Жила-була собі маленька країна на півночі Європи. І під час пандемії жила-була, навіть без карантинів і локдаунів. Тож стала ця країна дуже популярною. Настільки, що навіть потрапила у стан інформаційної війни. «Це та Швеція, що все профукала?», «Там же шалена смертність!», «Вони давно вже визнали свої помилки і роблять, як всі» – типові коментарі із соцмереж у відповідь на саму згадку про Швецію та її особливу модель. А як насправді? Що там у Швеції? Подумала я і зателефонувала своїй кузині, яка вже 8 років живе з родиною у Стокгольмі. І, варто сказати, дізналася багато цікавого.

Сила закону

Почнемо із самого початку. Минулої весни, коли країни Європи одна за одною вводили національні карантини й локдауни, Швеція залишилась осторонь. Жодних протиепідемічних заходів, окрім рекомендації (саме рекомендації, а не настанови!) дотримуватись дистанції і не збиратися більше 50 осіб у закритих приміщеннях. Через це закрилися великі музеї, однак маленькі, скажімо, музей фотографії, продовжували працювати (цей музей і досі прикрашений табличкою: «Ми єдиний музей в Європі, який жодного разу не був закритий під час пандемії»). Також ліцеї та університети могли прийняти рішення перевести учнів і студентів на дистанційне навчання (за бажанням). Школи й дитячі садки продовжували працювати. Власне, як і все інше.

Впровадити жорсткі міри не дозволив сам устрій Швеції. Справами національного здоров’я і безпеки тут займається Державна агенція з питань охорони здоров’я, очолювана Андерсом Тегнелем, і ця установа незалежна від уряду чи міністерств. Її рішення є ключовими у запровадженні протиепідемічних заходів, а її постанови – обов’язковими до виконання. Крім того, сам Тегнель – епідеміолог, який дійсно розуміється на пандеміях і вірусах.

Шведський підхід від початку був зовсім іншим

Шведський підхід

По-перше, Тегнель зазначив: не доведено, що маски якось зупиняють розповсюдження вірусних інфекцій чи несуть якусь іншу користь (у квітні він навіть надіслав листа до Європейського центру з профілактики та контролю захворюваності із застереженнями щодо рекомендації носити маски).

По-друге, Андерс Тегнель сказав: ми не можемо змусити людей носити маски, бо для цього треба було б змінити конституцію. Або ж ввести військовий стан, але в будь-якому разі це неможливо зробити надовго. Тому маски по факту тут носить максимум 5% населення (в основному емігранти чи туристи), адже це прохання має суто рекомендаційний характер. Ніхто не може змусити когось це робити чи хоча б зробити зауваження – можливо, комусь це незручно з багатьох причин (фізичних чи психологічних), і це поважається. Як і свобода пересування, свобода зібрань, теж задекларовані в конституції.

Словом, до населення поставились як до дорослих людей, які самі знають, як краще. А довіра породжує довіру – більшість шведів вірить, що уряд діє виключно в інтересах суспільства. Протягом пандемії рейтинги схвалення дій уряду і прем’єр-міністра Стефана Льовена додатково зросли, а Андерс Тегнель взагалі став національним героєм.

Портрети друкують на футболках з гаслом «Вся влада Тегнелю!», що перегукується з цитатою Астрід Ліндгрен, або ж набивають у вигляді татуювань

Медичний аспект

І все б добре, але сусіди, ближні та далекі, дуже хвилювалися через Швецію. От геть всі роблять одне, а вона – інше. Непорядок. Про Швецію говорили: вона виробляє колективний імунітет дідівським методом, не жаліє своїх громадян тощо.

Особливо посилився цей тиск після спалаху захворюваності в будинках літніх людей у квітні 2020-го. Варто зазначити, що у Швеції багато літніх людей живуть так – в окремих квартирах або комунах. З доглядом медперсоналу і можливістю відвідин близькими. Отже, вірус потрапив туди, і, оскільки пенсіонери – це найперша група ризику, чимало людей померло.

Однак з цими цифрами не все так просто. Тут треба врахувати особливості як статистичного підрахунку, так і самої медичної системи Швеції. Власне кажучи, тут соціалізм. І безкоштовна медицина – з усіма витікаючими наслідками. Вона водночас для всіх доступна – і недоступна. Не можна просто так піти до лікаря, треба чекати своєї черги, будь ти хоч тричі міністр. Нема й такої альтернативи, як приватні лікарні.

Тому акцент зроблений на те, щоб пацієнт по максимуму справлявся сам. Є також телефонна лінія, де за необхідності можуть надати консультацію

Антиковідна програма

Саме так і відбувалося з ковідом – діагноз часто ставився по телефону, на основі опису симптомів пацієнтом. Аналогічно призначалося й лікування. Масового тестування у Швеції не було, тести застосовували лише у випадках необхідності призначення ШВЛ.

Ще одна цікава деталь: якщо пацієнт мав діагноз ковід, неважливо, як поставлений, і помирав протягом 60 днів після цього, причиною смерті вказувався саме ковід (навіть якщо людину, умово кажучи, збив лось, а це у Швеції не жарт). У сусідніх скандинавських країнах статистика велася не так, тому ці типові порівняння не є коректними. Як, в принципі, некоректно порівнювати за рівнем урбанізації мегаполіс Стокгольм, і, наприклад, маленький Хельсінкі. Стокгольм було б доречно порівнювати з Амстердамом чи Брюсселем. Але там показники захворюваності і смертності були значно вищими.

В Стокгольмі хворіли переважно люди з перенаселених емігрантських районів, а також представники хелперських професій (лікарі, медсестри, доглядальники за літніми людьми).

Загалом у Швеції захворіло 20% населення, попри прогнози, що без карантину тут заразяться дві третини. При цьому середній вік померлих складав 83+

Швецький феномен

Навесні з метою підготовки до пандемії у Швеції експериментально розгорнули мобільні госпіталі. У Гетеборзі до такого спеціально привезли 60 пацієнтів з лікарень, щоб протягом 24 годин лікарі відпрацювали методику. В Стокгольмі госпіталь взагалі не змогли заповнити, не було ким.

Загалом медична система не була перевантажена, хоча в Швеції вона не така вже й досконала: мало авто швидкої допомоги, розрахунок кількості ліжкомісць на тисячу населення – 22, на рівні африканських країн. Для порівняння – у тій же Італії, де трапився колапс, цей показник складав 48. Приблизно такий є і в інших європейських країнах.

Ще важливе: за увесь час у Швеції не померла від ковіду жодна дитина (молодше 19 років), навіть жодна не перебувала на апараті ШВЛ. Загалом найбільша кількість осіб, що знаходилась на кисневій підтримці одномоментно, – 532. У всій країні.

Влітку, у липні-серпні, у Швеції взагалі спостерігався рекорд антисмертності – найнижчі показники за останні 15 років (якщо зазвичай за день помирає близько 200 осіб, помирало близько 150). І все це на тлі повної відсутності протиепідемічних заходів – навіть ті, що були, на літо скасували.

Шведи жартували: нарешті ми можемо не дотримуватись рекомендованої дистанції в 1,5 м і повернутися до своєї звичайної – 5 м

Під тиском

З одного боку, шведська модель отримала схвальний відгук від самої ВООЗ – доктор Майк Райан, експерт ВООЗ з надзвичайних ситуацій, відзначив, що вона може стати прикладом для всього світу в ситуації виходу з карантину: «Ймовірно, у багатьох склалося враження, що Швеція не вжила заходів протидії та дозволила епідемії безперешкодно поширюватися. Немає нічого більш далекого від істини». Пізніше її також підтримав ще один експерт ВООЗ, Девід Набарро, наголосивши, що ключовим фактором успіху є довіра між населенням і владою.

З іншого – критики також було більш, ніж достатньо. У квітні 22 шведських медиків, науковців і дослідників написали відкритий лист, вимагаючи від влади більш жорстких заходів у боротьбі з розповсюдженням коронавірусу. Однак авторів листа, в свою чергу, розкритикували за те, що вони використовували вузьку статистичну вибірку за надто короткий період. До того ж їхні прогнози щодо різкого зростання захворюваності і смертності не підтвердились.

Влітку Швеція опинилася в ізоляції – туристи з Європи не приїхали, оскільки Швеція значилась як червона зона, ризики перебування в якій не покриваються страховкою. Хоча кордони були постійно відкриті. І самі шведи вільно подорожували, куди хотіли.

Навіть якщо в місцях, де вони бували, фіксувався спалах пандемії, їх не змушували після повернення сидіти на самоізоляції

Закони пандемії

Не припинялося навчання в школі чи університеті, ніхто не йшов на карантин, коли хтось з дітей або персоналу захворював. Ці повідомлення мали суто інформативний характер, щоб батьки могли для себе вирішити – вести дитину в школу чи ні. І якщо навесні близько третини батьків вирішували, що не варто, з осені всі діти вже були включені в навчальний процес.  

Восени в Швецію підтяглися і туристи, спраглі за свободою. Це спричинило новий виток критики з боку Євросоюзу. З’явилися повідомлення, що Швеція визнала свої помилки. Хоча на прес-конференції Тегнель чітко заявив: я нічого не визнавав.

На Швецію постійно тиснули, і цей тиск врешті-решт призвів до того, що перед Різдвом уряд змушений був прийняти пандемічний закон, згідно з яким постанови Державної агенції здоров’я мали вже не обов’язковий, а рекомендаційний характер. Тобто, грубо кажучи, до них можна було не дослухатися. Тегнеля прибрали з щоденних брифінгів. Однак і цей закон залишився більше на папері.

На початку березня з’явилася рекомендація носити маски у транспорті в години пік за ініціативою міністерства транспорту, по факту ж нічого не змінилося – люди все одно носили їх тільки за бажанням. Реально працює зараз лише одна «драконівська» міра – всі ресторани після 20.30 зачиняються.

Сенсу в цьому небагато, адже після цього натовп з ресторанів опиняється на вулиці чи площі. І скоро цю заборону вочевидь теж скасують

З ніг на голову

Ті, хто стверджує, що Швеція впровадила м’який карантин заради збереження економічних показників, м’яко кажучи, не мають рації: економіка все одно впала на 10%, оскільки експорт і споживання різко знизилися. Також постраждала туристична сфера, особливо невеликі компанії. Для них передбачені іпотечні канікули, послаблення в погашенні приватних кредитів, однак справи все одно не дуже.

Ті, хто говорить, що справа у формуванні колективного імунітету, теж помиляються – тут його й близько не досягнуто. Якщо в Україні, здається, перехворіла вже більшість, то родина моєї кузини – «чиста». Не було симптомів, немає антитіл – попри відсутність будь-яких мір захисту і водночас проживання у мегаполісі. Однак вони, як і всі шведи, певні, що мають клітинний імунітет. Його важко виявити, це дороговартісні аналізи, які не можна зробити рутинними. Проте, на думку шведських вчених, як мінімум 30% людей має такий захист, навіть не хворіючи.

Тому тут не дуже переймаються через вакцинацію, яка йде повільно. Загалом Тегнель, впроваджуючи м’яку модель, не мав на меті досягнення колективного імунітету. Він говорить, що це може бути лише її побічним ефектом. Головне ж – виробити стратегію, яка дозволить країні більш-менш нормально існувати протягом тривалого часу, оскільки мало хто очікує, що коронавірус раптом візьме й кудись щезне. Шведська стратегія ґрунтується на збереженні холістичного, цілісного підходу, тобто балансі ризиків від вірусу з одного боку, від локдауну – з іншого. І своєї мети – контролю над поширенням вірусу і збереження прав і свобод громадян водночас – вона таки досягла. «Наше суспільство залишається відкритим, – наголошує Тегнель. – Швеція вдалася до необов’язкових заходів просто тому, що ми так звикли працювати. Як показує наша історія, виходить доволі добре».

Згадується анекдот: а що, і так можна було? Можна

Острівець свободи

Загалом шведський підхід до вірусу дуже відрізняється від загальноприйнятого. Так, тут вважається, що молодь і діти, хворіючи безсимптомно, імунізують всіх, в тому числі й своїх дідусів-бабусь. Що, залишений без контактів внаслідок ізоляції імунітет стає стерильним і вразливим, через що організм може «збити» будь-який вірус, не лише корона.

Також тут пам’ятають про те, що віруси мутують кожні 80-90 днів, така їхня природа. Отже, чим довше люди сидять закриті, тим з більшою кількістю мутацій вірусу зустрічаються. А кожна наступна – зазвичай більш «зла» й потужна… Таким чином, більше людей хворіє важче. Чим довша пандемія, тим більше ми розтягуємо період життя вірусу. Якщо додати до цього страх і паніку, які неминуче виникають в умовах невизначеності і дискомфорту, і їх вплив на перебіг інфекції, а також надлишкові смерті, отримані через ненадання вчасної допомоги з приводу інших хвороб, картина буде ясною.

«Для нашої родини під час пандемії нічого не змінилося – вчимося, працюємо, подорожуємо, – говорить насамкінець моя візаві. – Я рада, що тут є життя й свобода, бо це важливо для здоров’я загалом. Думаю, у шведській моделі немає ніякого дива – просто повага до людей і розуміння законів природи. Ще важливою є роль людини в історії – якби Тегнель не настояв на своєму, уряд теж піддався б паніці, як у сусідніх скандинавських країнах, де подібні агенції здоров’я казали те ж саме, але їхні настанови мали лише рекомендаційний характер, і їх ніхто не послухав. Загалом дивовижно, що маленька Швеція залишилась єдиним острівцем свободи в Європі. Що люди з інших демократичних держав, демонізувавши вірус, так легко дозволили попрати свої права й свободи. А права легко втратити, але важко повернути – їх знову доведеться виборювати… Думаю, приклад Швеції буде дуже в нагоді в період виходу Європи з пандемії, а це ж колись буде». Власне, експерти з ВООЗ говорять те ж саме. Може, вже час?

P. S. Коли нарешті відкриються кордони, найперше я б поїхала саме до Швеції (наразі, згідно з інформацію на сайті посольства України в Королівстві Швеція, в’їзд громадян України до 31 травня 2021 року заборонений, а далі видно буде). Бо окрім всього вищезгаданого, Швеція – дійсно чарівна країна. З чудовими краєвидами і чудовими людьми. Зимова подорож до Стокгольму якраз перед пандемією досі гріє серце. І я вірю, що неодмінно туди повернусь.