У 20 років я знайшла у себе ущільнення в грудях. До цього на кількох семінарах «Проекту Кешер» слухала лекції про жіноче здоров’я і почала щомісяця робити пальпацію. Саме так помітила зміну, з якою звернулася до лікаря. А той озвучив діагноз: фіброаденома, доброякісне утворення. Потім була операція і досвід, який змінив моє ставлення до себе на багато років уперед.

Дозволити турботу

Я почала інакше дивитися на своє тіло, уважно помічаючи, коли щось турбує, коли потрібне обстеження, коли треба виділити час на себе. Здоров’я перестало бути чимось, що можна відкласти до моменту, коли всі інші справи вже зроблено. Сьогодні я розумію, що уважність до змін у грудях важлива, але самообстеження не замінює рекомендованих методів скринінгу. Їхній план потрібно визначати з лікарем. Проте у моїй історії найважливішим було те, що я отримала знання, які допомогли мені звернути увагу на себе і діяти.

У моєї мами діабет діагностували у 43 роки. Вона часто ставилася до себе за залишковим принципом: спочатку потреби родини, справи, обов’язки і вже потім власне здоров’я. Коли я згадую про неї, мені щоразу стає сумно… Це була знайома багатьом жінкам модель життя, у якій турбота про інших майже автоматично означала відкладання піклування про себе.

Мій досвід дав мені можливість сформувати іншу звичку і тепер, працюючи з жінками, я часто повертаюся до питання: що допомагає нам дозволити собі турботу? Знання, безумовно. Але також люди поруч, із якими не потрібно доводити, що твоє здоров’я заслуговує на час, гроші й увагу.

Змінити акценти й фокус

Саме з цього питання виросла ідея залучити чоловіків до Рожевого жовтня. Рожовтень – це інформаційна кампанія, присвячена обізнаності про рак молочної залози. «Проект Кешер» вже понад 20 років займається просвітницькою діяльністю у цій галузі. Зазвичай ми звертаємося до жінок через жінок, проте у 2026-му змінили акценти та фокус.

Ми надто довго залишали чоловіків поза розмовою про жіноче тіло, його зміни, обстеження та захворювання. У родинах можна було почути: «Не треба чоловікові це все знати», «Навіщо його лякати?», «Ти маєш бути сильною і здоровою». Іноді такі настанови передавали самі жінки, мами, бабусі, старші родички. Так вони розуміли спосіб зберегти стосунки, не обтяжувати близьких, упоратися самостійно.

У цій моделі жінці фактично пропонували приховувати частину свого життя. Бути поруч, дбати, підтримувати, але власну вразливість тримати при собі, наче близькість могла витримати лише її здорову, зібрану, сильну версію.

Особливо болісно це проявляється, коли з’являється складний діагноз. Жінка проходить обстеження, очікує результатів, ухвалює рішення щодо лікування. Їй страшно, вона може бути виснажена і водночас їй доводиться знаходити сили, щоб пояснювати партнерові, що відбувається, заспокоювати його, допомагаючи йому впоратися з новиною.

До переживань через хворобу додається ще один тягар – відповідальність за те, як її переживатимуть інші. Часом жінка навіть дозує правду, щоб не налякати близьку людину. А сама залишається зі страхом, який не має з ким розділити.

Мені хочеться, щоб ми змінювали це ще до появи діагнозу. Щоб розмова про здоров’я була можливою у звичайному житті. Щоб чоловік розумів, навіщо потрібне обстеження, міг вислухати тривогу, запитати про потреби й узяти на себе частину щоденних справ.

Цікава стаття: «Не применшуйте свій біль»: 8 порад знаменитої психологині, яка пройшла Аушвіц

Без жартів і ніяковості

Останніми роками я бачу чоловіків, які значно більше залучені в життя своїх партнерок: у батьківство, побут, спільні рішення, турботу. Ця зміна вже відбувається, і нам важливо підтримати її й у сфері жіночого здоров’я, де досі так багато знічення та мовчання.

Тому цього Рожовтня ми запросили чоловіків стати амбасадорами кампанії. Їхній голос може розпочати важливу розмову з чоловічою аудиторією, до якої наші звичні повідомлення часто просто не доходять. Через довіру до людини, за якою стежать, тема стає ближчою: це стосується жінок у твоєму житті, і ти можеш бути поруч.

Ми щиро вдячні інфлюенсерам, блогерам, ведучим, які відгукнулись на наш заклик: Тімуру Мірошниченку, Ігорю Донскіх, Андрію Черепущаку, Назару Туманіку та іншим чоловікам, що публічно звернулися із розповідями про Рожовтень у власних соцмережах.

Для мене це важливий початок! Чоловік публічно говорить про жіноче здоров’я спокійно, без жартів і ніяковості. Саме така розмова поступово робить тему звичною та дозволяє іншим теж заговорити.

Цікава стаття: Хто вони: 12 лідерок українського жіночого руху нашого часу

Не ставати фахівцем із «жіночих хвороб»

Ми хочемо, щоб розмови призводили до конкретних дій. Щоби чоловіки, як мінімум, вивільнили жінкам час на візит до лікаря, узявши на себе догляд за дітьми чи домашні справи. Запропонували поїхати разом, якщо жінка цього хоче. Вислухали, коли вона готова говорити. Поважали її рішення й межі, зокрема право не ділитися всіма медичними подробицями.

Для цього не потрібно ставати фахівцем із «жіночих хвороб», але варто бути готовим дізнаватися, ставити делікатні запитання і допомагати так, як потрібно самій жінці. Підтримка починається з уваги до її потреб, а не з вимоги відзвітувати про обстеження чи виконати чужі поради.

Я добре пам’ятаю, як знання, отримане на семінарах, змінило моє життя у 20 років. Сьогодні мені хочеться, щоб знання про жіноче здоров’я поширювалися далі й серед тих, хто може розділити з жінкою щоденні турботи.

Цікава стаття: Ідентичність під час війни: чому криза не стирає приналежність, а робить її важливішою

Для мене Рожовтень – це можливість змінити щось після прочитаного допису чи переглянутої сторіз. Звернутися до лікаря з питанням, яке давно відкладаєш. Поговорити з близькою людиною. Запропонувати допомогу і справді звільнити для неї час.

Я хочу, щоб жінці не потрібно було заслужувати турботу своєю силою. Щоб вона могла сказати: «Мені страшно», «Я втомилася», «Побудь зі мною». І знати, що поруч є людина, готова це почути.