У родині Якова та Марії Франків було три сини – Іван, Захар, Онуфрій та дочка Анна. Коли батьки померли, брати залишилися під опікою вітчима та мачухи. Іван вчився, утримував себе проведенням уроків, Онуфрій був ковалем, мав мистецький хист, навіть навчався різьбярства у Дрогобичі. Захар та Онуфрій працювали на батьківському обійсті в Нагуєвичах. Саме Іван Франко дав частину грошей братові Онуфрієві, на той час вже одруженому, щоб той зміг купити будиночок у Підгірцях під Калушем. 22 серпня 1906 року в сім’ї Онуфрія Франка народився наймолодший син Омелян-Володимир – дідусь Олесі Франко.

Власне, родичі Каменяра досі живуть у Калуші, Підгірцях, Нагуєвичах, але пані Олеся Франко залишилась чи не єдиною прямою родичкою та ще єдина з нового покоління «франківців», якій передався творчий хист письменника.

Вона живе на два міста – у Калуші та Франківську, заміжня, має сина, є знаною у своїх містах піаністкою: закінчила музично-педагогічний факультет педагогічного інституту імені В. Стефаника, навчає діток у дитячих музичних школах – цьому присвятила своє життя, має звання «викладач-методист».

“Українки”, а саме наша авторка Наталія Храбатин, зустрілися з пані Олесею – доброзичливою, жіночною, м’якою – і наче доторкнулися до тієї доброї давньої української інтелігенції, яку формував, зокрема, її прадід.

Олесю, як вам живеться із знаменитим прізвищем?

Це велике щастя бути продовжувачкою Франкового роду. Але це також велика ноша і велика відповідальність. Своєю діяльністю я прагну продовжити Франкове слово. У мене навіть є свій вірш «Не пора», який став піснею.

Мені близька Франкова поезія, в дитинстві я виховувалася на його казках. В сім’ї завжди панували українське слово й пісня. До нас приїжджало багато знаних гостей – композиторів, поетів, літературознавців, науковців. Тому ще в дитячі роки почала усвідомлювати своє знатне родове коріння.

Чим дорослішою я ставала, тим більше розуміла, яке це щастя, що мій поріг переходять такі люди. За це я дякую долі…

Олеся Франко в музеї-оселі Івана Франка поруч із віденським роялем 1847 року
А що в родині розповідали про Івана Франка?

Я чула від дідуся, що той часто навідувався у Підгірки, зараз це передмістя Калуша. Я виросла в будинку, де вже 27 років діє музей-оселя родини Івана Франка.

За розповідями дідуся Омеляна, Франко дуже любив дітей, завжди привозив для них цукерки. Діти до нього горнулися. З моїм дідусем Іван Франко гуляв лісом, ловив рибу. Як тільки він приїздив, у хаті збиралося багато людей. Кожному було цікаво посидіти, поговорити з Франком. З селянами він поводився дуже чемно, з кожним здоровався за руку. Вбирався він у звичайне вбрання і ніколи не виглядав на пана.

Ви чи не єдина з роду Івана Франка, кому передався поетичний талант…

Вірші писала ще зі школи. А от перша поетична збірка «Істина життя» вийшла наприкінці 2014 року. У виданні допоміг член Національної спілки художників України Йосип Осташинський з Києва. А на сьогодні у творчому доробку є вже п’ять поетичних збірок, презентація п’ятої «А вже осінь прийшла у мій сад…» відбулася зовсім недавно. Також я є співавтором багатьох всеукраїнських збірок.

Пишаюся, що є членом Української асоціації письменників та Спілки християнських письменників України

Ваші вірші дуже жіночні, ніжні, витончені… І завжди присутня тема осені – чому так?

Я закохана в осінь, незалежно чи вона сонячна чи дощова, чи похмура, чи вітряна… Я вкладаю свої почуття у слово і пісню. Осінь – моя найкраща пора, восени я народилася.

А за вікном пора моя,
Не літо, не весна… Вже осінь
Така поважна, мовчазна,
Мов королева пишнокоса.
Моя красуня осяйна,
Така задумлива, мрійлива,
Чарує ніжністю вона,
Від цього я така щаслива!
Але справою життя ви вибрали все-таки музику?

В дитинстві у мене були танцювальні здібності, але музика завжди переважала всі захоплення. Вдома у нас був віденський рояль 1847 року, старший за Франка. Влітку, коли приїжджав з Києва вуйко Дмитро, то він часто сідав за інструмент та імпровізував, награвав мелодії дитячих та українських пісень, а я із задоволенням їх повторювала. Від того часу музика стала для мене основним заняттям у житті.

А що у творчих планах?

Разом із поетесою Марічкою Дзвінкою ми видали «Музичну абетку», де озвучена кожна літера – буде 33 дитячі пісні. Також у планах видання інструментальної збірки для навчання діток у музичних школах.

Я працюю з дітьми, тому не можу обминути дитячої тематики…

Олеся Франко із “Музичною абеткою”
Проте осінь закінчилася – наближається Різдво. Чи є якісь цікаві різдвяні традиції, які збереглися у родині Франків?

Пригадую, коли я ще вчилася у музичному училищі в Дрогобичі, то не завжди встигала на Святвечір додому. Тоді я їхала у Нагуєвичі до родини по лінії Захара Франка. А там традицій дотримувалися давніх, навіть менші діти ховалися під стіл на солому. Але була й цікавинка. Якщо зазвичай на Святвечір кутя є основною стравою, і її куштують першою, то у Нагуєвичах газда ставив кутю на піч, щоб залишалася теплою, і подавали кутю до столу останньою. Так, ймовірно, й Іван Франко завершував святу вечерю кутею…

Цікава доля й у праонуки Марії Примаченко Аліни Гаєвої. Вона єдина з родини, якій передався хист відомої художниці. Займається графікою, дизайном та інтегрує живопис своєї прабабусі в… тату. Читайте про неї тут.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: