Як зберегти стосунки при доступності знайомств і спокус

Питання, яке постає дедалі частіше – і серед молоді «в активному пошуку», і серед тих, кому «за 30 і хочеться заміж за принца», і серед тих, хто вже сто років разом, але раптом одному захотілося новизни. Якихось десять років тому знайти ту новизну чи принца був шанс лише вживу – на роботі, в компанії, відрядженні і, рідше, десь випадково в музеї чи поїзді. Зараз – заходиш у будь-яку соцмережу чи на сайт знайомств – і «докольору-довибору». З одного боку це добре – самотнім легше познайомитися, з іншого – важче зупинитися. Не самотнім теж. Ця необмеженість варіантів дедалі сильніше і частіше впливає на наші стосунки, вважає колумністка Джемі Верон, і ми з нею згодні. На жаль.

«Люди перестали старатися. Просто не бачать у цьому сенсу. Вважають, що близькість – це надсилати один одному смайлики. А есемес «доброго ранку» прирівнюють до подвигу.

Нам завжди казали, що в морі так багато риби, і її вистачить на всіх. Але тепер вся ця риба просто під нашими руками – у телефонах і планшетах, на сайтах знайомств – бери не хочу. У наш час можна замовити собі партнера так само, як iPad в інтернет-магазині, – з доставкою.

Але навіть обравши людину, поглядом потайки шукаємо варіанти – кращі, доступніші, новіші. Тому що у нас є вибір. Щобільше шансів, тим краще, думаємо ми. Але, по суті, це робить наші стосунки якимись «розведеними», і через це ми ніколи не задоволені ними. За великим рахунком, ми вже й не розуміємо, що таке задоволення, як воно виглядає, відчувається.

Однією ногою ми постійно намацуємо щось іще, тому що там, за дверима, ще більше варіантів. Більше, більше, більше

Щастя бездоганних стосунків

Ми бачимо світ таким безмежним, яким його не бачило жодне покоління до нас. Ми можемо відкрити вкладку в браузері, випадково наштовхнутися на фотографії Португалії, дістати кредитку з гаманця і тут же забронювати квиток на літак. Але ми не робимо цього. Хоч можемо, навіть якщо не так вже й багато коштів на рахунку.

Натомість ми дражнимо себе: відкриваємо інстаграм, роздивляємося життя інших – те, яке могли б мати. Роздивляємося місця, в яких ніколи не бували. Людей, з якими ніколи не зустрічалися. Ми «бомбардуємо» себе зовнішніми подразниками і щиро дивуємося, чому ми «такі нещасні», чому в когось все так ідеально, а в нас все так прозаїчно. А ось чому: ми не маємо найменшого уявлення про те, чим є наше життя, зате чітко бачимо, яким воно не є і яким воно є в інших.

Скажімо, маємо людину, яку кохаємо і яка кохає нас. Все всерйоз і надовго. З щоденним «я кохаю тебе». З блискавичною швидкістю ми виставляємо це напоказ. Змінюємо статус у фейсбуці – нехай всі знають. Кидаємо фото – «щасливі ми». І це «ми» має виглядати ідеальним, на заздрість усім. От ми в кафе. Тут в гостях. А це черговий букет квітів. Ми в Карпатах. Наша ранкова кава. І фото. Фото. Фото. Звісно, ми не виставляємо свої часті сварки і не робимо фото заплаканих очей. Не втискаємо в 140 символів твітеру суть чергового скандалу. Ні, таким ми не ділимося. Ми демонструємо щастя бездоганних стосунків і… несподівано для всіх розлучаємося. Тому що партнер виявився недостатньо бездоганним, а кохання не дотягнуло до омріяного ідеалу.

А головне, в наш час можна швидко знайти нове – на тіндері безліч варіантів

У пошуках найкращого варіанту

Знову гортаємо сторінки, профілі. Знову «замовляємо» когось, як піцу, з доставкою просто під двері. І все починається спочатку. Смайлик. Флірт. Секс. Есемес «доброго ранку». Спільне селфі. “Ми”. Сяюча, щаслива пара. Фото для хизування. Фото для порівняння. Але неминуче і непомітно накриває нова хвиля незадоволення: «мені потрібне щось більше». Ще один втрачений “ідеал”. Ще один швидкоплинний успіх. Ще одна спроба вмістити стосунки в 140 символів, у штучні відфотошоплені світлини, в чотири походи в кіно.

Ми так женемося за ідеальним життям “з інстаграму”, що забуваємо жити, кохати – щиро, реально, неідеально. Розмовляти пошепки у ліжку, а не есемесити на відстані. Милуватися зранку сонним коханим, а не постити свій бездоганно-свіжий ранковий вигляд.

Ми забуваємо, що стосунки – це поступовість, рух, простота. Лише для двох. Вони не вимірюються лайками, поширеннями, підписниками, коментарями. Ми наче й хочемо цього, але в еру необмеженого вибору варіантів дедалі частіше зрікаємося глибини заради новизни, надаємо перевагу віртуальній ілюзії замість реальної людини поруч. Забуваємо, що найкращий варіант стосунків – це коли не потрібні інші варіанти, бо знаходиш і вкладаєш у своє, а не в уявне. То може перестати його так легковажно шукати?..”

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: