спецпроєкт
“Паспорт твоєї ідентичності”


С О Ф І Я
КИЇВСЬКА

про що розповідають
жіночі символи собору

Разом з ВГО «Спілка археологів України» та linza agency відкриваємо цікаві й маловідомі факти про українську спадщину

співавтори публікації:
Наталія Кривда та Олександр Тіточка

Собор святої Софії у Києві або Софія Київська – одна з найвідоміших українських пам’яток. Їй присвячені десятки досліджень, книг, публікацій, мистецьких творів – зрештою, собор і сам є зразком мистецтва, архітектури та монументального живопису. Але чи означає така велика кількість інформації про Софію Київську нашу обізнаність про неї? Чи багато з нас знають, скажімо, про те, що собор зображений в українському закордонному паспорті? Паспорт розгортали всі, але чи звертали на це увагу? Зізнаємося, червоніючи від сорому: ми – ні.

Власне, для того, щоб українці звертали більше уваги на історичні пам’ятки – хоча б починаючи з тих, що у паспорті, стартувала класна ініціатива ВГО «Спілка археологів України» «Об’єднані історією: культурна спадщина України на сторінках закордонного паспорта». Докладно про неї можна дізнатися тут.

В ілюстрації використано фото з сайту zakononline.com.ua

Уже з січня почнеться цікава інформаційна кампанія – від відеороликів в Інтерсіті до сітілайтів у містах про національні пам’ятки

В ілюстрації використано фото з відкритих джерел

Але ми разом зі ВГО «Спілка археологів України» та комунікаційною агенцією linza agency вирішили не чекати й уже розповідати про нашу спадщину – у спеціальному проєкті «Паспорт твоєї ідентичності». І, як жіноче медіа, хочемо почати саме з Софії Київської – з об’єкта, який має не лише жіноче ім’я, а й чимало знакових для українок фактів.

«Жіночої присутності у соборі дуже й дуже багато», – підтримала нас докторка філософських наук, професорка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академічна директорка Единбурзької бізнес школи в Україні, експертка Українського культурного фонду Наталія Кривда. Вона відкрила для нас Софію Київську з «жіночого» боку. А історик, провідний екскурсовод Національного заповідника «Софія Київська» Олександр Тіточка додав цікавих фактів.


СОФІЯ
символ мудрості
й модель всесвіту

Софія Київська
В ілюстрації використано фото з відкритих джерел

Слово Софія у перекладі з грецької означає «мудрість». Але це більше, ніж просто слово. Це глибоке, філософське поняття, особливе уявлення про божественну, вищу мудрість, і воно відображене майже в усіх релігіях світу. Про Софію написано ще у біблійній Книзі Мудрості Соломона. В юдаїзмі її уявляли як ідеальний прообраз світу, у буддизмі прообразом мудрості є Тара, в ісламі – Матір Книги, а в християнстві Софія – це втілення самого Христа.

Їй присвячували всі головні храми у Візантії. І перші три головні собори, збудовані у Київській Русі, теж присвячені Софії: Софія Київська, Софія Новгородська, Софія Полоцька. «Дивовижно, – зазначає Наталія Кривда, – але всі три збереглися до нашого часу. При цьому Софія Київська дійшла до нас не тільки в найкращому стані, а ще й з фресками, мозаїками, графіті, живописом XI-XVIII століття. Не відтвореними, а справжніми!»

В ілюстрації використано фото з відкритих джерел (Вікіпедія)

Для тодішнього Києва Софійський собор був, як заява, як твердження. «Стейтмент, як сказали б ми зараз», – уточнює Наталія Кривда

В ілюстрації використано фото з відкритих джерел (Вікіпедія)

«Це основа. Основа закріплення державності, закріплення християнства, початку династії київських князів. Саме Київських, – продовжує пані Наталія. – Київська династія князів, власне, починалася зі шлюбу князя Володимира й візантійської принцеси Анни».

Цьому передувало століття непростої історії наших князів, нагадує Олександр Тіточка. Князь Володимир розумів, що для розвитку, зміцнення державності, об’єднання народу, територій потрібна якась спільна ідея. Язичництво вже не мало тої консолідуючої сили, а християнство навпаки – стрімко поширювалося. На противагу «хаосу» язичництва, християнство пропонувало чіткий порядок, правила, структуру, ідеологію, і це стало ідеальним об’єднавчим інструментом.

«Софія стала візуальним втіленням цього нового порядку. І це не лише про Бога та віру, – вважає пані Наталія. – Собор став таким потужним повідомленням для людей, опредметненням певних цінностей, їх втіленням в архітектурі, мозаїках, розписах, оздобленні, – ось нова модель життя, модель всесвіту, де все прекрасне, гармонійно збалансоване, де все вже ясно й розподілено – добро і зло, чоловіче й жіноче, верх і низ, право й ліво».  


ОРАНТА
символ непорушності України

В ілюстрації використано фото з відкритих джерел (Вікіпедія)

Чи не найперше, що бачить кожен, хто входить до Софійського собору, – головний вівтар і розташовану над ним, точніше на увігнутій поверхні головної апсиди, постать Богородиці-Оранти.

Величезна мозаїка, найбільша у соборі фігура – заввишки понад 5 метрів. Володарка світу, заступниця роду людського перед Богом, символ Земної Церкви, вона має й відповідний вигляд: царські шати – пурпурово-золотий плащ, червоні чобітки й червоний пасок, «вишивка» золотом, хітон, в якому налічується аж 21 відтінок синьої смальти. Руки Оранти здійняті у молитві до Христа-Вседержителя. Власне, ōrāns на латині означає «та (той), що молиться».

Богородиця притягує увагу не лише завдяки розміру й центральному розташуванню, а й дивовижним відчуттям. Вона то дивиться тобі прямо у вічі, то ніби прикриває руками, то наче сидить, то ніби робить крок назустріч – в залежності від ракурсу, з якого на неї дивишся. І ця оптична ілюзія – заслуга візантійських мозаїстів, які працювали над Орантою. Вони вміло комбінували кути накладання, відтінки й розмір шматочків смальти таким чином, щоб на Оранту завжди потрапляло денне світло, і вона наче осяювала, зігрівала, огортала теплом кожного, хто здіймав до неї очі.

«А тепер уявіть, – каже Наталія Кривда, – XI сторіччя, постійні набіги, війни, нескінченна боротьба за виживання, і ось селянин чи містянин заходить до собору і бачить цю Оранту. Вона обіймає його своїм сяйвом. Заспокоює. Обіцяє захист, підтримку. Дарує надію. Це дуже потужний психологічний ефект».

Цей образ і зараз справляє неабияке емоційне враження, а в ті часи сприймався як безумовна, потужна, непорушна сила

 Богоматір Оранта, фото з заповідника Софія Київська
В ілюстрації використано фото з сайту Національного заповідника «Софія Київська» (st-sophia.org.ua)

Через це й стіну, на якій зображена Оранта, назвали Непорушною. На ній викладено символічний за змістом надпис – слова з 45 Псалма, які дослівно звучать так: «Бог посеред неї. Вона не похитнеться. Бог допоможе їй, коли ранок настане». Йдеться тут про Єрусалим – про місто, уточнює Олександр Тіточка. У грецькій мові «місто» – жіночого роду. Через це з плином часу під словом «вона» почали сприймати не місто, а Оранту, а непохитною – Непорушною – стіну.

Звідси й легендарне народне повір’я: доки стоїть Софія, стоятиме й Київ. «Тобто доки стоїть Оранта, доти стоїть і Софійський собор. Доки стоїть собор – стоїть Київ. Доки стоїть Київ – стоїть Русь-Україна. Це дуже відгукується сьогодні, – пані Наталія змушує замислитися. – Ми зараз своїм життям, боротьбою доводимо: поки стоїть Україна, стоять європейські цінності. Ми маємо зберегти непорушним Софійський собор, бо поки він існує існуємо й ми. Стоятиме Оранта – і «ранок настане», перемога буде».

Непорушна стіна, доповнив пан Олександр, зараз набула ще одного тлумачення – це про наші Збройні Сили, які стіною захищають нас від хаосу й пітьми.


ДІВА МАРІЯ
символ українських матерів

В ілюстрації використано фото з сайту Національного заповідника «Софія Київська» (st-sophia.org.ua)

На стовпі передвівтарної арки головного вівтаря Софійського собору, поруч з Богородицею-Орантою, розміщена ще одна унікальна мозаїка – «Благовіщення. Діва Марія». «Це дуже потужна сцена, – ділиться Наталія Кривда. – І мене, як жінку, як маму, вона проймає до сліз. Бо це сцена про нас з вами зараз».

У ній відтворено сюжет з апокрифічного «Протоєвангелія Якова» – юна Діва Марія отримує благу звістку від Архангела Гавриїла. Ця мозаїка також датована XI сторіччям, але добре збереглися і її філігранна викладка, і колористика. На Марії – мафорій (плащ) глибокого синього кольору, золоте обрамлення на рукавах, червоні чобітки, а в руках – клубок пурпурової пряжі й веретено: вона пряде завісу для єрусалимського храму. І в цей момент являється Гавриїл і сповіщає про народження сина. Марія відповідає (її слова викладені у мозаїці): «Я ж раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм».

«Вдумаймося: вона – зовсім юна дівчина, вона ще нічого про себе не знає, не знає життя, і повинна взяти на себе цю величезну відповідальність. Вона не планувала такого, не уявляла, не хотіла. Але дуже гідно прийняла це випробування», – зазначає пані Наталія і додає: «А ще треба памʼятати, що ця дівчина з першого моменту розуміла, що її дитина загине. Щоранку прокидалася і не знала, чи живий її син. Сьогодні тисячі матерів в Україні починають так кожен ранок, щомиті моляться про своїх дітей. І вони теж не планували такого. Не хотіли. Не думали, що їм таке випаде. Що це під силу. Але так складається доля: приходить звістка, і ти мусиш її прийняти… Це дуже непроста історія для жінок у всі часи. А українські матері переживають її тут і зараз. Гідно приймають. Проходять усі випробування, беруть на себе відповідальність і роблять те, що мусять робити. Роблять усе, що можуть…»


ЖІНОЧА ВЕЖА
символ вагомої ролі жінок

Фреска "Вручення Марії кокцину і пурпуру" з заповідника Софія Київська
В ілюстрації використано фото з сайту sofiyskiy-sobor.polnaya.info/ua

Традиційно вважається, що права половина світу – чоловіча, це і про праву руку, і про рух за сонцем тощо. Відповідно, все, що зліва – половина світу, рука, рух проти годинникової стрілки, – це жіноче. У Софійському соборі такий підхід, розповідає Наталія Кривда, теж простежується.

Його права – південна вежа вважається чоловічою. Нею підіймалися на хори князі. Відповідно, ліва вежа – жіноча, нею підіймалися княгині. Цей «розподіл» простежується й у тематиці фресок двох веж. У чоловічій зображені головні справи тодішніх чоловіків: війна, полювання, спорт. А от фрески жіночої вежі та її центральна композиція – саме про жінок, їх вагомість.

«Історики досі дискутують, хто ж насправді зображений на цій композиції, – зазначає пані Наталія. – І такий диспут – це чудово, це говорить про живу, а не зашкарублу, українську науку».

Згідно з першою теорією, на центральній фресці так званої жіночої вежі зображена християнізація княгині Ольги, прабабці Ярослава Мудрого, та її візит до імператора Костянтина. За другою теорією, на фресці зображений «Вихід цариці» – поява перед народом візантійської принцеси Анни та князя Володимира під час їхнього одруження.

Княгиня Ольга на прийомі Костянтина Багрянородного, фото з заповідника Софія Київська
В ілюстрації використано фото з сайту Національного заповідника «Софія Київська» (st-sophia.org.ua)

Хоч як там, але одна з головних діючих осіб сюжету фрески – жінка: Ольга це чи Анна – але вони рівні чоловіку. З ними рахуються, їх зображають на фресці – і не лише їх

Софія Київська, фрески "Невідома свята" і "Свята Надія"
В ілюстрації використано фото з сайту sofiyskiy-sobor.polnaya.info/ua

Поруч зображені ще три візантійські принцеси – Зоя, Євдокія й Теодора. І це дуже світські сюжети. «Безпрецедентно для тих часів. Храм, церква – дім Бога, і в ньому – «світські хроніки» та ще й за участю жінок», – звертає увагу пані Наталія. Тобто у Київській Русі жінки були видимими, а деякі з них – жінки з вищих кіл – були впливовими задовго до жінок інших держав.

У Софійському соборі загалом і в жіночій вежі зокрема чимало зображень жінок – здебільшого «святих жон». Більшість з них відомі – Варвара, Уляна, Христина, Катерина, Агафія, Анастасія, Софія, Параскевія, Ніна, Текля, Марина, Євдокія, Надія. Є також кілька невідомих жіночих ликів. Невідомих для нас, сучасників. Але вагомих для тодішнього суспільства.



ГРАФІТІ КНЯЗІВЕН
символ жіночої самостійності

В ілюстрації використано фото з сайту Національного заповідника «Софія Київська» (st-sophia.org.ua)

Мистецька унікальність Софії Київської – не лише у фресках, мозаїках, оздобленні, а й у графіті – надписах, видряпаних на внутрішніх поверхнях собору. Загалом їх налічується 7,5 тисяч за період XI-XVIII століть.

Те, що графіті збереглися, – справжнє диво. За майже тисячоліття існування собору чого тільки не бачили його стіни. У XVII сторіччі їх «ремонтували», «зафарбовуючи» фресковий живопис клейовими фарбами. У XVIII сторіччі, у добу Мазепи, стіни тинькуються й біляться, а зверху – «закриваються» олійним розписом – у модному тоді стилі українського бароко. У 1843 році під час «косметичного» ремонту в одній з галерей відпав шматок тиньку – так через вісім сторічь на стіні побачили фрагмент фрески, очистили, «розчарувалися» її незадовільним станом і знову замалювали олійними фарбами. І аж у 1950-х роках, коли вчені взялися досліджувати Софію й очищати стіни від нашарувань, відкрилося спершу одне таїнство – неймовірні фрески, а згодом інше – графіті.

Взагалі, розповідає Олександр Тіточка, перші епізодичні дослідження графіті розпочалися ще у 1920-х, а грунтовне вивчення – з кінця 1950-х років істориком Сергієм Висоцьким. Саме він, до речі, розшифрував запис про смерть Ярослава Мудрого.

Вивчення графіті триває досі, навіть під час повномасштабної війни, і вагома роль у цьому належить доктору історичних наук, фахівцю з епіграфіки В’ячеславу Корнієнку, автору книг про графіті Софії Київської.

Графіті дуже різні за змістом, навіть кумедні й… інтимні. Якщо адаптувати зміст зі старослов’янської, якими написані графіті, то звучать вони приблизно так: «Поверни мені мою козу», «Щоб тобі ноги звʼязали, ти мого когута вкрав», «Що ж ти не приходиш, я вся палаю, ти ж обіцяв». «Чим це не твіттер або фейсбук того часу?», – жартує пані Наталія й уточнює: «Водночас у Софії виявили графіті, важливі з історичної точки зору. Наприклад, підпис Анни Ярославни та надпис-звернення княгині Олісави (хрещеної в Київській Русі як Єлизавета), яка просить Бога поставити на київський престол свого сина».

Цікаву знахідку описує Сергій Висоцький у своїй книзі: у 1968 році на схилах Старокиївської гори знайшли шиферне прясельце, на якому впевненим, чітким, гарним почерком видряпано: «Янка подарувала пряслень Жирце». «Прикметно, – цитує Наталія Кривда дослідження науковця, – що Янка або Анна – це християнське імʼя, а Жирка – Жирослава – язичницьке». Але попри це дівчата спілкуватися і, що більш показово, були письменними, раз зуміли зробити надпис.

В ілюстрації використано фото фрагмента тексту з книги Сергія Висоцького

Але найпоказовішим для жінок є графіті з Софійського собору – про Боянову землю

В ілюстрації використано фото В’ячеслава Корнієнка з публікації “Радіо Свобода” (www.radiosvoboda.org)

За версією В’ячеслава Корнієнка, це угода княгинь Всеволодової і Марії Мстиславівни. «Одна землю продає, друга купує. Купує задорого – за кілька десятків соболиних шкур, які потім прирівняють до гривні. Одна княгиня – вдова, інша – заміжня. Але землю купують самі. Чоловіків (серед них і священники, і миряни) залучають лише як свідків угоди і фіксують це у графіті», – розповідає Наталія Кривда.

Фактично, це перший відомий нам нотаріальний договір. Але важливо й інше. «Це графіті XI-XII століття. В Європі в цей період жінки, як самостійні суб’єкти, не існують в принципі, – нагадує пані Наталія. – Там жінка ще – безправний товар на шлюбному ринку. А в Київській Русі жінки вже самостійно укладають угоди, приймають рішення».

Це графіті свідчить про певну самостійність, певну свободу й суб’єктність жінок в тогочасному суспільстві. І це ті «базові налаштування» в нашому менталітеті, той statement, словами Наталії Кривди, з якого виросла сучасна Україна й ми, українки.

Правда ж, цікаво, україночки? Навіть якщо немало знаєш про наш спадок, а все одно щоразу відкриваєш для себе щось нове, щось своє. Сьогодні – Софія Київська. У спецпроєкті з ВГО «Спілка археологів України» ми дослідимо ще кілька знакових історичних об’єктів – стежте за нашими публікаціями, а також – за проєктом «Об’єднані історією: культурна спадщина України на сторінках закордонного паспорта» у Facebook та на YouTube-каналі