Різдвяний кінофільм, знятий за класичною Гоголівською казкою.

«Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа…», – так починається «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя. Навіть ті, хто не читав знамениту повість (такі є, на жаль), бачили фільм – новорічну кінокласику, першу і поки єдину кіно-екранізацію. Її зняв відомий режисер Олександр Роу майже 60 років тому – у 1961-му, в совєтські часи. Факти про зйомки фільму не менш цікаві і несподівані, аніж гоголівський сюжет про магічну ніч.

Як “Ніч” стала “Вечором”

У поданні на екранізацію фільм називався так само, як твір Гоголя – «Ніч перед Різдвом». Але радянські чиновники встали дибки: не бути релігійному святу в назві фільму. Режисер Олександр Роу був готовий до жорсткої цензури і з ходу запропонував альтернативний варіант – «Вечори на хуторі біля Диканьки», за назвою першої збірки повістей Гоголя від 1831 року.

В тодішньому Держкіно назву затвердили. Але Роу все одно обхитрив владу і заборонене слово «Різдво» все ж з’являється на екрані: зверніть увагу на титри – вони обіграні у сторінках книжки Гоголя, що перегортаються і призупиняються на назві повісті «Ніч перед Різдвом».

Фільми Роу – це самостійне культурне явище, яке ще нікому повторити не вдалося, визнав Спілберг

Визнання голівудських метрів

Спецефекти фільму похвалив навіть Стівен Спілберг. Коли він дізнався, що і літаючий на спині чорта Вакула, і вареники, які самі прямують до рота і крутяться у мисці сметани, створені у 1961 році, коли не те що комп’ютерної графіки, а й голівудської техніки в радянському кіно не було, він висловив щирий захват. «Фільми Роу – це самостійне культурне явище, яке ще нікому повторити не вдалося», – визнав Спілберг.

У знаменитій сцені з поїданням вареників кіношний Пацюк не ковтав їх, а навпаки, випльовував. І цей процес потім просто перемотали назад. Такий же метод використовували для стрибків Чорта: циркач-дублер насправді стрибав задом наперед з великої висоти.

За сюжетом літає у фільмі й Солоха, крадучи з неба зірки і складаючи їх собі в сумку. Зірки у кадрі – це звичайні ялинкові іграшки, підвішені на чорних нитках: якщо уважно придивитися до епізоду, помітно, що Хітяєва-Солоха зриває зірки (і нитки) з видимим зусиллям.

Більшість хатин у кадрах – це картонні фасади, хоча глядачі цього й не запідозрили

Сибірська Диканька

Зйомки фільму планувалися взимку в справжньому селі Диканька на Полтавщині. У 1960-ті воно отримало статус селища міського типу, але зберегло типову староукраїнську атмосферу.

А насправді фільм знімали у березні… на Кольському півострові. Тому що підвела зима! На Полтавщині майже не випало снігу, а штучного для колоритних сцен на натурі не вистачило б.

Режисер дуже хотів передати гоголівську красу: як сніг «спалахне широким срібним полем і весь обсиплеться кришталевими зірками». Тому повіз всю знімальну групу на «13 й кілометр» під Кіровським. Там за кілька днів звели картонне село: більшість хатин у кадрах – це картонні фасади, хоча глядачі цього й не запідозрили.  

Режисер буквально поцупив 19-річну випускницю акторської студії і повіз на Кольський півострів на зйомки в ролі Оксани

Як вкрали у білорусів головну героїню

Красуню Оксану режисер знайшов випадково і вже не сподіваючись. Він переглянув 5 000 претенденток і втратив надію. Але у справах приїхав на київську кіностудію імені Довженка і побачив, як коридором йде молоденька Людмила Мизнікова. «До мене підбіг якийсь чоловік і закричав: «Ось моя Оксана!». Я аж розгубилася», – згадувала акторка. Вона якраз проходила проби у представників «Білорусьфільму», але Олександр Роу буквально поцупив 19-річну випускницю акторської студії при Театрі імені Франка і повіз на Кольський півострів одразу на зйомки «Вечорів на хуторі біля Диканьки».

Точну дату смерті та місце поховання Юрія Таврова-Вакули не знають навіть колеги…

Трагічна доля Вакули

На роль коваля Вакули обрали студента Київського театрального інституту Юрія Таврова. Після виходу фільму кіношним Вакулі та Оксані приписували любовний роман не лише у кадрі. Але насправді відносини між молодими акторами були напруженими.  «Дружба в нас не склалася. Мені він здавався надто замкнутим, і було важко зображати любов», – розповідала Мизнікова.

Доля Юрія Таврова склалася сумно: після ролі Вакули він грав мало, в останні роки життя працював будівельником в Одесі, через глаукому осліп на одне око, почав випивати. Точну дату смерті та місце його поховання не знають навіть колеги…

Буквально перед початком роботи над фільмом Хітяєва-Солоха впала «на рівному місці» і зламала носа

“О, прекрасная Солоха!”

На роль Солохи без жодних проб затвердили знамениту Людмилу Хітяєву, якій у той час ледь виповнилося… 30!  «Я тоді молоденька була, тоненька, а потрібно було грати соковиту зрілу жінку, в якої вже дорослий син. Тому мене злегка зістарили і зробили гладшою. Щоб вийшов великий апетитний зад, одягали як капусту – кілька спідниць одразу. Щоб мати ще старший вигляд, я схиляла голову – з’являлося друге підборіддя», – згадувала Людмила Іванівна.

До речі, на деяких кадрах помітна її виразна горбинка на носі, через яку ледь не зірвалися зйомки. Буквально перед початком роботи над фільмом Хітяєва впала «на рівному місці» і зламала носа. Гримери і медики усіма можливими способами знімали набряк і синці, і їм чудом це вдалося.

Кажуть, відмова у ролі підштовхнула Тимошенка-Тарапуньку в грудні того ж 1961 року одружитися

Заборонене кохання дяка

Дяка Осипа Никифоровича мав грати відомий комік – Тарапунька з комедійного дуету «Тарапунька і Штепсель», народний артист УРСР Юрій Тимошенко. Але він «перевищив повноваження»: порадив режисерові спробувати на роль Оксани співачку Юлію Пашковську, в яку був закоханий. Олександр Роу прислухався, провів проби і вже майже погодився. А потім дізнався, що вона – коханка Тимошенка. І відмовив обом – не любив таких хитрощів і протеже.

Кажуть, це підштовхнуло Тимошенка-Тарапуньку в грудні того ж 1961 року одружитися з Пашковською, молодшою за нього на 17 років. Вони, між іншим прожили щасливе сімейне життя – більше чверті сторіччя до самої смерті актора. А на роль дяка запросили видатного комедійного актора Сергія Мартінсона.

Щоразу, перевдягаючись у Чорта, Мілляр хрестився і читав молитву

Праведний Чорт

Роль Чорта у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» доручили Георгію Мілляру, відомому за багатьма фільмами-казками. На натурних зйомках актору доводилося найважче. Всі герої знімалися в кожухах, а Мілляр – у тоненькому чорному тріко з нашитими зверху острівками штучної шерсті. Артист після кожної сцени був схожий на чорну крижинку.

До того ж, на відміну від більшості членів знімальної групи, Мілляр був віруючим. Щоразу, перевдягаючись у Чорта, він хрестився і читав молитву, просячи прощення за своє «хуліганство».

Загальносоюзна прем’єра картини відбулася 8 січня 1962 року. Запустити фільм рівно в день Різдва радянська влада не дозволила

День після Різдва

На знак подяки мешканцям Кольського півострова, які знімалися в масовці фільму і допомагали знімальній групі витримати холод, прем’єрний показ фільму «Вечори на хуторі біля Диканьки» провели в грудні 1961 року в Кіровську, в залі палацу культури комбінату «Апатит». Саму церемонію перетворили в дивовижний на ті часи перформанс: перед початком показу по фойє ДК бігали чорти, закидаючи глядачів сніжками.

Загальносоюзна прем’єра картини відбулася 8 січня 1962 року. Запустити фільм рівно в день Різдва радянська влада не дозволила.

За матеріалами з відкритих джерел, а також з history_in_photo.

ЧИТАЙТ ТАКОЖ: