Пасивна агресія: 8 проявів, про які ви не здогадувалися
А також три поради, як протидіяти в родинних і робочих стосунках
А також три поради, як протидіяти в родинних і робочих стосунках
Пасивна агресія – підступна річ. Часто і тривалий час ми її навіть не підозрюємо: в жартах колеги, в «добрій пораді» приятельки, в піклуванні сусідки або в «цілком об’єктивних зауваженях» шефа. Але дедалі частіше у відповідь хочеш сказати «досить», а замість розсміятися кортить розплакатися. І от тоді розумієш: щось у цьому спілкуванні, в цій доброті, турботі, веселощах “не те”.
На відміну від активної агресивної поведінки – образ, грубих жестів, підвищеного тону, відвертих погроз і незадоволення – пасивна агресія, наче «тихий омут». Зовні все пристойно, ввічливо, гідно, але діє вбивчо: варто в нього потрапити – і прощавай душевний спокій, самооцінка, зміни, плани – їх «втоплять». Власне, це і є метою агресорів і агресії.
Вони повторюють «Я б ніколи так не вчинив», «Я б такого ніколи не сказала», «Я таке не дивлюся/не їм/не визнаю/не читаю», «Я вища за це». Причому повторюють регулярно, демонстративно і багатозначно. Суцільна ідеальність, набір усіх чеснот, позитивізму і протиставлення себе іншим. І ти така стоїш і почуваєшся на цьому біло-пухнастому фоні хамкою, яка попросила не чіпати свої речі на робочому столі, або примітивною неандерталкою, яка дивиться серіал «Пліткарки» 🙂
«З’їж, я навмисно для тебе приготувала!», «Я поскладала твої речі», «Я відпросив тебе з наради», «Я забронював нам квитки» – знайоме? Ви не просите про допомогу, а вам силоміць її нав’язують, не питаючи і не узгоджуючи. Так, є ситуації, коли соромишся попросити. Спостережлива і чуйна людина розуміє це і пропонує тобі варіанти. Це дуже цінно і це справжня турбота.
Не разове, випадкове і форс-мажорне (хто в таке не потрапляв!), а хронічне спізнення. Без каяття. Навпаки, з позицією «нічого страшного не сталося», самовпевнено порушуючи зустріч, розмову чи ваші наміри. Часто при цьому ще й паралельно і без вибачення теревенять по телефону і роздають вказівки 🙂 «Зробіть мені кави» або «Почніть все заново, я ж пропустила початок».
Причина такої поведінки зрозуміла: егоцентрим, нарцисизм, егоїзм – хворобливе бажання бути в центрі уваги. І як наслідок, повна зневага до інтересів інших.
З антикомпліментів можна скласти цілу енциклопедію: «Ти погладшала, тобі навіть так краще», «Білявкою тобі пасувало бути більше», «Не впевнена, що справишся з цим завданням», «В твоєму віці можна вже розлабитися» і так далі. Все це вимовляється наче невинно і поблажливо – з «добром», а насправді – щоб зачепити, посіяти сумніви в співрозмовнику, невпевненість.
Дуже поширений вид прихованої агресії, який «практикують» і в родинних стосунках, і в ділових. Навіть на перший погляд невинне питання: «А чому ти мені не телефонуєш?» – не просто питання, а завуальоване звинувачення у байдужості. Ви можете роками робити для людини значно більше, ніж просто дзвінок, але вам все одно докоряють, викликаючи почуття вини. Адже ця «кнопочка» змушує нас робити ще більше і коритися волі та бажанням «жертви».
«Підколки», зауваження лунають наче жартома і без підтексту, хоча по суті – це бажання висловити приховане незадоволення, принизити. Як кажуть, «якщо я не можу загризти тебе одразу, то кусатиму поступово» – такими «дотепностями».
Перший раз ти посміхаєшся у відповідь – жартує ж людина! На другий раз стерпиш і змовчиш. На третій вже робиш зауваження, а у відповідь отримуєш нову “смішинку”: наприклад, «Ти що ще й жартів не розумієш?»
Скажімо, ти не їси м’ясо і перейшла на вегетаріанство. Або вирішила вчити італійську мову – просто так, для себе. Чи пішла в балетну школу для тих, кому за 40. Або покинула роботу в банку і зайнялася йогою. Такі цілком мирні і зрозумілі для тебе, потрібні тобі зміни, захоплення, погляди сприймають як блаж, як тимчасове божевілля, як «вікову кризу» або «стрес». І щоразу прагнуть нагодувати стейком, зустрічають іронічним «О, привіт, наша балерина» і поблажливо підхіхікують, мовляв, вам «щось зайшло».
Поширення і доступність месенджерів породила появу листівкофілів – тих, хто нескінченно надсилає якісь вітання. І не лише з Великоднем, Різдвом чи іменинами Марій, а й Днем кави, дівчат, легкої промисловості і побажанням хорошого тижня. І наче ж намір хороший в людини: привітати, подарувати хвильку радості, нагадати про свято. В адекватних людей, які знають, з чим і коли вас вітати. А от прихованим агресорам байдуже, якої ви віри, переконань, чи маєте час відволікатися на чергову листівку. Вони штурмують сердечками, ангеликами, віршами і цитатами і обурються, чому ви мовчите у відповідь. Невдячна і бездушна…
Ну добре, скажете ви, прихованих агресорів виявили, а що далі? Психологи з цього приводу дають багато ґрунтовних, різнобічних порад на різноманітних тренінгах, в книгах, статтях. Але ми на власному досвіді звели б все до трьох «протидій».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: