спецпроєкт
«Паспорт твоєї ідентичності»
УКРАЇНСЬКІ
ПРИКРАСИ
від давнини до сучасності
Разом з ВГО «Спілка археологів України» та linza agency відкриваємо цікаві й маловідомі факти про українську спадщину
співавторки публікації
Вікторія Котенко
Вікторія Шапаренко
Говорити про прикраси не лише цікаво, а й надзвичайно приємно. Бо яка ж українка не любить прикрас та й яка жінка загалом? Прикраси завжди відігравали важливу роль в історії людства. І їхня різноманітність та семантичне навантаження доволі важко систематизувати чи стисло описати. Але ми спробуємо.
Це дійсно варто, бо й на сторінках закордонного паспорта України серед інших унікальних об’єктів нашої культурної спадщини зображені прикраси, які є нашим національним скарбом, – золота скіфська пектораль, а також сережки у вигляді сфінкса та пластини-аплікації із зображенням богині Апі.
Якщо ви досі не звертали уваги на ці фонові зображення в паспорті, то саме час це зробити. Адже наразі цінним є все, що питомо наше, що ми маємо й знати, й шанувати. З цією метою стартувала й просвітницька ініціатива ВГО «Спілка археологів України» «Об’єднані історією: культурна спадщина України на сторінках закордонного паспорта». Докладно про неї можна дізнатися тут.
«Українки» також долучилися до цього, розповідаючи про нашу спадщину у комунікаційній кампанії «Паспорт твоєї ідентичності», яка є частиною згаданого проєкту. Наразі мова піде про українські прикраси – що носили українки за часів сивої давнини й що носять донині. Що це за прикраси і що вони означають? Яка взагалі сутність прикрас? Напевно ж не лише суто декоративна.
Наша експертка Вікторія Котенко, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця відділу античної археології Інституту археології Національної академії наук України, зазначає: «Ця естетична традиція прикрашати себе притаманна саме людському виду, на рівні з почуттями та інтелектом. Вона містить глибокий філософський контекст, який в антропологічному вимірі має кілька значень.
По-перше, з давніх часів використання прикрас, за аналогією з татуюванням та пірсингом, було покликане виділити, засвідчити певну соціальну роль чи статус. Тобто публічна демонстрація прикраси могла сказати без слів про приналежність її власника до певної спільноти, цивільний статус (як це зараз показують весільні обручки), положення у вертикалі влади тощо. Також прикраси у прадавні часи ймовірно слугували оберегами й талісманами.
По-друге, поява прикрас в середовищі первісних людей є сама по собі феноменальним явищем, оскільки володіння предметом, який по суті не є утилітарним і придатним для практичного використання, показує досить високий щабель розвитку людського самопізнання. Естетичний аспект прикрас з’явився, очевидно, дещо пізніше, й суть таких речей перейшла у площину демонстрації матеріальних благ».
НАЙДАВНІШІ ПРИКРАСИ
Питання найдавніших у світі прикрас варто розглядати з точки зору матеріалів, доступних первісним людям для обробки. За доби палеоліту людство тісно співіснувало з природою й застосовувало у своєму побуті сировину, добуту з навколишнього середовища. Саме з цього виготовляли знаряддя праці, зброю, одяг і прикраси теж – вони були з каменя, кістки, рогу та шкіри тварин.
«Одними з найдавніших прикрас вважаються 33 перфоровані намистини, виготовлені з перламутрової мушлі невеличкого морського равлика Tritia gibbosula. Вони знайдені у печері Бізмун на території Марокко в 2014-2018 роках. Шляхом радіоізотопного датування було встановлено, що вони побутували 142-150 тисяч років тому. Дослідники припускають, що це могла бути своєрідна низка намистин на мотузці або ж окремі прикраси одягу», – розповідає пані Вікторія.
Якщо говорити про Європу, то однією з найдавніших тутешніх прикрас є намисто (або браслет) з восьми кігтів птаха орлана-білохвоста. Його знайшли на неандертальській стоянці Крапіна у Хорватії і встановили, що йому 130 тисяч років. Його призначення, напевно, було не стільки естетичним, як практичним – демонстрацією певних полювальних здібностей і сили.
Щодо теренів України, то найвідоміша знахідка – браслети доби палеоліту з Мізинської стоянки, що на Чернігівщині. Вони виготовлені з пластин бивня мамонта й щедро оздоблені геометричними різьбленими орнаментами. Датуються періодом близько 15 тисяч років тому. Серед інших прикрас кам’яного віку України варто згадати підвіски з бурштину, різноманітні вироби з бивня мамонта, зубів тварин та мушель.
МАЙСТЕРНІСТЬ ОБРОБКИ
Навички в обробці металів спричинили кардинальні зміни в культурі, в тому числі й у ювелірній справі. Саме з появою металевих прикрас виникла і їхня варіативність, а відтак – і прагнення до накопичення.
Найраніше людина опанувала роботу з міддю. Халколіт, або ж мідний вік, позначився появою прикрас із міді – це були браслети, пронизки.
За доби бронзи, з IV тисячоліття до нової ери, металообробка досягла ще вищого рівня розвитку. «Попри те, що найбільш поширеними в цей час були вироби з однойменного сплаву (зазвичай міді з оловом), значна кількість прикрас була виготовлена з міді чи золота. Значення цього жовтого металу в історії людства важко переоцінити. За однією з теорій, золото символізувало Сонце, яке в багатьох давніх культурах було священним», – зазначає експертка.
Прикраси бронзового періоду в Європі вирізняються стилістично – характерним виконанням: спіралеподібні завитки, поєднані у різних комбінаціях на мідних брошках чи браслетах.
Також у цей час з’явилися унікальні статусні речі, що підкреслювали владу власника, зазвичай золоті. Це, зокрема, лунули – шийні прикраси у вигляді пекторалі, торквеси – шийні гривні, різноманіття золотих, так званих сонячних, дисків з карбованим орнаментом у техніці репусе.
ДОРОГЕ Й ЦІННЕ
Яскравим спалахом тієї епохи була крито-мікенська (егейська) цивілізація, ювеліри якої створювали технологічно складні та надзвичайно витончені предмети розкоші з золота, срібла, бронзи та напівдорогоцінного каміння.
Особливість цього періоду – традиція спеціальних поховальних прикрас у вигляді масок на обличчя, виготовлених в тонкого листа золота. Найвідомішою серед них є золота маска царя Агамемнона середини XVI століття до нової ери, яка зараз експонується в Національному археологічному музеї в Афінах.
По інший бік Середземного моря потужним культурним осередком був Єгипет. Тут прикраси часто мали ритуальний контекст, служили оберегами та символами влади. Характерним у цей час стало поєднання металу, переважно золота, з дорогоцінним камінням. Серед форм переважали нагрудні прикраси, браслети, перстні. Символи-обереги наносилися на різні частини виробу, а семантика зазвичай була пов’язана з потойбічним світом.
«На цій бурхливій хвилі ювелірної справи людство увійшло в епоху раннього заліза. Попри поступову заміну бронзи на чорний метал у виробництві зброї та побутових речей, найвищим попитом продовжували користуватися прикраси із золота, – говорить Вікторія. – Рідше траплялися прикраси з електру – сплаву золота й срібла».
Найяскравішою сторінкою в історії Європи цього періоду стала антична цивілізація – її майстри створювали широкий спектр ювелірних прикрас. Слід зазначити, що тоді вже активно функціонували традиційні гроші у вигляді монет, тож попит на прикраси був більш обумовлений прагненням продемонструвати соціальний статус.
З ТЕРЕНІВ УКРАЇНИ
Як відомо, на півдні України також існували давньогрецькі центри (Ольвія, Херсонес Таврійський, Боспорське царство) з характерними елементами цієї багатої культури, що підтверджують і місцеві археологічні знахідки.
Давні прикраси знаходили найчастіше під час досліджень поховань, переважно жіночих. Цікаво, що прикраси поділялися лише за статтю (чоловічі/жіночі), а не за віком (діти/дорослі). Тобто дитячих прикрас практично не існувало, хлопчики й дівчатка носили відповідно чоловічі й жіночі вироби.
Популярні форми грецьких ювелірних виробів багато в чому схожі на сучасні. До набору входили сережки та персні, часто інкрустовані дорогоцінним камінням, нагрудні прикраси різних типів, діадеми.
«До окремої групи належать також золоті платівки для оздоблення одягу та поховальні прикраси у вигляді золотих вінків, які були популярні від середини IV століття до нової ери, – зазначає наша експертка. – Такі вироби відомі, зокрема, з розкопок некрополя Ольвії, що на Миколаївщині».
Серед шедеврів ювелірного мистецтва цього часу варто згадати ще одну прикрасу, яка є на сторінках закордонного паспорта. Це, зокрема, золоті об’ємні сережки у вигляді сфінкса з Трибратніх курганів у Криму, які відносилися до Боспорського царства. Вони датуються другою половиною IV століття до нової ери і пов’язані з аристократичним похованням.
Загалом ювелірне мистецтво давніх греків та вражаюче різноманіття золотих прикрас справляло неабияке враження на варварські племена, які проживали поруч. Для нашої території цей факт засвідчений масовою присутністю еллінських ювелірних виробів у скіфських похованнях, які за сукупністю використаних художніх образів виділяють у так званий звіриний стиль.
ЗОЛОТА ПЕКТОРАЛЬ
Найвідомішою і найціннішою знахідкою цього періоду на наших землях є золота пектораль IV століття до нової ери, яка належала скіфському цареві. Вона була знайдена у 1971 році під час розкопок кургану Товста могила, що на Дніпропетровщині. Вага цієї нагрудної прикраси близько 1150 г, діаметр – трохи більший 30 см. Вікторія Котенко підкреслює, що складне семантичне навантаження орнаментальної композиції робить її всесвітньо відомим об’єктом культури й мистецтва цієї епохи.
Пектораль дійсно є шедевром елліно-скіфського мистецтва. Вона місяцеподібної форми й має три яруси, відокремлені один від одного трубками у вигляді перевитого джгута.
Верхній ярус представляє кілька сцен. На центральній – двоє чоловіків тримають шкуру тварини (за однією з версій, шиють одяг). Ліворуч і праворуч від них стоять корови й коні з дитинчатами. Також тут зображено юнака, який доїть вівцю, і ще одного – з амфорою в руках.
Нижній ярус, який, можливо, символізує світ смерті, показує сцени з дикими і фантастичними тваринами (леопарди, грифони, леви), середній – зображує рослинну композицію.
Вже понад пів століття науковці намагаються трактувати ці зображення, в яких вочевидь криються міфологічні сюжети зі скіфського чи еллінського світобачення.
Ювелірна майстерність виконання пекторалі вражає. Верхній і нижній її фризи змережані, фігурки людей і тварин виконані в техніці литва за восковою моделлю, вони майже круглі (пласкі лише з внутрішнього боку). Об’ємні фігурки птахів прикріплені за допомогою штифтів серед квітів, пелюстки яких вкриті кольоровою емаллю. Завдяки цим зображенням ми маємо уявлення, як саме виглядали рослини й тварини того часу.
Наразі золота пектораль зберігається у скарбниці Національного музею історії України.
Говорячи про міфологічні уявлення скіфів, варто також згадати про ще одну знахідку, яка зображена в закордонному паспорті українця. Це золота пластина-аплікація у вигляді скіфської змієногої богині Апі (IV століття до н.е.).
На жаль, місце та обставини цієї знахідки невідомі (очевидно, це було одне з поховань скіфської знаті). Однак вражає напрочуд досконала манера передачі міфологічного образу еллінським ювеліром, який створював виріб для скіфського споживача з урахуванням особливостей його світогляду.
ВПЛИВ СУСІДІВ
За часів Київської Русі стилістичні особливості у мистецтві та ювелірній справі дещо змінилися. Все більше серед прикрас почали зустрічатися вироби зі срібла. В контексті цікавих знахідок тут варто згадати Мартинівський скарб – набір срібних з позолотою фігурок чоловічків та фантастичних звірів, який датується VI-VII століттями. За припущеннями, це могли бути нашивки на шкіряний панцир дружинника племені антів.
У цей час на асортимент українських чоловічих і жіночих прикрас вплинули сусідні культури, і мова зовсім не про московитів, бо впливати в ювелірній справі звідти було нікому й нічим. Йдеться, насамперед, про вікінгів та візантійську культуру, особливо з прийняттям християнства.
Серед найпопулярніших прикрас того періоду можна назвати перстні, лунниці (підвіски у формі напівмісяця), колти (скроневі прикраси), шийні гривні, сережки, браслети.
«Ювеліри Русі опанували різноманітні техніки обробки золота, серед яких були й такі складні, як зернь, скань, емалювання, – говорить пані Вікторія. – Водночас вони працювали зі склом, тож популярними були й скляні вироби, наприклад, браслети, виконані у різних техніках – гладкі, виті тощо. Окремо варто виділити коло дружинних старожитностей – це були чоловічі прикраси з військовим контекстом, зокрема, поясні пряжки, браслети, привіски, фібули».
НАШЕ САМОБУТНЄ
На цьому строкатому тлі у козацький час сформувалася самобутня українська естетика, яка відобразилася передусім у традиційних прикрасах. Вони нам добре відомі з живопису та писемних згадок. Перли, коралі, баламути, зґарди, дукачі, перстні, сережки – це далеко не повний перелік речей, якими оздоблювала себе українська пані ранньомодерного часу.
Цікаво, що вже тоді прикрашали себе найперше жінки й дівчата (чоловічі прикраси потроху зникали), причому ці прикраси мали не лише естетичну функцію, а й виконували роль талісманів, оберегів.
Саме з такою метою, зокрема, носили зґарди – металеві прикраси з великою кількістю хрестиків (вони вважалися оберегом, і чим більше їх було, тим краще). Окремо хрестики носили теж – як християнський символ.
Також полюбляли шелести – маленькі круглі дзвіночки: вважалося, що вони своїм звуком відлякують нечисту силу. Загалом традиція вдягати на себе прикраси, які гримлять, звучать, була доволі поширена.
Примітно, що у цей час зменшувалась затребуваність виробів з дорогоцінних металів – металеві прикраси виготовляли з міді, срібла, звичайного заліза й дуже рідко із золота. Натомість символом достатку ставала велика кількість прикрас, вдягнених водночас. Тобто якість перейшла в кількість. «Носити на собі багато металу загалом не дуже зручно, – пояснює Вікторія. – Намиста з різних матеріалів були легші, приємніші. І це вже були більш прикраси, аніж обереги: адже вони кольорові, яскраві, і на це найперше реагує око».
ДОБА НАМИСТА
Попри те, що жінки носили і сережки, і персні з інкрустацією, що підтверджують археологічні знахідки, найпопулярнішими були шийні прикраси. Тож цей період цілком можна назвати добою намиста. Цікаво й те, що прикраси були у всіх – і у бідних, і у багатих, у селянок просто менші намиста, скажімо, на 3-5 ниток коралів, в той час як у міщанок чи шляхтянок – і на 30 ниток.
«Вважалося, що чим більше на жінці намиста, тим вона привабливіша, заможніша, – говорить Вікторія Котенко. – Популярними були коралі, тобто низанки із скелетів молюска, оброблених під намистини, або так зване колюче намисто з грубо обтесаного або й необробленого коралу (воно було дешевшим варіантом коралів). Ще були баламути – перламутри. Їх робили із річкових перлів і завозили сюди з Середземномор’я разом з коралами. Також українки носили бурштинові намиста, вони були популярні й більш-менш доступні, адже робилися з місцевої сировини».
Були й скляні намиста – пацьорки, лускавки й гердани (вони створювалися з бісеру, а бісер – зі скла). Сировину для них завозили, і найбільш популярним було венеційське скло – взагалі Венеція й південні ринки дуже вплинули на Україну.
Прикраси купували на ярмарках – зазвичай на подарунок: донькам, жінкам. Також було налагоджено домашнє виробництво більш дешевих прикрас – тих, що можна було зробити власноруч.
МІСЦЕВІ НОУ-ХАУ
«Наші винаходи пов’язані зі скрутними часами: багато політичних та економічних перипетій, як результат – збідніння людей. Але прикрасити себе вважалося обов’язковим у будь-який час, тож українці обходились, чим могли, – розповідає пані Вікторія. – Найперше використовували природні матеріали: кісточки, горіхи, глину, дерево тощо. І навіть жолуді! Намистина саме з цього матеріалу була нещодавно знайдена в міських археологічних розкопках у Полтаві. Це взагалі унікальна знахідка – комусь настільки хотілося себе прикрасити, що й розфарбований жолудь згодився».
Часто для прикрас використовували монети, це теж є нашим ноу-хау. Передусім це дукачі, які робили переважно на Наддніпрянщині. Для них використовували й закордонні, і наші монети у різних варіаціях – просвердлювали дірочку чи наварювали вушко. Над самою монетою зазвичай була металевий бант або коронка. Потім монету підвішували на стрічку чи мотузочок, донизували різноманітними намистинами.
Ще одна популярна прикраса з монетами – салби. Це коли монети нашивали просто на тканину і носили таким цільним оберегом. Такі ж прикраси, до речі, є в Румунії й Болгарії.
Щодо стилістики наших прикрас, то українку завжди можна було розпізнати за червоним намистом. Цей колір був улюбленим, символічним для нашої історії – як ремінісценція калини. Також часто використовувалися християнські символи й зображення (на дукачах, зґардах) – як бажання захистити себе, мати не лише ікону в хаті, а й хрест на грудях, символ святого, який завжди поруч.
РЕПЛІКИ Й НОВІ ФОРМИ
З таким багатим спадком Україна увійшла в сучасність, і чимало тенденцій у виборі прикрас зараз виглядають доволі обґрунтованими. Оскільки наші землі розташовані на стратегічних культурних перехрестях, той чи інший стиль у прикрасах можна прослідкувати аж до його витоків. І, відповідно, продовжити його.
Наразі дуже популярними є не лише репліки старовинних прикрас, а й нові варіанти чи поєднання. «Мабуть, це черговий шлях розвитку українських прикрас – синкретизм, поєднання різних елементів з різних прикрас, – зазначає експертка. – Зараз сплеск такої творчості: повертаються в моду і дукачі, і коралі, і скляні намиста. Цікаво, що ті ж коралі досі є популярними і в інших країнах – у Греції, Італії. І у них, і нас збереглися».
Більш дешевий варіант прикрас – із природних матеріалів. Ми знову до них повертаємось під модним словом «еко». Екоприкраси – це вироби з глини, з кісточок вишень, з дерева. До речі, прикраси з дерева, напевно, теж робилися й раніше, адже цього матеріалу у нас було вдосталь, однак дерево погано зберігається, і зразки таких прикрас до нас не дійшли.
«Як бачимо, людство пройшло доволі складний, але від того не менш цікавий шлях від шаленої демонстрації статусності за допомогою виробів із золота до колективного розуміння й цінування стриманості у самопрезентації, – підсумовує пані Вікторія. – Відхід від демонстрації розкоші, який здебільшого переймає і сучасна молодь, компенсується вибором альтернативних ремінісценцій на історичну тематику. Адже серед українських прикрас ніколи не було випадкових речей, вони завжди мали певний сенс й ставали сімейними реліквіями. Вони неодмінно мають приносити власнику чи власниці не лише естетичне, а й емоційне задоволення».
У спецпроєкті з ВГО «Спілка археологів України» ми досліджуємо ще кілька знакових історичних об’єктів: жіночі символи Софії Київської, одяг козацької доби тощо. Стежте за нашими публікаціями, а також – за проєктом «Об’єднані історією: культурна спадщина України на сторінках закордонного паспорта» у Facebook та на YouTube-каналі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
