За даними ООН, жінки становлять третину всіх дослідників — однак отримують менші гранти для своїх робіт, ніж вчені-чоловіки, і складають лише 12% членів національних академій наук. Аби привернути увагу до того, який великий внесок роблять жінки-вчені, 11 лютого світ відзначає День жінок та дівчат у науці.

Українські жінки складають гідну конкуренцію чоловікам у науковій царині: вони вивчають біль та причини алергії, досліджують радіацію та людський мозок. Ми поспілкувалися з чотирма українськими науковицями, амбасадорками громадської організації STEM is FEM, та дізнались, як вони починали свій професійний шлях та над чим працюють сьогодні.

НАНА ВОЙТЕНКО
досліджує біль

Нана Войтенко – українська нейробіологиня та електрофізіологиня, яка вивчає біль, а саме – периферичні та центральні механізми його виникнення та поширення. Науковиця є професоркою Київського академічного університету НАН України та членкинею Американського товариства нейронаук.

Чому пішла в науку: “У школі мені дуже подобалися фізика та математика, мені пощастило з учителями з цих предметів. А на п’ятому курсі університету я потрапила до крутої лабораторії, де досліджували, як функціонують клітини мозку. Мене це затягнуло. Саме те, що я потрапила до дослідницького університету, і визначило мою наукову долю. Зараз я викладаю в Київському академічному університеті і там ми готуємо справжніх науковців — теж через дослідження”.

Що залишається нерозкритою таємницею в людях та навколишньому світі: “Багато чого. Як влаштована наша свідомість? Де зберігаються думки та спогади? Особливості психіки:  мотиви одних людей робити підлості і брехати, інших – допомагати іншим та жертвувати собою. Зрада і доблесть – наскільки це зумовлено генетично, а наскільки нав’язане вихованням? Таких питань багато”.

Що особливого додають жінки науковому руху та розвитку науки: “Класно не лише те, що зараз жінка може займатися наукою на рівні з чоловіками. Класно те, що жінку оцінюють за її професіоналізм. У чоловіка та жінки анатомічно різний мозок. Не кращий і не гірший – просто різний. Завдяки цій різниці (і це показано у низці досліджень) жінки трохи краще виконують одні завдання, чоловіки – інші.

(Нана Войтенко поділилась деякими дослідженнями на цю тему — знайти їх можна за посиланнями: 1, 2, 3, 4. Водночас, наразі науковці відмічають, що ці відмінності незначні, а ця тема вимагає подальших досліджень. – Ред.)

Якщо в команді працюють і чоловіки, і жінки, то така команда буде більш успішною

Над чим працює сьогодні і чому це важливо: “Зараз я маю кілька проєктів. Основний – це дослідження молекулярних та клітинних механізмів хронічного болю та пошук нових підходів до його лікування. На жаль, хронічний біль дуже погано піддається лікуванню – саме через нерозуміння причини його виникнення.

Інший проєкт пов’язаний з розробкою нових імплантів для протезування пошкоджених нервів. На тлі війни та величезної кількості поранених це завдання особливо актуальне.

Також ми з командою однодумців з медичної мережі “Добробут” створюємо медичний університет західного типу – з власним госпіталем та сучасним науковим центром. Після перемоги нам буде потрібно відновлювати не лише зруйновані будівлі, а й травмованих – фізично та морально – людей”.

ОЛЕНА ПАРЕНЮК
понад 10 років працює у зоні відчуження ЧАЕС

Олена Паренюк – радіобіологиня та старша наукова співробітниця Інституту проблем безпеки АЕС НАН України. Вчена більше десяти років працює у зоні відчуження ЧАЕС і першою в світі провела дослідження бактеріального різноманіття всередині зруйнованого енергоблоку. А ще вона співавторка майбутньої книги про пригоди радіобіологинь у Чорнобилі.

Чому пішла в науку: “Мене завжди заворожував процес наукових відкриттів. Моєю рольовою моделлю була героїня серіалу “Секретні матеріали” – Дана Скаллі, яка була науковицею і патологоанатомкою. Так я захотіла стати біологом. А потім виявилось, що у нас в школі активно працювала ланка Малої Академії Наук – і я доєдналася до біологічної секції”.

Що особливого додають жінки науковому руху та розвитку науки: “Жінки в науці – це важливо, адже це 50% потенціалу людства”.

Якщо жінки не йдуть в науку, людство втрачає половину своїх можливостей

Що залишається нерозкритою таємницею в людях та навколишньому світі: “Я досі не розумію, як формуються колективи і магія, і що відбувається між людьми, коли вони працюють у команді. А ще – розвиток дитини. В мене є маленький син, і хоча, як біологиня, я розумію патерни його розвитку, та все одно часто зачаровуюсь тим, як він змінюється щоранку”.

Над чим працює сьогодні і чому це важливо: “Ми активно протидіємо дезінформації в ядерній сфері, адже доступ до лабораторій в Чорнобилі наразі обмежений. Саме тому ми постійно спілкуємось з журналістами, пишемо статті і знімаємо відео, аби краще пояснити і українцям, і людям з-за кордону те, що у нас відбувається в сфері ядерної енергетики та радіаційної безпеки. Також ми багато енергії вкладаємо в побудову міжнародного співробітництва: пишемо проєкти і публікації, відвідуємо конференції”.

ГАЛИНА СКИБО
вивчає особливості головного мозку в нормі та в патологічних умовах

Галина Скибо – нейроморфологиня та завідувачка відділу цитології Інституту фізіології ім. Богомольця. Саме завдяки їй в Україні почали культивувати нервові клітини, моделювати на них різні патологічні стани та досліджувати зміни у головному мозку. Таким чином робота Галини Скибо дозволила перевіряти вплив різних медикаментів на мозок.

Чому пішла в науку: “На останніх курсах медичного інституту я із захопленням займалася в науковому студентському гуртку, де ми досліджували різні аспекти лікування людей. Після закінчення інституту я вступила до аспірантури Інституту фізіології НАН України, де і працюю дотепер, пройшовши шлях від аспірантки до завідувачки відділу цитології.

Мені дуже пощастило з керівником моєї наукової роботи – ним був всесвітньо відомий нейрофізіолог, академік Платон Костюк. Уся моя наукова робота пов’язана з вивченням мозку, різних аспектів його діяльності – як в нормальних, так і в патологічних умовах.

Мозок – дивовижне утворення, в якому взаємодія мільйонів і мільярдів клітин визначає всі функції організму: думки, почуття, емоції, рухи”.

Що особливого додають жінки науковому руху та розвитку науки: “Більшість співробітників нашого відділу – жінки, і я не перестаю захоплюватись їхньою організованістю, працьовитістю та відповідальністю. Те, що жінки роблять істотний внесок не тільки у безпосередню роботу, а й у формування ідей і наукових напрямів, є цілком однозначним”.

Завдяки своєму креативному мисленню дослідниці можуть по-своєму подивитися на розв’язання проблеми та запропонувати оригінальні шляхи її розв’язання

Що залишається нерозкритою таємницею в людях та навколишньому світі: “Я багато років займаюся вивченням мозку – і не перестаю дивуватися тому, наскільки складно і розумно він влаштований. Як гармонійно взаємодіють різні його відділи, і як в одній нервовій клітині органічно переплітається робота численних біохімічних та структурних елементів. Проблеми, якими займається відділ цитології, неймовірно захоплюючі та значущі. Ми сподіваємося, що отримані нами результати слугуватимуть ще однією сходинкою в розумінні роботи цього чудового утворення”.

Над чим працює сьогодні і чому це важливо: “Ми вирощуємо нервові клітини в особливих умовах, аби після нашого впливу ми змогли побачити й оцінити, що ж відбувається в нервовій тканині. Наприклад, ми моделюємо ішемію мозку – патологію, яка призводить до інсульту. Кінцевою метою наших досліджень є вивчення дії різних фармакологічних препаратів, які здатні усунути змодельовану нами хворобу нервової тканини та вилікувати її”.

ВІКТОРІЯ РОДІНКОВА
досліджує рослинні алергени

Вікторія Родінкова – професорка кафедри фармації Вінницького національного медуніверситету ім. Пирогова та членкиня правління Українського Фулбрайтівського кола. Вікторія вивчає рослинні алергени та входить до Дослідницько-інформаційного комітету Європейської академії Алергії та Клінічної Імунології – найбільшої в світі організації, яка займається питаннями алергії.

Чому пішла в науку: “Після навчання в педагогічному університеті я пішла в аспірантуру на кафедру біології Вінницького медуніверситету. Але тоді моя наукова діяльність трохи “загальмувала”: для потрібних експериментів бракувало рук. І я зосередилась на кар’єрі в журналістиці. Та потім доля звела мене з Борисом Пухликом – професором, тодішнім головним алергологом України. Він шукав причини, через які у людей виникають алергічні симптоми. Оскільки основним чинником є пилок рослин, для досліджень був потрібний біолог – ним стала я.

Працювати було складно – подібні експерименти в Україні майже не проводилися. Наприклад, пастки, які вловлювали пилок, сконструював мій тато за малюнком з підручника алергології. Це був голий ентузіазм. Але я не покинула науку – було шкода кидати розпочате. А невдовзі з’явився інший чинник: з ким би я не розмовляла, виявлялось, що або сама людина, або її знайомий чи родич має алергію. І я зрозуміла, що просто не маю морального права кинути свої дослідження”.

Що особливого додають жінки науковому руху та розвитку науки: “Як на мене, наука – це легальний спосіб підкорити світ. Вона надає можливість самостійно діяти, ухвалювати рішення, ставити амбітні цілі та доєднуватися до світової спільноти дослідників. Завдяки науці я часто представляю Україну на міжнародному рівні – це особливо важливо сьогодні, коли необхідно розповідати про війну та важливість підтримки України. Для жінки бути в науці – це можливість і проявити себе, і побачити світ, і залишити в ньому результат, корисний для суспільства”.

Наука ж отримує гнучкість жіночого розуму, енергію, ентузіазм та нові відкриття

Що залишається не розкритою таємницею в людях та навколишньому світі: “Всього знати неможливо – пошук таємниць у навколишньому світі є моєю безпосередньою науковою справою. Ми вивчаємо довкілля, щоб зрозуміти, як воно змінюється і може потенційно впливати на людину”.

Над чим працює сьогодні і чому це важливо: “Зараз, разом з моїми учнями, ми відстежуємо зміни пилкування рослин та споруляції грибів. Адже через глобальне потепління сезони цвітіння рослин-джерел алергенного пилку постійно змінюються. А ще я щотижня пишу алергопрогноз на сайті “Все про алергію”. Там же можна знайти погодинні зміни концентрацій алергенів. Цей прогнозний модуль для України ми створили влітку разом із фінськими вченими на прохання наших військових. Адже найвищі концентрації амброзії спостерігаються якраз у східних та південних регіонах, а серед воїнів є ті, хто потерпає від алергії на пилок”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: