Як харків’янка Олександра Воскобойник створила перший у місті ольфакторний театр
Про моновиставу «Запах слова» у «Книгоукритті», шість українських парфумів та розмову про пам’ять без звичних декорацій
Про моновиставу «Запах слова» у «Книгоукритті», шість українських парфумів та розмову про пам’ять без звичних декорацій

У Харкові з’явився перший ольфакторний театр, який заснувала місцева мисткиня Олександра Воскобойник. Замість звичних декорацій чи костюмів головну роль у її виставах відіграють аромати українських парфумів. Так за допомогою пахощів вона говорить про дім, історію та Розстріляне Відродження, розповідає у своєму матеріалі Суспільне Харків.
Ольфакторний театр — це мистецтво, де ідею та емоцію глядачеві передають через нюх. Такий формат важливий і для інклюзивності. Вистави, побудовані на запахах і дотиках, дають змогу прожити історію людям із порушеннями зору, зокрема захисникам і захисницям, які втратили зір на війні.
У Харкові перформанси проходять у знаковому для містян місці — в «Книгоукритті». Зал збирає 20–25 глядачів, тож атмосфера виходить дуже камерною. Після завершення люди не поспішають розходитися, обіймаються й довго розпитують авторку про сценарій та самі композиції.
«Різниця тільки у тому, що якусь ідею намагаємося донести не за допомогою музики чи костюмів, а за допомогою парфумів. І головне — це викликати емоції»


Над своєю першою моновиставою «Запах слова» Олександра працювала сім місяців. Поштовхом стали історія харківського будинку «Слово», розсекречені архівні протоколи допитів українських митців та рядок із новели Миколи Хвильового «Арабески»: «Я тільки приніс тобі запах слова».
У виставі задіяні шість ароматів від українських парфумерів, і кожен з них відкриває окремий розділ розмови. Перший акт присвячений першим словам матері та рідній мові, якої Олександра була позбавлена в дитинстві. Його супроводжує парфум «Молочне зілля» — його створюють парфумерки в Сумах, а Олександра придбала флакон власним коштом.
Ще два аромати подарувала харківська парфумерка Анна Соколова, надіславши Олександрі набір із 14 зразків свого бренду. «Міські чорнобривці» у виставі втілюють образ Миколи Хвильового, а «Урбаністична петунія» знайомить глядачів із видатним сценографом Анатолем Петрицьким, який значну частину життя працював у Харкові.
«”Молочне зілля” нагадало мені перше слово мами. І я звертаю увагу під час моновистави, що цей парфум роблять наші дівчата у Сумах під КАБами»

Окремий акт вистави присвячений Голодомору та втратам Харківщини, про які Олександра розповідає,спираючись на книжку Едуарда Зуба «Харків. Хрести. Хмарочоси». У цей момент у залі звучить аромат хлібної скоринки, і саме під час цієї частини на очах у глядачок найчастіше з’являються сльози.
Наступна тема — втрата дому, і вона для самої авторки глибоко особиста: через війну Олександра залишилася без власного житла й мешкає у друзів. Цю історію передає композиція з нотами паперових журавлів, лаванди, ванілі та чистого паперу, яку створив парфумер-переселенець із Херсона Дмитро Перов. Для Олександри цей запах пахне дитячою захищеністю, як мішечки з лавандою, які мама колись зашивала у постільну білизну.
«У мене є дім, але немає власного житла і власного ліжка. Я дякую друзям, що я мешкаю в них, але іноді важко заснути, коли ти лежиш у чужому ліжку»


Фінальний шостий парфум вистави має назву «Свобода» — його Анна Соколова почала створювати на п’ятий день повномасштабного вторгнення, а продовжила роботу вже в київській підземці. У його піраміді поєдналися волога земля, кульбаби, волошки, соняшники, трава та пшениця — аромат вийшов трохи гіркуватим, як і сама українська свобода.
На пам’ять про виставу кожен глядач забирає додому спеціальний блотер із шістьма авторськими малюнками Олександри — від жінки з немовлям і Держпрому до лавандового ліжка та колосків пшениці, просочених відповідними парфумами.
Надалі харків’янка планує повезти свій ольфакторний театр на гастролі до Києва та на захід України — хоче познайомити людей із новими іменами української парфумерії та збирати кошти на підтримку Сил оборони.
«Ідеї є, і потрібно організовувати гастролі, щоб заробити власні кошти, але головна мета — це збори для Сил оборони України, щоб підтримати їх»
Читайте також: Від зіркових кухонь до військового госпіталю: історія Алли Зіненко
