ПАСПОРТ
ТВОЄЇ
ІДЕНТИЧНОСТІ

історія об’єктів нашої спадщини, зображених
в українському закордонному паспорті

Чи багато з нас помічали, що в українському закордонному паспорті зображені найвизначніші історичні пам’ятки нашої держави? І не поодиноко, а аж на 26-ти сторінках із 34-х, які є у паспорті. Його розгортали всі, але чи звертали на увагу? На Гіперборейську Ладу з Трипільської культури, зображену на сторінці 8, на розкішні сережки на сторінці 13, на Софію Київську на 17 сторінці, на козака з акварелі С. Васильківського на сторінці 25… Фактично, наш закордонний паспорт — це коротка енциклопедія української ідентичності, і її варто вивчати.

З цією метою ВГО «Спілка археологів України» та комунікаційна агенція linza agency ініціювали просвітницький проєкт «Об’єднані історією: культурна спадщина України на сторінках закордонного паспорта». Вона включає відеоролики про історію самого паспорта, а також різних пам’яток, інформаційні постери у поїздах Інтерсіті та інформаційну кампанію «Паспорт твоєї ідентичності».

До кампанії долучилося й наше онлайн-медіа Українки і створили спецпроєкт, присвячений знаковим зображенням закордонного паспорта – Софії Київській, козацьким символам, артефактам Трипілля і, звісно, прикрасам.

Собор святої Софії у Києві або Софія Київська – одна з найвідоміших українських пам’яток. Їй присвячені десятки досліджень, книг, публікацій, мистецьких творів і сторінка 16 закордонного паспорту України. Зрештою, собор і сам є зразком мистецтва, архітектури та монументального живопису. Але Софія цікава ще й тим, що має чимало знакових для українок фактів.

«Жіночої присутності у соборі дуже й дуже багато», – розповіла нам докторка філософських наук, професорка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академічна директорка Единбурзької бізнес школи в Україні, експертка Українського культурного фонду Наталія Кривда. Вона відкрила для нас Софію Київську з «жіночого» боку. А історик, провідний екскурсовод Національного заповідника «Софія Київська» Олександр Тіточка додав цікавих фактів.

Про Софію, як модель всесвіту, про Оранту, як символ непорушності України, про Діву Марію – втілення українських матерів, про Жіночу вежу – доказ вагомої ролі жінок і про графіті князівен, які свідчать про жіночу самостійність ще з часів Київської Русі, читайте у розповіді наших експертів за посиланням.

На сторінках закордонного паспорта України серед інших унікальних об’єктів культурної спадщини зображені прикраси, які є нашим національним скарбом, – золота скіфська пектораль, а також сережки у вигляді сфінкса та пластини-аплікації із зображенням богині Апі.

І це не дивно, що саме прикраси «потрапили» у паспорт: адже завжди відігравали важливу роль в історії людства. І їхня різноманітність та семантичне навантаження доволі важко систематизувати чи стисло описати. Але ми спробували разом з експерткою Вікторією Котенко, кандидаткою історичних наук, старшою науковою співробітницею відділу античної археології Інституту археології Національної академії наук України.

Що носили українки за часів сивої давнини, що означали прикраси і яка взагалі їх сутність, які найдавніші прикраси в історії людства, що пов’язує сфінкса та українські землі, чому саме Золота Пектораль є найціннішою знахідкою і чому українки полюбляли зґарди – усе це читайте у нашому дослідженні за посиланням.

Козацтво втілило найкращі риси нашого народу: мужність, волелюбність, гідність, вірність, демократизм. І багато в чому заклало підвалини для подальшого розвитку українців як нації. Закономірно, що козаки й козацька спадщина теж зображені у закордонному паспорті України, причому аж на трьох сторінка!

На сторінці 23 – булава та Герб війська Запорозького, на сторінці 24 – козацькі музичні інструменти бандура та литаври, Хотинська фортеця та фрагмент козацького човна «Чайка», на сторінці 25 – фрагмент козацького човна «Чайка» та фігура козака з акварелі С. Васильківського.

Ця «чоловіча» козацька доба видалася нам цікавою не абстрактно, а дуже предметно – через одяг, який носили й міщани, і шляхта, й козаки, і жінки. Адже одяг є не просто носієм матеріальної культури, а й візуальним проявом ідентичності.

Це доводить і наша експертка Ірина Погорожельска, молодша наукова співробітниця державного підприємства «Охоронна археологічна служба України», завідувачка реставраційної лабораторії: «У насш час паспорт засвідчує вік людини, її громадянство, де вона мешкає, чи перебуває у шлюбі, чи має дітей – тобто ідентифікує. А в козацьку добу про все це розповідав одяг. Він загалом відображав чимало сторінок життя його власника».

Про одяг як депозит, нагороду й дзеркало епохи, про жіночі сорочки, летники і пояси, про козацькі не лише шаровари, а й шапки й пояси – читайте у цікавій антології за посиланням.

Трипільська культура, що була поширена у V–III тис. до н. е. на територіях сучасної України, а також у Молдові та Румунії, є унікальним явищем історії. І красивим: трипільці були майстрами кераміки й залишили по собі не лише яскраво орнаментовані посудини, а й безліч обрядових статуеток, серед яких особливе місце займають статуетки жінок, в тому числі вагітних, що символізували родючість і продовження життя.

Одна з таких фігурок, властивих саме трипільській добі, є й на сторінках закордонного паспорта України. А в державному історико-культурному заповіднику «Трипільська культура» їх десятки. Що вони символізували, як «працювали», чи взагалі правда, що трипільці мали матріархат і поклонялися Великій Матері? Про це й не тільки ми розпитали Владислава Чабанюка, директора заповідника «Трипільська культура», і докладно розповіли в окремій статті за посиланням.

У цій статті пан Владислав ділиться цікавим фактом: «У 2021 році на великому поселенні Тальянки (450 гектарів, біля 3 тисячі хат, 38-37 століття до н. е.) досліджували господарську яму (смітник), де було знайдено 525 фрагментів керамічних фігурок тварин та людей (експедиція Інституту археології НАНУ). Це можна пояснити близькістю ями до трипільського гончарного центру, де жили майстри й мали своє виробництво, або ж дуже активним використанням такої пластики в магічних ритуалах. Їхня кількість, знайдена в Україні за 130 років дослідження Трипільської культури, говорить про потужний світ давніх вірувань, які до нас дійшли лише у фрагментах художніх, часто естетично довершених керамічних форм. Знати б, як трипільці з цими ритуальними статуетками працювали і як направляли їхню «звільнену» енергію на виконання своїх бажань… Тоді б ми заради нашої перемоги над ворогом ліпили їх мільйонами. Аби лишень допомогло».