Ігнац Земмельвейс

Таких чоловіків насправді багато – ми писали вже про Віллі Розенталя, Чарльза Ревсона, Йозефа Пілатеса і Ерла Хааса, без винаходів яких не уявляє своє життя жодна сучасна жінка. Але угорський доктор Ігнац Земмельвейс, про якого ми дізналися з публікації порталу History_in_photo, гідний очолити цей список. Адже саме він зупинив найбільшу свого часу проблему – катастрофічно високу смертність жінок при пологах, яка ще якихось 150 років тому була звичайною нормою…

Жахіття породіль

Приблизно до середини ХIХ століття жінки воліли народжувати вдома, в потягах, на вулицях, аби лише… не потрапити в лікарню. Здавалося, навпаки, вони мали б іти туди за безпекою, фаховою допомогою лікарів, натомість прощалися з рідними так, ніби їх чекала страта.

А все тому, що в акушерських клініках Європи лютувала пологова лихоманка: у жінок ледь не наступного дня після пологів одразу піднімалася висока температура, і вони буквально згорали. Розтини небіжчиць завжди показували одне й те ж: зараження крові. В окремі роки в клініках від цього помирала третина породіль.

При цьому пологи не в лікарнях такої смертності не мали. Ніхто не міг зрозуміти причин

Зараз таке дивно чути, але тоді в операційних була справжнісінька антисанітарія. У центрі стояв стіл з дошок, на якому лежала розкидана корпія: клубки ниток, вирваних зі старого ганчір’я. На стіні висіли хірургічні інструменти. В кутку на табуреті стояв таз з водою, щоб хірург міг після операції сполоснути закривавлені руки. До операції, як вважалося, мити руки було безглуздо – адже вони ще чисті!

Моторошний вигляд мав і сам хірург, коли одягав свій фартух. Саме з фартуха судили про досвід і вміння лікаря: чим брудніший і закривавленіший, тим кращим вважався лікар.

Пологове відділення наприкінці ХІХ сторіччя
Гінеколог замість військового

Приблизно в таке пологове відділення професора Клейне при центральній місцевій клініці у Відні старшим ординатором влаштувався молодий доктор Ігнац Земмельвейс. Слава про цю лікарню була така, що жінки при вигляді лікарів часом падали на коліна, благаючи їх не чіпати. Ці несамовиті сцени доктор Земмельвейс спостерігав з першого дня своєї роботи.

Він був четвертою дитиною в сім’ї заможного угорського купця Йозефа Земмельвейса. Ігнац мав стати військовим юристом: батьки не поскупилися і відправили у 1837 році 19-річного сина навчатися на юридичний факультет Віденського університету.

Натомість замість лекцій з юриспруденції Земмельвейс почав навідуватися на заняття з анатомії

Медицина так захопила Ігнаца, що незабаром він перевівся на медичний факультет. Він не був відмінником, але став дуже сумлінним лікарем. До крайнощів принциповим. Німецький гінеколог Альфред Хегар писав згодом про Земмельвейса: «Рішуче, часом нехтуючи своїм становищем, він виступав проти низьких і нечесних людей… І саме ця риса характеру принесла йому безліч особистих неприємностей».

Цікаво, що одна з тез докторської дисертації Земмельвейса звучала так: «Ніщо не є отруйним в руках лікаря». Тоді він і гадки не мав, що всю свою кар’єру присвятить тому, щоб довести зворотнє.

Кадр з німецького художнього фільму “Земмельвейс – спаситель матерів”, 1950 рік
Прокляття жіночої лихоманки

Коли Земмельвейс заступив на посаду ординатора, пологове відділення розділили на дві частини. Першим завідував сам професор Клейн, другим доручили керувати Францу Бартшу. Земмельвейс потрапив до першого відділення – воно призначалося для навчання студентів-медиків, було навіть краще обладнаним, ніж друге, де працювали лише лікар Бартш та акушерки.

За кілька місяців після поділу смертність породіль у першому, більш передовому, відділенні від пологової лихоманки зросла в п’ять разів у порівнянні з другим відділенням.

Причому чим ретельніше лікарі першого відділення оглядали жінку, тим вищою була ймовірність її смерті

Обидва відділення були збудовані однаково, провітрювалися в один і той же час, їжу породіллі отримували з однієї кухні, білизну прали в одній пральні. У чому ж полягала фатальна різниця між двома відділеннями?

Лікарі висували різні пояснення: від неправильної дієти та поганого імунітету породіллі (тобто сама винна) до зміни погоди. Всі ці версії дуже дивували Ігнаца Земмельвейса, і він вирішив з’ясувати справжню причину…

Ретрофотографія молодої мами
Розслідування Земмельвейса

Молодий доктор був переконаний, що причина смертності породіль криється у відділенні і що її можна виявити. Довгі години він проводив у лікарняному морзі, вивчаючи тіла померлих. Ще кілька днів тому він розмовляв ледь не з кожною – цілком здорові й на вигляд, і за медичними показниками жінки лежали перед ним мертві із гнійними згустками в судинах і абсцесами на всіх внутрішніх органах – ознаками важкого сепсису…

Земмельвейс взявся досліджувати дані про смертність породіль в інших містах Європи.

Виявилося, що аналогічні ситуації в пологових відділеннях центральних клінік Братислави та німецького Касселя

Смертність тут була також разюче високою, і в них так само навчалися студенти-медики. Але що це означало? Земмельвейс заповзято взявся за «розслідування». Він дізнався, що у відділенні Бартш жінки часто народжують на боці. Запровадив для експерименту таке правило в першому відділенні, де працював. Безрезультатно.

Припустив, що, можливо, справа в священику, який проходить безліч приміщень лікарні, перш ніж потрапити до породіль з причастям? Священик погодився проходити напряму, минаючи інші зали лікарні. Марно. Породіллі продовжували вмирати від лихоманки…

Ігнац Земмельвейс на фоні лікарняного відділення середини ХІХ сторіччя
Життя жінок ціною друга

«Все було суцільним питанням, все було незрозумілим, – писав Земмельвейс через роки. – Лише кількість померлих була незмінною». Він уже почав втрачати надію на якийсь результат, аж у 1847 році сталася трагічна випадковість. Раптово помер близький друг Земмельвейса – професор судової медицини Якуб Колетшкі. Він показував студенту, як робити розтин на тілі жінки, і той скальпелем випадково порізав Колетшкі палець. Професор згорів від лихоманки і зараження крові за кілька днів.

Ігнац помітив цей збіг і уважно вивчив протокол розтинів: симптоми сепсису друга і померлих жінок були ідентичними

Нарешті у Земельвейса викристалізувалася конкретна гіпотеза: і породіллі, і професор померли від сепсису, викликаного потраплянням в кров трупних речовин. Це пояснювало різницю у смертностях двох відділень. У перше студенти-медики йшли просто з моргу на огляди породіль і пологів. А от в другому відділенні працювали тільки акушерки, яких на розтини не допускали.

Ігнац Земмельвейс шукав ефективний спосіб дезинфекції рук
Ручна робота

Ані студенти, ані лікарі в той час не дотримувалися правила мити руки бодай милом, іноді після розтину чи операції просто протирали руки шматиною. Ось що писав у листі Земмельвейсу лікар з міста Грац: «Студенти спершу вивчають анатомію в морзі… Потім переходять у клініку, розташовану на протилежному боці вулиці, не виконавши жодної дезінфекції, часто просто не помивши руки…» Тобто студенти й лікарі самі заражали породіль перенесеним з моргу трупним ядом. 

Земмельвейс негайно почав пробувати різні способи дезінфекції рук і обрав водний розчин хлору

Він змусив усіх студенів і лікарів, які заходили у пологове відділення, обробляти руки. І за наступні півроку смертність жінок зменшилася до 3%. У 1848 році вперше зафіксували рекорд: 1% смертності. Прокляття пологової лихоманки покинуло віденське пологове відділення.

Але цього було замало: нововведення потрібно було зробити загальним і обов’язковим для всіх лікарень, а для цього створити доказову базу і представити її науковому співтовариству. І з цим у Земмельвейса виникли найбільші труднощі.

Студенти-медики на огляді в лікарні ХІХ сторіччя
Клейн проти Земмельвейса

Земмельвейс ділився своїми результатами з колегами: надсилав листами свої дослідження відомим європейським акушерам. Багато з них дослухалися.

Так, акушер Густав Адольф Міхаеліс з Кіля не просто надіслав лист з подякою, а й доклав статистику власної клініки, в якій він почав застосовувати метод миття рук хлорним розчином. Щоправда, через деякий час наклав на себе руки – начебто його замучила совість за ненавмисне вбивство стількох жінок. 

Тим часом Клейн, директор відділення, де працював Земмельвейс, назвав зменшення смертності породіль… випадковістю

Клейн не важав за потрібне публікувати статистичні дані і пов’язувати їх з новими правилами гігієни у відділенні. Консерватор і кар’єрист, він був стурбований збереженням посади і прихильності віденської влади.

В часи найбільшого росту пологової лихоманки Клейн навіть наказував перенести вмираючих породіль до інших відділень, щоб зменшити статистику смертності у своєму. А в 1849 році просто не продовжив Земмельвейсу контракт, коли в того сплив термін ординатури.

Ігнац Земмельвейс та його дружина Марія Вайденхофер у рік одруження
Лікар від Бога

Звільнення Земмельвейса лише мобілізувало: він розпочав приватну лікарську практику, а згодом отримав запрошення на посаду головного лікаря в жіночій лікарні святого Роха.

Тут він побачив знайому картину: шість породіль, з них одна вже мертва, друга в агонії, ще чотири лежали в лихоманці.  Ігнац на власні гроші купив в лікарню нові простирадла і поспішно вводив свої гігієнічні порядки. 

За наступні п’ять років роботи Земмельвейса в лікарні святого Роха з 933 породіль від пологової лихоманки померло лише 8.

Земмельвейс довів свій лікарський авторитет і почав викладати у Віденському університеті

В 1857 році 39-річний Земмельвейс нарешті одружився. Його обраницею стала 18-річна Марія Вайденхофер, донька багатого торговця. У пари народилося п’ятеро дітей. Без жодної лихоманки, звісно.

Нарешті Земмельвейс відчув у собі сили і впевненість для першої наукової публікації. В ній він детально описував всі свої дослідження і причину смертності жінок. Але попри об’єктивність і обґрунтованість, наведені ним факти виглядали як пряме звинувачення колег-акушерів. Ясна річ, вони сприйняли монографію Земмельвейса вороже…

Останнє з відомих фото Ігнаца Земмельвейса, орієнтовно 1864 рік
Горе від розуму

Після публікації своїх праць Ігнац отримав одразу три прізвиська: «апостол трупних інфекцій», «дикий угорець» і «будапештський божевільний». Така реакція стала для Земмельвейса справжнім стресом і підштовхнула до нових статей із викриттями лікарського недбальства.

Він писав: «…13 років я мовчав, але тепер не мовчатиму. Правда на моєму боці, і вона існуватиме так само довго, як довго жінки народжуватимуть».

Прагнення Земмельвейса довести свою правоту почало набувати фанатичної, нав’язливої форми 

Завжди доглянутий привітний доктор Ігнац перестав стежити за собою, закинув медичну практику і писав, писав, писав – нові медичні статті, нові наукові роботи. Їх не хотіли ніде публікувати, і це ще більше доводило Земмельвейса до відчаю.

Його психічний стан різко погіршився в 1865 році: лікарю ввижалися вороги-колеги, він дедалі частіше блукав вулицями, розхристаний, недоглянутий, зупиняв перехожих, намагаючись роз’яснити їм своє невизнане вчення.

Пам’ятник Ігнацу Земмельвейсу в Будапешті
Пізнє визнання

Ігнац Земмельвейс помер в психіатричній лікарні у 47 років. За два тижні до цього його госпіталізували через сильний емоційний зрив. За офіційною версією, смерть настала від… все того ж зараження крові через рану на руці, яку він начебто отримав під час останньої операції. За іншою версією, Земмельвейса забили до смерті наглядачі психіатричної клініки, намагаюсь провчити за те, що він псував репутацію лікарів.

Земмельвейс помер саме тоді, коли його норми дезінфекції почали визнавати і масово застосовувати в клініках Європи

«Його чесноти стали його слабкістю», – писав  про Ігнаца його друг. Він не міг не співчувати своїм пацієнткам, не міг не співпереживати, не міг залишатися байдужим. Це й  стало причиною його божевілля і передчасної смерті. Але водночас вберегло жінок від страшної смерті при пологах.

Парадокс долі: через кілька років після смерті Земмельвейса вже називали не «диким угорцем», не «апостлом трупних інфекцій, а «спасителем матерів».

Фото з відкритих джерел.