Вивчаємо своє: український фартух – цікаві факти, прикмети й стародавня мода

Українка з Чернігівщини вишиває рушник, остання чверть ХІХ ст., фото зберігається у Нью-Йоркській публічній бібліотеці.
Джерело: Diaspora.ua

Фартух – проста на вигляд річ: шматок тканини, яку пов’язували поверх спідниці або сорочки. Але насправді він мав особливе значення – не лише був обов’язковим елементом жіночого вбрання, а й один з найбільш символічних і архаїчних: у ньому дівчата йшли заміж, а матері народжували дітей…

Як тільки не називали фартух: запаска, плат, пілка, запонка, передник. Дослідниця етнології Оксана Косміна у своїй статті для видання “Локальна історія” так пояснює походження цих синонімів: «Запаска походить від праслов’янського «пояс», тоді як «фартух» – через польське посередництво (fartuch) від німецького Vortuoch/Vortuch (буквально – «передня тканина»). Походження терміну «плат» одні дослідники пов’язують зі словом “полотно”, інші виводять з литовського «рlatus» ( широкий). «Пілка» – зменшене від старослов’янського «пола» (край одягу, одяг, половина). «Запонка» – зменшене від старослов’янського «запона» (те, що можна запнути, затягти). «Передник» означає те, що одягають попереду».

Перші задукоментовані згадки про фартух та запасаку датовані кінцем XVI – початком XVII століть, але насправді він уже давно був елементом українського жіночого вбрання. У “Слові о полку Ігоровім” згадуються кожух, опанча, сорочка, свитка тощо. Про фартух-запаску немає жодного слова.

Тому можна припустити, що його почали носити вже після княжої доби

Для чого носили фартух?

У давнину дівчатка носили лише сорочки, а коли у них починалася перша менструація, одягали фартушок. Він якраз свідчив, що дівчинка стала дівчиною. Фартухи-запаски розділялися для буднів і свят.

Буденні шилися з ситцю і захищали одяг від бруду. Фартухи для свят шилися з шовку, оздоблювалися вишивкою, квітчастими смугами і були додатковою окрасою до спідниці і плахти. Дівчата, які мали хист до шиття, самі створювали собі запаску для різних свят. Найбагатше оздоблювали фартухи на Поділлі та в Карпатах.

Фартух дівчина одягала й на весілля – він був такою ж частиною приданого, як постільна білизна, рушники, вишита сорочка

Фартухи різних регіонів

Майже усі фартухи були полотняні або вовняні, прикрашені вишивкою або тканим орнаментом. Проте у кожному регіоні фартух мав свої відмінності.

Для середньої Наддніпрянщини характерними були фартухи з двох шматків товстого однотонного сукна неоднакової ширини чорного та синього кольорів. Спочатку жінка одягала задню частину, яка була довга та широка (зазвичай чорного кольору), а спереду пов’язувала коротку і вузьку тканину, яку ще називали передницею. Такий двосторонній фартух використовували як робочий одяг. На свята ж носили зелені та червоні запаски, які були знизу прикрашені тканим орнаментом та пошиті з «дорогих» привізних тканин.

Так було і на Правобережжі, тільки тут фартух частіше використовували однотонні шовкові тканини різних кольорів. На Київщині та Лівобережжі жінки використовували для запаски-фартуха парчу – тканину з золотавих та сріблястих ниток.

Під фартух з парчі обирали красиву плахту чи спідницю і підв’язувались вузеньким пояском з орнаментом

Читайте також: Українські пари: колекція ретро фотографій початку ХХ ст

Своєрідними були фартушки Поділля. Дівчата заповнювали його повністю вишивкою або тканим орнаментом. На Заході України фартух оздоблювали поперечними або поздовжніми смугами з додаванням золотавої або сріблястої нитки.

На початку XX століття з’явилася фабрична тканина, яка дозволяла дівчатам шити більш різноманітні фартухи. Тоді ж стали популярними рослинні орнаменти, вишивка птахів, квітів, нашивки, аплікація та мереживо.

Етнологиня Оксана Косміна у статті «Фартух – найархаїчніший елемент жіночого народного вбрання» зазначає: «У цей період часу набувають поширення і запаски з чорного оксамиту, вишиті кольоровим шовком і оздоблені бісером (Опілля, Львівщина, Поділля). Такий самий принцип декору був і в жіночих безрукавках, що разом з запасками створювали єдиний ансамбль».

У 1920-1930-х роках фартухи почали прикрашати поліхромною вишивкою. По низу випускали нитки

Читайте також: Цікаві факти про білизну, яку носили українки в давнину

Фартух: прикмети й повір’я

Українці вірили у магічні властивості одягу, а тому ставилися до нього шанобливо. Вважали, що фартух захищав не лише від бруду й холоду, а й від злих духів, зурочення. Позаяк він прикривав живіт, то мав особливе сприйняття серед жінок. Вагітні носили його як оберіг від злого ока. У мамин фартух під час пологів приймали немовля. Безплідним жінкам насипали у фартух розбиті черепки глечика, щоб завагітніла.

На фартухах ворожили. Наприклад, якщо він розв’язувався, це свідчило, що дівчина скоро матиме дитину.

Щоб врожай був багатий, господині засівали насіння з фартуха

Зараз фартух використовується нашими жінками лише на кухні, і то не всіма і не завжди – часи міняються, і потреба в цьому елементі одягу давно минула. Але він вартий того, щоб його не забувати – хоча б як частину наших народних традицій і самобутності. До речі, фартух з оксамиту ми б повернули у сучасну моду – дуже вже гарний 🙂

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: