Українські снайперки: про стрілецьку підготовку, ставлення чоловіків та дії у разі полону

Снайпери не називають своїх імен, не показують обличчя і займають особливе місце у військовій ієрархії. Вони працюють непомітно і отримати можливість та дозвіл на спілкування з ними – справа непроста. Знаменитому виданню The Economist це вдалося, та ще й з жінками-снайперками – представницями цієї донедавна ще суто чоловічої професії. Ukraine’s women snipers take the fight to Putin або Українські жінки-снайперки воюють проти путіна – так називається публікація. Ділимося нею…

* * *

Султані – дівчині зі світлими локонами та силіконовими губами – 24 роки. Вона присідає, щоб розчохлити американську снайперську гвинтівку Barrett. «Кохання всього мого життя», – каже вона, виставляючи зброю у бойове положення. Бородатий інструктор позаду неї вигукує завдання: «Три мішені; 186 метрів; стріляти на ураження». Султана лягає, ховає хвіст за голову. Пах. Пах. Пах. Кулі влучають майже у ціль мішені. Здається, вона не здивована. «Вбивати треба без хвилювання. І мені начхати».

Султана – це ім’я вона взяла, тому що любить турецькі серіали – одна з трьох стрільців, яких відібрав підрозділ спецпризначення для підвищення кваліфікації як снайперів у лісах на Заході України. Як її колеги – снайперки «Фенікс» (незламна, як птах) і «Оксана» (так її назвав кур’єр, і прізвисько прижилося), Султана була добровольцем у загонах територіальної оборони. Але на фронті вимоги до снайпера – спеціальності, в якій домінують чоловіки, значно жорсткіші. Перший етап підготовки – ліс…

* * *

Заняття для снайперів розробив мовчазний командир з псевдонімом Депутат – єдина біографічна деталь, яку він про себе повідомляє. Крім стрілецької практики Депутат навчає тактиці, балістиці та пересуванню. У звичайних умовах курс тривав би півтора року. В Україні, де зараз життя і смерть швидко змінюють одне одного, снайперок навчають за лічені тижні. Їхня перша позиція – північний кордон з білоруссю, де російські війська, можливо, готують або принаймні погрожують повторним нападом на Київ.

Депутат зізнається, що спочатку скептично ставився до ідеї підготовки снайперок. Зараз він вважає, що жінки більше підходять для цієї професії, ніж чоловіки. Жінки легкі й спритні, каже він, здатні відступити без жодного звуку. Загалом вони також більш терплячі і рідше йдуть на невиправданий ризик. Але остаточно Депутата переконало те, як жінки впоралися з виснажливим військовим випробуванням на виживання, так званим «фізо». З 90 кандидатів до кінця випробування залишилося лише п’ятеро. Двоє з них – чоловіки. «Решта три – перед вами».

На відміну від чоловіків призовного віку, українки можуть виїжджати за кордон. У жовтні минулого року розглядалася ініціатива розширити вимоги до призову жінок, які працюють у критично важливих професіях. Але ідею не затвердили через обурення суспільства. Це означає, що принаймні наразі жінки, які пішли воювати, зробили це добровільно. Збройні Сили України набувають все більш жіночого обличчя.

* * *

За словами заступниці міністра оборони України Ганни Маляр, зараз в армії служать «щонайменше 30 тисяч» жінок-військовослужбовиць або кожна п’ята від офіційної, попередньо мобілізованої кількості солдатів. (Точна кількість української армії є суворою таємницею.) Найчастіше жінки-солдати виконують обов’язки медиків, пресофіцерів, кухарів, зв’язківців або виконують важливі завдання з евакуації та лікування бойового складу. Але зростає кількість жінок, тепер це 5000 осіб, які воюють на передовій. Кілька десятків – снайперки.

Стажерки діляться, що на кожному етапі опанування снайперської справи стикалися з опором, переважно чоловіків, які вважали, що жінки принципово не придатні для професії снайпера. «Ми ніколи не шукали легкого життя, – розповідає Фенікс, – але ми доводили свою професійну спроможність щоразу, коли виконували завдання». Вона не має ілюзій щодо небезпеки. Снайпери займають особливе місце у військовій психології, і якщо вони все ж потрапляють у полон, над ними вчиняють показову розправу. І те, що ти жінка, навряд чи стане перевагою. «Якщо снайперку схоплять, її зґвалтують, принизять, катуватимуть, а потім стратять», – каже Оксана. «Снайпер завжди має бути готовий підірвати себе гранатою».

* * *

Ці добре усвідомлені ризики є серйозним випробуванням для близьких. Не всі снайпери розповідають родині про те, чим займаються. Коли почалася війна, мама Оксани запропонувала їй гроші, щоб вона виїхала до Європи: схоже, вона навіть не знає, що її донька в армії. І Фенікс, і Султана тим часом залишили дітей і чоловіків.

Султана каже, що її восьмирічна донька вже розуміє, що мама може померти. «Вона сказала мені: якщо це трапиться, вона сумуватиме, але я завжди залишатимусь в її серці». В очах холоднокровної снайперки на мить спалахнули почуття. Вона хитає головою, перш ніж запевнити, що дороги назад немає. Її дитина – це її причина боротьби: «Я роблю все, щоб переконатися, що поколінню моєї доньки не доведеться мати справу з путіним і його божевільним світом».

Маємо ще цікаві історії про жінок, які на війні дають фору багатьом чоловікам: військова водійка з Нацгвардії, яка доставляє на фронт і провізію, і бійців, а також перша жінка, яка очолила артпідрозділ ЗСУ.