Ці питання сформулювала для себе відома американська письменниця, авторка бестселеру «Їсти, молитися, кохати» Ліз Гілберт. Перш ніж стати відомою, вона, як більшість жінок і не важливо – американок чи українок, сумнівалася у своїх рішеннях, здібностях, правильності шляху та навіть у своїй зачісці. Звісно, на допомогу приходили подруги і близькі люди, даючи щирі поради і підказки, як їй краще вчинити. Але чи завжди ті, кому ми довіряємо сокровенне, – говорять щиро і чи завжди на краще? Розмірковуючи над цим в авторському ессе, Ліз Гілберт заразом вивела власний тест, з ким не варто радитися… 

ПОРАДА ВІД «ЩИРОГО» СЕРЦЯ

«Двадцять років тому я сиділа разом з подругою в мексиканському ресторані. Ні з того ні з сього вона запитала: «Ліз, можна я дещо скажу? Ти тільки не ображайся…»

У двадцять років я була значно дурніша. Я погодилася: «Звичайно, кажи».

Подруга дістала з вишитої люрексом торбинки… ніж і встромила мені його просто в груди. Досвід у неї явно був, бо ніж безперешкодно увійшов між ребер.

Метафорично.

Вона сказала, що я егоїстка і ледарка. Що я ніколи не зароблю на життя письменництвом.  Що нікому в нашій компанії не подобається мій хлопець. А, і ще: у мене смішна старомодна зачіска. Така зачіска не личить людям з великою щелепою.

Я не знала, що й відповісти, як зреагувати. Здавалося, я перестала дихати і як ранений звір дивилася на хижака.

Подруга відсунула мою тарілку з залишками ланчу і поклала свою руку на мою. «Хто ще тобі скаже правду? Лише я. Всі тобі лестять з ввічливості», – «щиро» дивлячись мені в очі промовила подруга.

О, у двадцять років я була ще дуже дурна.

Я повірила.

Ми дружили ще років п’ять – і весь цей час вона примудрялася давати мені свої жорстокі, колючо-ріжучі, впливові поради про те, як мені поводитися. Більш того! Я сама з готовністю приходила до неї за порадою в найважчі моменти – я була впевнена, що вона дійсно говорить мені правду.

Тоді як її правда дещо відрізнялася від моєї, і з часом життя і професійний успіх навчили мене розпізнавати жорстокість, замасковану під турботу, від корисних порад.

Моя подруга помилилася: я заробляю на життя письменництвом. І це означає, що мені довелося навчитися сприймати критику і засвоїти важливу річ: не всю критику варто приймати близько до серця.

З часом я сформулювала для себе, якими повинні бути люди, щоб я захотіла спитати їхню думку про важливе

Читайте також: “Не починай!”, або Як правильно сваритися з чоловіком

ТЕСТ ДЛЯ ТИХ, З КИМ ВИ РАДИТЕСЯ

Для того, щоб звернутися до людини за порадою і довірити щось важливе, я спершу повинна чотири рази відповісти собі «так».

Ось на які питання:

  1. Чи довіряю я смаку і думці цієї людини?
  2. Чи розуміє ця людина, до чого я прагну і що хочу створити?
  3. Чи вважаю я, що ця людина щиро бажає мені успіху?
  4. Чи здатна ця людина донести правду делікатно і шанобливо?

Якщо я не могла відповісти «так» на всі чотири питання, я не розповідала і не показувала цій людині те, що робило мене вразливою. І останнє питання було найважливішим: навіть якщо на три перші я відповідала «так», моє «ні» на четверте питання ставало підставою не звертатися за порадою.

І ось чому: якщо людина говорить вам «не хочу тебе образити, але…», як правило, вона хоче вас образити.

Правда, донесена дбайливо і з повагою, покращує те, що я роблю. Жорстоко подана правда штовхає мене під стіл, звідки я не хочу вилазити і не хочу більше нічого писати, створювати, робити.

Згодом я помітила, що ці чотири питання так само добре допомагають розібратися в особистому житті. Якщо я не можу відповісти «так» чотири рази, я не пущу у своє близьке коло людину, хоч якою чудовою вона буде в усьому іншому. А от коли моє близьке коло наповнилося лише людьми з чотирма «так», моє життя стало радіснішим, продуктивнішим і щасливішим».

Але… Отак “фільтруючи” своє близьке коло і не допускаючи в нього усіх, хто запевняє в своїй щирості, ми часто наражаємося на звинувачення «яка ж ти невдячна», «я для тебе – все, а ти!»». Як реагувати, коли таке закидають тобі, і як самій не скочуватися до несправедливих звинувачень, читайте у нашій статті Мене вважають невдячною. Що робити?