спецпроєкт
«Паспорт твоєї ідентичності»

---

ТРИПІЛЬСКА КУЛЬТУРА
сакральні жіночі символи й традиції

Разом з ВГО «Спілка археологів України» та linza agency відкриваємо цікаві й маловідомі факти про українську спадщину

співавтори публікації
Владислав Чабанюк,
Вікторія Шапаренко

Трипільська культура, що була поширена у V–III тис. до н. е. на територіях сучасної України, а також у Молдові та Румунії, є унікальним явищем історії. І красивим: трипільці були майстрами кераміки й залишили по собі не лише яскраво орнаментовані посудини, а й безліч обрядових статуеток, серед яких особливе місце займають статуетки жінок, в тому числі вагітних, що символізували родючість і продовження життя.

Одна з таких фігурок, властивих саме трипільській добі, є й на сторінках закордонного паспорта України – серед інших унікальних об’єктів нашої культурної спадщини. Якщо ви досі не звертали уваги на ці фонові зображення в паспорті, саме час це зробити. Адже наразі цінне все, що є нашим – маємо це знати й шанувати.

З цією метою і стартувала просвітницька ініціатива ВГО «Спілка археологів України» «Об’єднані історією: культурна спадщина України на сторінках закордонного паспорта». Докладно про неї можна дізнатися тут.

«Українки» також долучилися до інформаційної кампанії «Паспорт твоєї ідентичності», в межах якої розповідаємо цікаві факти про артефакти з закордонного паспорту. Зокрема, доби Трипілля. В тому числі й про жіночі фігурки. Які вони були, що символізували, як «працювали»? Чи правда, що трипільці мали матріархат і поклонялися Великій Матері?

«Трипілля – чи не найвідоміша археологічна культура для українців, – зазначає наш експерт. – Багато фейків, міфів і неточностей гуляє про неї в мережі інтернету, але вони інколи працюють і в плюс, бо будять інтерес до цієї теми. І ті, хто зацікавився цим періодом нашої історії та культури, починають шукати глибше й допитуються до тих знань, що ми наразі маємо. Їх не так багато, тому що часом історична пам’ять не тримає того, що було й 200 років тому, що вже говорити про кілька тисяч років, коли існувала трипільська культура. Вона не залишили по собі писемних джерел, бо писемності на той час ще не було, але є джерело, завдяки якому ми можемо щось зрозуміти про неї хоча б частково, – це археологія».

ВІЗИТІВКИ
ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Від перших років досліджень великого археологічного масиву, який сьогодні називають Кукутень-Трипілля (сюди входить і Мальована культура Румунії Кукутень, і Трипільська археологічна культура, відкрита Вікентієм Хвойкою), найбільша кількість знахідок представлена керамікою. «Найперше це керамічний посуд, який дійшов до нас дуже побитим і фрагментованим. Крім цього часто траплялися й пластика, керамічні фігурки – людей, тварин і навіть незрозумілих нам предметів, таких, як два циліндра з розширеними краями, з’єднані між собою, які називають біноклеподібними посудинами або трипільськими «біноклями», – говорить Владислав.

Саме такий артефакт, призначення якого ми й досі не розуміємо, став однією з візитівок трипільської культури – це трипільський бінокль, якому у Ржищеві навіть є пам’ятник. Це вже упізнаваний логотип Трипілля. Але в якийсь момент конкурентом йому стали керамічні трипільські фігурки.

Тому зрозуміло, що коли вибирали певні символи для сторінок нашого закордонного паспорта, прагнучи показати давність і глибину нашого історичного коріння тут, на цій землі, не могли оминути увагою й ці фігурки.

Скоріш за все, у паспорті зображена жіноча статуетка з поселення Лука-Врублевецька на Дністрі раннього етапу трипільської культури, прикрашена заглибленим орнаментом, схожим на рівчачки. Назва її вказана як Лада Гіперборейська, але наш експерт зауважує, що до міфічної Гіпербореї вона не має ніякого відношення.

Водночас важливо розуміти, що трипільські статуетки були дуже різні. За більш як 2 тисячі років існування цієї культури, навіть в той час, коли суспільства були дуже неповороткі, консервативні в зміні якихось традицій, зміни все одно відбувалися. «Якщо взяти статуетку раннього Трипілля і пізнього, вони будуть зовсім різними – настільки, що не спеціаліст навіть і не скаже, що це одна й та ж сама культура», – зазначає Владислав.

РОЗМАЇТТЯ
ТРИПІЛЬСЬКИХ «ВЕНЕР»

Звісно, трипільські фігурки були не лише жіночі, а й чоловічі теж, але в значно меншій кількості: 90+ відсотків – саме жіночі фігурки. Цікаво, що є ще й невелика група андрогінів, які поєднують у собі ознаки і чоловіка, й жінки. Скоріш за все, це образ досконалого антропоморфного божества, схожого на людину, але без прив’язки до статі.

Бували й подвійні жіночі фігурки, які символізували богинь, що працюють в тандемі. А також чимало зооморфної пластики, що зображала тварин.

Трипільскі «Венери» або «Мадонни», як їх ще називають, у ранній період були невеликі – розміром з сірникову коробку, але є й більші. «Це сидячі чи стоячі фігурки, на які відвідувачі музеїв часто кажуть: та ну, хіба це людські фігурки, це якісь там горобчики чи свищики, – розповідає наш експерт. – А потім, придивившись, бачать, що це стилізовані фігурки сидячих жіночок, голови яких (якщо не відбиті) мають вигляд стовпчика або конуса, руки позначені дуже символічно. Вони мають тонкі талії, широкі сідниці, їхні ніжки витягнуті вперед і складені разом докупки. Ці фігурки прикрашені заглибленим орнаментом, заповненим фарбою». В експозиції музею, яким керує Владислав Чабанюк, є кілька таких «ранніх» фігурок, і всі вони з поселення Бернашівка-І Могилів-Подільського району Вінницької області. Вважається, що це найстаріше трипільське поселення на території України (його вік приблизно 7 тисяч років).

Оскільки зображення у паспорті не передає чітко документальної схожості з археологічним прототипом, воно може бути також і з цього періоду.

Пізніше фігуркам починають робити ніжки у вигляді веретена й дископодібні голови. «Часто обличчя зображено дуже схематично: просто як защип пальцем, вертикальна лінія, де потім можна зробити два ока, й буде обличчя – так званий совиний лик, коли голова ніби схожа на сову. Тіло жінки, а голова якоїсь міфічної пташки, – говорить Владислав. – Якщо більш-менш реалістичні зображення на ранньому етапі Трипільської культури – рідкість, то пізніше вони з’являються частіше. Є навіть з дуже деталізованими обличчями, в яких уловлюється характер. Самі пізні, з території Одещини, мають вигляд зігнутих стовпчиків і вже мало нагадують антропоморфну пластику, так би мовити, класичного Трипілля».

Фігурки також починають інакше орнаментувати малюнком по самому тілі: це можуть бути чорні, темно-коричневі, червоні, білі фарби – в залежності від локальної групи поселень, адже Трипільська культура була поширена на дуже великій території (і не лише України). На пізньому етапі трипільці переходять на лівий берег Дніпра, по Дністру поступово спускаються до Чорного моря, на Півночі заходять на теперішню Волинь. Лише на території України вони залишили близько 2 тисяч поселень. І стільки ж приблизно є на території Молдови й Румунії. Щоправда, оскільки їхні поселення не були довготривалими, вони не існували одночасно.

КУЛЬТ
ВЕЛИКОЇ МАТЕРІ

Багато хто сприймає ці статуетки як іграшки, але це не так – вони робилися за певними зразками (канонами), які з часом поступово змінювалися. І використовувалися як речі культового призначення, що відносилися до сакрального, божественного світу. Але навряд чи ці фігурки були богами, скоріш, предметами вотивними, жертовними – фігурками заміняли жертви, ламаючи їх. «Тому загалом на кілька тисяч фігурок цілих небагато: зокрема, у фондах нашого музею на зараз є 242 фрагменти антропоморфних статуеток, і з них цілих – одна, – зазначає наш експерт. – Фігурки були поламані ще у той час через те, що з ними проводили якісь обряди – умовно кажучи, вони енергетично обнулялися в процесі магічних дій. Якось так це все могло відбуватися, бо інакше пояснити поламані й часто викинуті на смітник їхні фрагменти складно». Хоча ламали таки не всі фігурки. Були й такі, які, напевно, використовувалися інакше. 

«У нас є така фігурка кінця середнього етапу, з поселення Бернашівка-ІІ, – розповідає Владислав. – Вона схожа на пам’ятник на увесь зріст, що досить традиційно для цього часу, має отвори на кінцях виступів, сформованих замість рук, також і на стегнах, і має випуклий животик – вона вагітна. Загалом думка, що всі жіночі статуетки Трипілля зображають вагітних, не відповідає дійсності, хоча таких є велика кількість. Конкретно ця фігурка цікава не лише тим, що вона фактично ціла, крім кількох сколів, а що це чи не єдина антропоморфна фігурка, яка «розмовляє».

Певно, це був один з ідолів зародження нового життя, родючості, адже центральною фігурою пантеону трипільців була Велика Матір. Це підтверджують і фігурки з вагітними животами і більш ранні, із заглибленим орнаментом, де вагітність показана саме через орнамент. За словами нашого експерта, це міг бути ромб в зоні лона, в якому був хрестик і чотири крапки: «Етнографи вважають, що це знак засіяного поля, тож тут йдеться і про родючість землі та надію на гарний врожай, і про жінку, яка народжує, і про рід, який продовжується, і про велику кількість людей, які потрібні для того, щоб вижити. Загалом жінка відігравала дуже важливу роль у тому суспільстві, і це відображалося таким чином». Усі ці фігурки мали працювати на покращення життя людей в найширшому сенсі.

А от чи був у трипільців матріархат, сказати складно… Якщо в стереотипному нашому уявленні про матріархат як суспільний устрій, то ні. Принаймні, існування таких форм матріархального суспільства в історії людства не доведено. Мова може йти про велику повагу до жінки, її пошану. Часто це пов’язано зі способом землеробства, обробітку ґрунту: мотичне землеробство – це жінка з мотикою (умовний матріархат), соха і велика рогата худоба та чоловік, який цим керує (умовний патріархат). Тобто, в пошані і повазі є той, хто годує сім’ю.

ОРНАМЕНТ, ФАРБА
І…БІКІНІ

Найпоширенішими трипільськими символами були: коло, трикутник, ромб, спіраль, безкінечник, меандр, світове дерево і берегиня.

Коло могло позначати як, власне, коло, так і мати безліч інших значень: циклічність, око, повний місяць, космос тощо. Також коло є одним із різновидів вогню, солярним знаком.

Трикутник був втіленням архетипу вогню, а ще троїстості світу (минуле-теперішнє-майбутнє). Вершиною догори він також означав чоловіче начало.

Ромб був символом родючості, землі, жіночого начала. З крапкою всередині означав зерно, достаток і добробут, адже трипільці були насамперед землеробами. Саме через ці традиції ромб є і в нашій вишивці як оберіг нового життя.

Спіраль (як і меандр, безконечник, сварга) втілювала безперервний світовий рух. Це символ вічності й одне з утілень архетипу води. Спіралі часто малювали заглибленим орнаментом в районі грудей, живота – як схематичне зображення вужів, змій, які захищаються. І це був захист не лише самої фігурки, а й нового життя у ній: в животі або грудях, які будуть годувати.

Світове дерево було моделлю світобудови та втіленням ідеї єдності всесвіту. Його зображували в районі живота, з лона вгору, що можна трактувати як народження нового життя. Як і символ берегині – вона є антропоморфним образом світового дерева і має спільну з ним семантику.

Також з’явилася нова традиція – малювати не стилізований орнамент, а елементи одягу. «Так, у поселенні Кошивільці Тернопільської області, яке розкопувалося ще на початку ХХ століття, і колекція із 180 фрагментів статуеток якого знаходиться зараз у Львівському історичному музеї, фігурки мають різні варіанти розрізу верху сорочки, коміра (як декольте, футболка), є зразки коротких жилеток (кептариків), поясів з різними способами зав’язування, навіть взуття – намальовані сандалі й чобітки, високі й низькі.

Є й на інших поселеннях середнього і пізнього Трипілля статуетки з елементами одягу чи навіть зачісок. Зазвичай це гарно розчесане назад волосся з проділом посередині, яке ззаду зібране у кульку. На деяких фігурках кулька краще деталізована, і на ній проглядається ніби сіточка, в якій жінка носила зібране волосся», – розповідає Владислав.

Саме до цієї колекції належить і так звана Венера в бікіні: жіноча фігура з досконалими пропорціями прикрашена намистом, що спадає до грудей, а внизу живота має щось на кшталт пояса або й…бікіні! Принаймні, чогось, що дійсно нагадує цю деталь сучасного жіночого гардероба.

ЗАГАДКИ ТРИПІЛЬЦІВ

А їх чимало… Так, існує думка, що знаки трипільської культури, які мають назву логографи, є письмом на кшталт єгипетських ієрогліфів. Тобто з цих картинок складалося послання. Однак наш експерт вважає, що існування трипільської писемності є під великим питанням: «Водночас таких знаків є багато, на середньому етапі – сотні. Їх досліджував археолог Тарас Ткачук: визначав, систематизовував й намагався зрозуміти, чи мають вони певні закономірності. А Михайло Відейко, ще один відомий дослідник трипільської культури, вважав, і небезпідставно, що ця знакова писемність є одним з етапів перетворення піктограм в ієрогліфи, тобто письмо. І якби трипільська культура не занепала, а продовжувала активно розвиватися, то винайшла б свій спосіб письма. Загалом усі дослідники певні, що це не просто декор, а певні символи, які розумілися трипільцями. Можливо, як водії читають теперішні дорожні знаки. На статуетках вони говорили про те, що це за фігурка, для чого вона створена або що просять через неї, на горщиках – для чого вони призначені та захищали його вміст, тобто працювали як обереги».

Також є думка, що серед трипільських знаків був і цілком сучасний смайлик – він означав сонце. «Складно сказати, чи це так, – міркує Владислав. – Скоріше, це Місяць ріжками догори і дві крапки над ним. В «Трипільській енциклопедії» (2004) є таке зображення, як і на нещодавно нашумілій «мисці з усмішкою», але вони з приватних археологічних колекцій, і не дуже б хотілося коментувати артефакти сумнівного походження».

«Справа в тому, що керамічні фігурки на коліщатках цього часу є не лише у трипільців (хоча у них теж є), та це ще не факт, що було колесо – у давніх народів Америки теж знайдені керамічні іграшки на коліщатках, але транспорту на колесах там не було, – говорить Владислав. – Тварини, які могли б тягнути вози, у трипільців були, і є їхні зображення, а також моделі керамічних санчат, на кузові яких сформовані рогаті голови волів, що тягнуть їх. Моделі санчат не були такими поширеними для усіх трипільців, в основному їх знаходять в регіоні історичної Уманщини, і у нас їх під 80, найбільша колекція в Україні. Розміром вони з чоловічу долоню та трохи менші. Одні з таких саней зображені наповненими так, що воли аж поопускали голови, їм важко. А внизу по лижах – маленькі чорні крапки (колоди, по яким котять ці важкі сани?). Цей відомий спосіб перекочування був зафіксований у багатьох давніх народів як праобраз колеса». Ще цікаве: поруч східних трипільських земель в степу тривалий час існувала Середньостогівська культура, яка була дещо на нижчому рівні розвитку (вони були скотарями і не такими потужними землеробами, а тим більш керамістами). Саме їм часто приписують винайдення чи використанням колеса в нашому регіоні. Можливо, трипільці його у них і запозичили.

Водночас цілком можна припустити, що кожна з трипільських жінок вміла трохи чаклувати. Тож «буде тобі, враже» таки має під собою суттєве підґрунтя. Давнє, ще трипільське. Адже поламані фігурки вочевидь були наслідком такої собі побутової магії.

«У 2021 році на великому поселенні Тальянки (450 гектарів, біля 3 тисячі хат, 38-37 століття до н. е.) досліджували господарську яму (смітник), де було знайдено 525 фрагментів керамічних фігурок тварин та людей (експедиція Інституту археології НАНУ). Це можна пояснити близькістю ями до трипільського гончарного центру, де жили майстри й мали своє виробництво, або ж дуже активним використанням такої пластики в магічних ритуалах, – говорить Владислав Чабанюк. – Їхня кількість, знайдена в Україні за 130 років дослідження Трипільської культури, говорить про потужний світ давніх вірувань, які до нас дійшли лише у фрагментах художніх, часто естетично довершених керамічних форм. Знати б, як трипільці з цими ритуальними статуетками працювали і як направляли їхню «звільнену» енергію на виконання своїх бажань… Тоді б ми заради нашої перемоги над ворогом ліпили їх мільйонами. Аби лишень допомогло».

У спецпроєкті з ВГО «Спілка археологів України» ми досліджуємо ще кілька знакових історичних об’єктів: жіночі символи Софії Київської, одяг козацької доби, історію українських прикрас. Стежте за нашими публікаціями, а також – за проєктом «Об’єднані історією: культурна спадщина України на сторінках закордонного паспорта» у Facebook та на YouTube-каналі.