Проєкт «Коло надії» допомагає жінкам та дітям відновити морально-психологічний стан після втрати близьких людей на фронті російсько-української війни. 9 жовтня розпочалася перша зміна проєкту. Своєрідний табір для 39 дітей та дорослих на 21 день організатори облаштували в самому центрі Карпат. Погодні умови та чудові карпатські краєвиди позитивно впливали на учасників проєкту. В цьому впевнені психологи, які працюють з темою втрати близьких людей ще з 2014 року. Фахівці працювали з жінками та дітьми кожен день.

Одним з найважливіших напрямів у роботі були творчі майстеркласи. Учасники проєкту створювали картини, декоративні свічки, іграшки та намисто, які представили на благодійній виставці. У її відкритті взяли участь представниці проєкту.


Оксана Смірнова
арт-майстриня, керівник напряму арттерапії проєкту “Коло Надії”

«Ми працюємо в такий дійсно важкий час, коли в нашій країні таке горе. Ці всі картини зроблені жінками, які дійсно втратили найбільше, найдорожче – втратили чоловіка, втратили синів.

Кожна ця картина зроблена руками жінок, які до нашого проєкту не могли навіть голочки до руки взяти, бо в них тряслися ці ручки, і сльози заливали очі. Але коли вони зробили одну картинку, зробила другу – вони почали усміхатись, вони почали розуміти, що можуть жити і можуть щось творити. І дійсно, у кожну цю картину вкладена частинка душі кожної жінки, якій треба жити та ставити дітей на ноги. Ми починали з темних кольорів, а потім кольори все світлішали й світлішали.

Я одне скажу: дай Боже нам сил витримати цю страшну навалу, і щоб в нас була Перемога, і щоб в нас була ця виставка, і щоб у нас посміхалися ці жінки, які зі сльозами на очах приїжджали на проєкт, а поверталися з усмішками на обличчях.

Я дякую всім, дякую Музею Шолом Алейхема за те, що допомагали з проведенням виставки. Дякую пані Олені Заславській, організаторці проєкту та виставки, і спонсорам».


Ірина Сухіх
учасниця проєкту «Коло надії»

«Хочу подякувати організаторам, спонсорам і керівникам. Я брала участь у проєкті «Коло надії» на Прикарпатті.

Ми туди приїхали всі з одним горем, з однією бідою. Втратили своїх найдорожчих людей – синів, чоловіків. І, дійсно, в перші дні було дуже тяжко. В перші три дні ми взагалі ридали, одна з одною ділилися горем, не розуміли, як далі жити, що робити.

Потім потихеньку-потихеньку наші терапевти почали приводити нас до тями, розпочалися майстер-класи. І одним з найулюбленіших стало валяння шерстю. Я до цього взагалі не знала, що це таке. Пані Оксана Смірнова потихеньку почала нас навчати.

Я боялася, не знала, що з тією шерстю робити, як її перекласти. Думала, а що як щось зіпсую, раптом у мене не вийде, але потихеньку-потихеньку почало вдаватися красиво.

Одна з моїх робіт, найулюбленіша, – це мої іриси. Моє ім’я Ірина, тому іриси – це мої… і колір мій, і все. І я за допомогою Оксани вклала в цю картину всю душу, все, що мені боліло.

Я взагалі нічого не хотіла робити, не розуміла навіщо, казала: «У мене не вийде». А Оксана казала: «Іра, вийде». Давай отак і отак». І ми зробили одну картину, другу. І так усі дівчата. Дякую всім організаторам».


Неля Грищенко
керівник зміни проєкту «Коло надії»

«Цей проєкт ми почали готувати ще влітку, підшукуючи спонсорів, підшукуючи взагалі тих людей, кому в першу чергу потрібна допомога. В Україні зараз дуже багато тих, кому потрібна допомога, і виділити тих, кому це потрібно просто зараз – невідкладно – було непросто. І цим займалися наші чудові волонтери.

Артмайстерня не менш важлива для психологічної реабілітації, ніж розмова з психологом. Ми на проєкті йшли в тандемі – жінки та діти, які приходили на майстеркласи, надалі все більше розкривали себе в цьому мистецтві, показували, що вони здатні вже бачити красоту і творити її своїми руками.

Нехай з першого разу, можливо, трішечки в когось не виходило, але з другою, третьою картиною змінювався світогляд. Навіть те, як вони вибирали колір рамки та кольори для своїх робіт, свідчило про відродження. Було також дуже цікаво спостерігати за тим, яку ж картину учасниця візьме собі, а яку залишить для виставки.

Наші жінки полишали пансіонат зовсім іншими, з іншими очима. Вони подивилися на себе, на те, що їх оточує, упевнились, що багато вміють. Ці картини – це відгук стану їхньої душі.

Двадцять один день тривав період реабілітації. Цього мало, звичайно, тому що потім наші дівчата справлятимуться далі все життя – цей біль нікуди не дінеться. Але в той маленький проміжок часу жінки відчули, що вони здатні бачити красу, творити своїми руками щось гарне.

Тому я дякую всім. І пані Олені Заславській, і, безумовно, пані Оксані Смірновій за можливості, за те, що ми тут бачимо, і за допомогу цим жінкам».


Олена Заславська
керівник проєкту «Коло надії»

«Мені було складно наважитися на цей проєкт, тому що ми з нашою чудовою командою взяли на себе найскладнішу роль – групу, в якій усі без виключення учасники мають незворотні втрати в родині. Я дуже хвилювалась.

Оксана Смірнова і Неля Грищенко увесь час казали: «Не хвилюйся, все буде добре, побачиш». Уже на закритті, коли я подивилася на хоровод, який танцювали наші підопічні, коли діти (завдяки чудовій роботі з дітьми Лесі Доліної) стояли на сцені і грали яскравий спектакль, – ось тоді я повірила, що все в нас вийшло саме так, як треба.

Я сподіваюся, що ми ще не раз будемо працювати в Карпатах. Теж будуть жінки та будуть діти. Тепер наше завдання дуже складне: ці роботи потрібно перетворити на гроші, тому що виставка благодійна – потрібно дати можливість усім бажаючим ці роботи викупити, а нам – залучити кошти до проєкту. Це не просто так – сказати, які ми талановиті. Звісно, талановиті. Але нам ще потрібна фінансова допомога, щоб продовжувати такі майстер-класи. Велика-велика подяка усім, хто нас підтримує. Зокрема, й Музею Шолом-Алейхема та його директорці Ірині Клімовій».


Ірина Клімова
директорка Музею Шолом-Алейхема

«Зараз підтримувати одне одного і тих, кому важко, – це дуже важлива і свята справа. Я вам дуже вдячна за таке знайомство, і за те, що ви зробили виставку саме у нас.

Пані Олена запитувала мене, чи подивилася я всі роботи. Я просто в захваті, і передайте авторам моє закохання і мою повагу – в таких умовах працювати, творити дуже-дуже важко. Де взяти натхнення? Де взяти сили ? А ви знайшли, і ваші автори знайшли ці сили. Я бажаю всім подальшого натхнення, і нам усім безпеки».

На виставку завітала народна артистка України Лариса Кадочникова, яка була щиро вражена представленими на виставці роботами.

Нагадаємо, що проєкт «Коло Надії» від Сіоністської федерації України (СФУ) підтримали фонд «РАЗОМ, ІНК» (Нью-Джерсі, США), Ваад України, Голландський гуманітарний фонд, а також приватні спонсори.

Інформаційний спонсор проєкту – Студія «Діє-Слово». Керівник проєкту – директорка СФУ Олена Заславська детально розповідала про цю важливу програму для жінок в нашому інтерв’ю.

Робота проєкту продовжується. Тому ми, журнал «Українки», закликаємо всіх небайдужих його підтримати, а також долучитися до аукціону картин, створених учасницями проєкту. Де і як їх можна буде придбати, ми повідомимо додатково на сайті нашого журналу, а також на фейсбук-сторінці «Українок».