Неймовірно харизматична й енергійна, вона переконана: можливо все, варто тільки захотіти. І з легкістю переконує в цьому інших
Вона заробила 11 мільйонів гривень на своїх книгах, кожну з яких написала всього за місяць. І навіть коли втратила 50 тисяч доларів на першій через непорядних видавців, не здалась. Тікаючи від охоронців, продавала прикраси на вулицях 90-х та збирала людей на свої перші тренінги в туалетах, а сьогодні – спікерка топових бізнес-форумів у 10 країнах. Вийшла заміж за 21 день після знайомства і вже 29 років у шлюбі. Побувала у 62 країнах: від вулканів Ісландії до джунглів Амазонки. Та довела всім: бізнес-книга української авторки може зацікавити іноземних читачів, отримати народну любов та збирати найвищі літературні премії.
І це – лише частина історії Людмили Калабухи, яка впевнена: балансу не існує. А щастя – є
«Все почалося в 90-х не з нагород, а з розпачу та сорому, – розповідає Людмила. – Наша родина залишилася без засобів до існування: батьки без роботи, а мені не виплачували як підвищену стипендію відмінниці-філологині, так і зарплату на всіх роботах, куди я влаштовувалася. Навіть на телебаченні, де я працювала телеведучою музичної програми, замість 25 $ (хороші гроші на той час), заплатили тільки 4 $, що дорівнювало ціні двох снікерсів».
Кілька років ми харчувалися лише кабачками з городу, на який ходили 17 км пішки і так само назад, тягнучи торби з врожаєм. Не було грошей на автобус, а ще у нас, недосвідчених містян, на дачній ділянці окрім кабачків нічого не росло. Дотепер не можу їх їсти попри об’єктивну користь та вітаміни. Ситуація погіршилася тим, що моя мама захворіла на рак, і потрібно було дороге лікування.
І тут моя подруга, яка плела прикраси з бісеру (слова хендмейд тоді ще не вживали), каже: «Ти ж на філфаці вчишся, а там купа дівчат – візьми й продай їм мої фенічки з бісеру». Я думала, що згорю від сорому – це ж яка ганьба щось продавати! Я? Дочка митців та викладачів, яких всі знають! Але коли ситуація безвихідна і тобі за будь-яку ціну треба принести додому гроші, ти готовий на все.
Отак з біди я стала підприємцем. Так прийшла в продажі, які згодом перетворила на мистецтво, а історії про мій шлях увійшли в мої книги, що тричі ставали книгами року,представлені на Amazon та в ЄС, тільки із соцмереж продані на 11 млн грн, а також потрапили в номінацію на головну державну нагороду України – Шевченківську премію-2025.
Саме тоді, коли з фенічками із бісеру, які я продавала, заходячи в усі аптеки, перукарні, кафе, банки та офіси, звідки мене виганяли вахтери й виводила охорона, почалася моя як підприємницька, так і письменницька кар’єра. Хоча про це тоді я й помислити не могла.
Саме тоді заробляти й взагалі вижити мені допомагала сила історій, які я розказувала
Згодом на зміну фенічкам із бісеру прийшла біжутерія, а потім й срібні прикраси. Тільки от спосіб продажу лишався незмінним: величезна торба вагою в 10 кг, яку я в будь-яку погоду тягала з собою, стукаючи в тисячі дверей. Пам’ятаю, як заходжу в якийсь офіс, а дівчата мені кажуть: «Ой, ви у нас сьогодні вже восьма! П’ятеро були з косметикою, троє – з біжутерією, як і ви». Я питаю: «А як же ви вирішуєте, в кого купувати, якщо і ціни, і виробники плюс-мінус однакові?». І тут вони мені сказали фразу, яку я досі цитую в інтерв’ю топовим ЗМІ, на тренінгах і виступах у найавторитетніших бізнес-проєктах як найкраще визначенням успішного маркетингу: «Ми купуємо в тих, хто частіше приходить і краще говорить».
Абсолютно вірно! «Хто частіше приходить» – будьте постійно в полі зору своєї цільової аудиторії, «на виду і на слуху», піартеся, розказуйте про себе та свою справу, давайте рекламу та інтерв’ю.
Ну і «хто краще говорить» – тут я дійсно зрозуміла, що це моя суперсила. І почала її використовувати на повну – спілкуватися з людьми як із близькими друзями, розповідати їм про якості кожного каменю, символіку прикрас, історії клієнтів та мої інсайти від цікавих книг та фільмів.
Людям подобалося мене слухати – казали, що я їх надихаю та мотивую. Часто мені дзвонили й просили: прийдіть до нас в офіс, у нас такий поганий настрій, розкажіть свої фірмові оповідки, а ми ще й щось купимо заодно.
Я швидко входила в моду. Мене кликали на дівич-вечори та корпоративи. Зараз розумію, що те, як я продавала прикраси, було щось на кшталт стендапу під виглядом продажу прикрас 🙂
Так. І вона народилась із реального, болючого досвіду, як усе в моєму житті. Пам’ятаю, у 90-х я прийшла продавати біжутерію в один банк. Переді мною зайшла інша жінка з білизною. Вона розповідала, наскільки виснажена через те, що її мама хвора на рак, ліки дорогі, терміново потрібні гроші. Усі поспівчували, але нічого не купили, навіть не поміряли. А щойно вона вийшла, подзвонили охороні й попросили більше її не пускати. Це був мій поворотний момент. Я зрозуміла: нікому не потрібна чужа біда. У кожного своя. Ніхто не хоче тягнути ще й ваші проблеми у своє життя. Жалість – погана стратегія, навіть якщо ваші речі гарні й недорогі. Люди хочуть купувати радість і позитив. Отже, саме це й потрібно транслювати. І я почала це робити – щодня, попри втому й сльози, натягала посмішку і йшла фонтанувати.
А зараз люди ще більше цього потребують. Їм потрібні ті, хто тримається, заряджає, дає відчуття опори і впевненість в завтрашньому дні. І що він точно буде
Мене тримає відповідальність. Завжди. У кожного з нас є ті, для кого ми авторитети: наші діти, батьки, підписники, клієнти, команда, читачі. Якщо ми зламаємось, ми потягнемо за собою і їх.
У 2020 році помер мій батько, а через п’ять днів після цього я мала виступати на великому форумі, де була хедлайнеркою. Квитки були розпродані за пів року, люди їхали з усієї України, з-за кордону. І я знала: якщо зараз поділюся своїм болем і розпачем у соцмережах, люди почнуть здавати квитки, не приїдуть. Адже крім знань та методів продажів, вони їдуть до мене за енергією й мотивацією. А який з мене мотиватор щойно з похорону? А ще я не могла підвести організаторів, які вклали в цю подію стільки сил, часу й грошей. Тож ніде не писала, нікому нічого не казала: просто вийшла і виступила. Можливо, тільки фонтанувала на нервах трохи більше, ніж зазвичай.
Саме вміння тримати спину й марку, набуте ще в 90-ті, рятує. Вміння зібратися й нести ресурс, навіть коли в тебе його немає. Це не про маску й нещирість, це про вибір. Хочете, щоб за вами йшли, у вас купували, вам довіряли? Покажіть: ви – людина, яка тримається. Яка знає, що робити, коли цього не знає ніхто (навіть якщо це не зовсім так).
Саме так мене й виховували – і не тільки мене. Мої батьки були людьми мистецтва. У нашій родині слово «гроші», а тим більше «продажі», взагалі не вживалося. Мама – театральна критикиня, яка відкрила світові Богдана Ступку. Він був другом нашої сім’ї, я виросла на його руках. Батько – професор філософських наук, дослідник творчості Леонардо да Вінчі. А я – червонодипломниця, гордість факультету – ходжу по офісах із торбою прикрас просто щоб вижити.
Моя зустріч із незрячими клієнтами. Вона змінила все. «Принесіть ваші прикраси, прийде моя дружина, я хочу їй подарувати перстенець, – сказав мені масажист в одній з приватних клінік, де я торгувала (ой, де я тільки не торгувала!). Він був незрячим. І дружина також.
Я ретельно підготувалася. Вдягала й знімала їй перстні, водила її рукою по візерунках, описувала кожну прикрасу, кожен камінь, щоб вони все побачили серцем. Такої щирої радості я не бачила ніколи. Як вони дякували, як світилися від щастя!
І от тоді вперше я відчула себе не заробітчанкою, яка заради виживання принижується і гробить здоров’я, тягаючи тяжкі торби (дві грижі в хребті я лікую дотепер). Я зрозуміла: у мене є місія! Я роблю людей щасливими.
А продавати – не соромно, це – круто. І саме тоді воно пішло. ПІШЛО. А мої клієнти почали називати мене продавцем від Бога. Мене! 🙂
Моя історія – найкраще тому підтвердження. «Продавець від Бога» – це як «водій від Бога» чи «фотограф від Бога». Це не про дар, це про навчання. А продажі – це така ж навичка, яку можна опанувати на тренінгу з продажів, незалежно від досвіду.
Саме тому я створила авторську систему навчання продажам, яка підходить для будь-якого формату – онлайн, офлайн, у магазині, в салоні, по телефону або навіть для B2B та гуртових продажів. У моїх тренінгах є чіткі алгоритми: як вступати в контакт, особливо в магазинах, без оцього жахливого «Що вам підказати?» чи «Чим допомогти?». Є готові скрипти для продавців, як грамотно реагувати на заперечення: «Дорого», «Я подумаю». І точно не треба казати: «Ну як надумаєте, звертайтесь».
Я навчаю, як підвищити середній чек, як зробити так, щоб люди купували більше й дорожче, і при цьому щиро дякували вам і рекомендували друзям.
Грамотні продажі – це не про тиск. Це турбота і любов до своєї справи та людей.
Один із останніх кейсів: весільний салон у Львові. Звільнилися продавці, власниця набрала нових – без досвіду. Одна взагалі була кондитеркою, а вже на другий день після тренінгу з продажів для салону вона продала сукню за $1300. Вперше в житті. І зробила це з натхненням, без тиску, адже точно знала, що казати, як поводитися і повірила в себе.
Курс з продажів – це як музика. Ми вчимося грати по нотах. Так само і я – розкладаю продажі по нотах. Для магазинів, салонів, гурту, сфери краси, медичних центрів, B2B-сегменту. І це працює.
Майже в 40 років я вирішила змінити професію: із підприємиці стати бізнес-тренеркою і відтепер навчати інших продавати. Як це сталося? Мої клієнти, які бачили, як працюю я і мої продавці, почали звертатися до мене з проханням навчити продавати їхні команди: з вогнем, з історіями, з любов’ю до людей. От тоді я й прийняла рішення йти в нову професію після 20 років в сфері ювелірного бізнесу. Хоча перший млинець у цій справі був нанівець.
2013 рік. Я роблю перші кроки в новій професії бізнес-тренерки. І так, тоді я платила гроші, щоб десь виступити. Є форуми, конференції, де участь для спікерів платна. Дорогу й проживання в іншому місті теж оплачуєш сам.
Запросили мене на такий захід у Києві. Крім платної участі, був ще один прикол: працювали 5 паралельних потоків, і учасники самі обирали, куди йти. Я приїхала, а організатори не внесли мене ні до списку спікерів, ні до центрального розкладу. Добре хоч, що зал виділили. Про мій виступ знала лише я, проте гроші взяли від душі.
Стою і думаю: що робити? Поскандалю? Поплачу? Потупочу новими туфлями й буду дерти на собі гарно вкладене волосся? Чого я доб’юся? Я вже тут. Витратила купу часу, енергії та грошей. Мінуси ситуації очевидні. А плюси? Є заброньований для мене зал. І є повне фоє прекрасних киянок, що прийшли відпочити на жіночий фестиваль.
Я ж бізнес-тренерка з продажів, сама вчу продавати. Хіба не зможу запросити людей на свій майстер-клас по роботі із запереченнями? Та легко!
Почала я з туалету. Всіх жінок, які туди заходили, я запрошувала на мою доповідь. Якими були аргументи, чому варто до мене прийти? Я 100% навчу продавати клієнтам, яким «дорого» і які «думають», а ще – переконати чоловіків і коханців зробити те, що вам треба, попри всі їхні відмазки та ігнор. Навіть заміж покликати, якщо ви хочете, а вони – ні. На мій подив, усі дякували й одразу на програмці дописували, у якому залі й коли я буду виступати. Натхненна успіхом «туалетного піару», я повторювала це й у фоє, мандруючи від однієї групи дівчат до іншої.
На запитання, чому такої класної теми немає в програмі, відповідала, що доєдналася до фестивалю в останній момент. Словом, брехала. Не хотіла виглядати ображеною, жертвою, лузеркою, яку можна надурити й безкарно кинути на гроші.
Чи було мені стрьомно, ніяково й незручно? Дуже. Чи боялася я відмови? Ще й як! Та мені не було чого втрачати. У випадку провалу просто залишуся там, де була. Краще щось спробувати зробити, щоб виправити ситуацію, ніж просто обурюватися чи впадати в жертву.
І ось настав час мого майстер-класу по роботі із запереченнями клієнтів. Називався він: «Як переконати купити, коли клієнт каже «НІ». Такої кількості охочих того дня не було ні в кого зі спікерів. Народ сидів, стояв попід стінами, а ті, хто не помістилися, слухали в коридорі при відкритих дверях. Це був мій реванш, тріумф і гучна перемога над собою та обставинами. Не знаю, чи прийшло б до мене стільки людей без моєї активності, якби мене просто, як обіцяли, внесли в програмки.
Результат: два записи на консультації, три замовлених тренінги прямо на фестивалі й ще два протягом місяця. Десятки згадок та захоплених відгуків про мене у соцмережах.
Ця історія пізніше увійде в мою другу книгу «Коли говорити «ТАК»: як повірити в себе та реагувати на негатив» (Краща книга України 2020 за версією KBU Awards «Вибір читачів»). Замовити книгу тут:
https://book.kalabukha.com.ua/say-yes.html
Але на шляху до теперішнього визнання і статусу письменниці мене чекало ще одне велике випробування – вихід в онлайн та оці страшні соцмережі. Тут у мене категорично не йшло, і я знову зробила прорив просто з розпачу.
Це був мій реванш, тріумф і гучна перемога над собою та обставинами
Коли я стала відомою бізнес-тренеркою в локальних колах і проводила тренінги виключно офлайн, мудрі люди мені сказали: якщо тебе нема в інтернеті, тебе не існує. Треба виходити онлайн і бути видимою в соцмережах. А я поняття не мала, як ті соцмережі працюють, навіть профіля не мала ніде. Але, думаю, як треба, то піду.
Ситуацію тоді ускладнило те, що одні мої замовники (юридична компанія з Харкова) завдяки мені отримали такий прорив у продажах, що, окрім гонорару, подарували мені ще MacBook Air. Три дні над ним я проливала сльози. Не могла знайти ні вхід, ні вихід. Мене зараз розуміють люди, які з Windows пересіли на macOS. Навіть дзвонила до колег, питала: у вас MacBook, як ви з ним справляєтесь? Вони відповідали: встановили на ньому Windows.
Та я думала так: люди в мене вірять, таку круту техніку подарували, я маю опанувати ще й її. Пішла на курси, місяць працювала по конспекту. Створила собі профілі в соцмережах та найняла SMM-менеджерів, щоб вони від мого імені щось постили. Платила їм великі і дуже великі гроші. Результат? Два лайки: один мій, другий SMM-менеджера.
Порозганяла всіх і вирішила вести їх так, як я відчуваю. Я розповідала про реальні кейси клієнтів, свої подорожі – від вулканів Ісландії до джунглів Амазонки, від кримінальних районів Ріо-де-Жанейро до кварталів гейш у Кіото. Про методи переконання, помилки, які допускають у продажах, кумедні (або болючі) історії з тренінгів. І це виявилося саме тим, що треба, саме це знаходило найбільший відгук у аудиторії та почало приносити нових підписників та клієнтів. Саме тому за мене у всіх конкурсах (й на кращого бізнес-блогера) голосують десятки тисяч людей, саме завдяки соцмережам я стала письменницею.
Так, було! Мій пост про 100-річну бабусю набрав 100 тисяч лайків. Ось ця історія.
– Ну чому він мене не бив, мені не було б так важко!
Не хочу без нього жити, молилася щодня, щоб я померла першою, та прогнівила Бога, і він забрав його! Щодня він вставав першим і робив мені каву. Вже 20 днів я прокидаюся, а горнятка з кавою немає. Я так кричала на цвинтарі, що ксьондз не міг правити. Ми разом прожили 80 років…
– Як пройти в Горсовєт? Мені виписали премію на 100 років, а де забрати, не знаю, – звернулася до мене на вулиці ця бабця.
– Вам 100 років?
– Так.
– 100 РОКІВ?!!!
– Так. І 20 днів тому помер мій чоловік. Не знаю, для чого мені жити і як жити. Ми 80 років були разом. Ну чому він мене не бив? Чому він був такий добрий і так любив мене, що я не можу без нього?
Ось така розмова відбулася між мною та пані Оленою, поки я вела її до Пункту звернень громадян на площі Ринок у Львові.
Я її питала про війну, її роботу в госпіталі при костьолі, про радянські репресії, про дітей, онуків та правнуків. Але вона ні про кого, окрім свого покійного чоловіка, не хотіла говорити. Про свою любов до нього і про те, як він її любив.
Світлий розум, чудова пам’ять, відмінний слух.
100 років жити на світі. 80 років разом і 20 днів без нього.
Я плакала, як дурна, посеред площі Ринок. Від чого? Співчуття, захоплення, здивування? Ні. Від заздрості. ЗАЗДРОСТІ до сторічної бабці.
Цей мій пост у Facebook про випадкову розмову зі 100-річною бабусею перепостили 30 новинних ресурсів. Тільки мені поставили майже 6 тисяч лайків, написали 1 тисячу коментарів і поширили більше 2 тисяч людей. Сукупно пост зібрав більше ніж 30 тисяч поширень і близько 100 тисяч лайків. Про нього зняли кілька ТВ-сюжетів для новин. А мені дзвонили з трьох національних телеканалів, щоб запросити до співпраці.
Кілька років пройшло, а до мене дотепер підходять, цитують та питають, чи це правда. І я обіймаюся з незнайомими жінками будь-якого віку на вулицях Києва, Одеси та Львова. І разом ми плачемо. Тому, що кожна з нас хоче мати таку ЛЮБОВ, такого ЧОЛОВІКА і 80 років разом.
І саме завдяки тому, що і як я писала в соцмережах, до мене звернулося видавництво, яке й запропонувало мені стати авторкою моєї першої книжки
Це було рівно вісім років тому, влітку. Я в Києві, після тренінгу, геть без сну. І тут – імейл від одного видавництва: «Людмило, ви так гарно пишете. Напишіть для нас книгу. Всі витрати беремо на себе, тема та обсяг – на ваш розсуд. Від вас лише одне: написати за місяць. Ми хочемо встигнути видати й представити цю книгу на Форумі видавців у Львові – головній книжковій події Східної Європи».
Тут я розумію, що це шанс один на мільйон. Я сказала «так», а на ранок вже відправила їм назву, анотацію, структуру книги та передмову, які придумала вночі.
І ось вже 8 років книга «Почніть говорити «НІ»: як упевнено відмовляти та викликати повагу» – національний бестселер, у топах продажів усіх українських інтернет-магазинів, увійшла в ТОП-10 книг України 2017 року. Книга, яку в тривожних валізах люди везуть за кордон, шукають і знаходять на обгорілих розвалинах своїх будинків, пишуть, що в ній нарешті знайшли відповіді, які так давно шукали, збирають себе наново і можуть заробляти завдяки їй, куди б не закинула доля. Замовити книгу можна тут – https://book.kalabukha.com.ua/say-no.html
Так я за місяць стала письменницею, при чому тричі. Успіх першої книги повторили і перевершили мої наступні книги:
«Коли говорити «ТАК»: як повірити в себе та реагувати на негатив» (Краща книга України 2020 за версією KBU Awards «Вибір читачів»).
https://book.kalabukha.com.ua/say-yes.html
«Зробіть НАВПАКИ: життя та продажі ДО І ПІД ЧАС ВІЙНИ» (Краща книга України 2023 і 2024, англійською та українською продається на Amazon, представлена у Франкфурті-на-Майні – найпрестижнішому книжковому ярмарку світу та була номінована на Шевченківську премію 2025.
https://book.kalabukha.com.ua/do-opposite.html
Так, з фільму. Страшного. Адже в кожній красивій історії є офіційна версія і правда.А правда була такою: моє перше видавництво заробило на мені 50 тисяч доларів. Мені ж не заплатило ні копійки та ще й комунікували зі мною так: «Та хто ти така? Якби не ми…».
Перший тривожний дзвінок стався ще до виходу книги. Я дотрималася всіх своїх зобов’язань: написала увесь текст за місяць, вчасно здала рукопис в друк. Саме тоді й народилася моя авторська методика швидкісного написання книги. Всі свої три книги я написала за 1 місяць. І тепер так само пишуть свої книги мої учні на курсі «Власна книга експерта за 60 днів: написали, видали, продаємо».
Та раптом – новина: з видавництва звільнився дизайнер і обкладинку зробити нема кому. Зараз мені не дивно, чому фахівці звідти втікали. Я кинулася шукати дизайнера. Знайшла. І за кілька днів майже цілодобової праці ми створили обкладинку, яка стала моїм фірмовим стилем дотепер. Щаслива, пишу видавцям: «Обкладинка вже готова, я знайшла дизайнера і все оплатила».
На що отримую відповідь: «Та хто ти така? Чого ти вирішила, що маєш право приймати рішення щодо обкладинки? Ти не забагато про себе думаєш?».
А я от, зціпивши зуби, продовжила. Я стільки вклала праці в цю справу, тому мені за будь-яку ціну треба книгу видати. Як у 90-ті. Як під час «туалетного піару» я мала довести справу до кінця. Потім я дізналась: те, що зі мною сталося, на жаль, не виняток. Це звична практика багатьох видавництв: на книжкових конкурсах від колег я чула ще й не таке.
Один мій колега – автор дитячих казок. Його видавництво заробило на одній книзі мільйон доларів США. Увага, мільйон $. А йому не заплатили ані цента.
Вони продали його казку в Китай. А коли він спитав, чи йому щось належить, відповіли: «Усе, що мало б вам належати, ми витратили на маркетинг і пошук замовника».
Те саме спитала й я. Ні, не боровся. Мовчав у соцмережах, хоча має значну аудиторію. На відновлення після цієї несправедливості пішло кілька років психотерапії. Результат – повне вигоряння й відмова писати казки, перехід на інші жанри.
Єдину виплату – від 4 до 8 тисяч гривень за написану готову книгу. Все. Більш нічого. І це не вигадки. Це реальні цифри майже класиків, навіть тих, чиї наклади доходять до 100 тисяч примірників, за якими знімаються фільми та серіали. От скільки більшість українських авторів заробляють на своїх книгах.
На мій погляд, причина в двох речах. Перше – автори не вміють домовлятися. Адже в тому самому видавництві одній авторці платять 4 або 8 тисяч гривень за готову книжку, а моїй учениці, випускниці мого курсу, запропонували 50 тисяч авансу ще до написання, без обмежень у темі й обсязі.
Автори самі підписують невигідні угоди. Ніхто нікого не змушує. Я теж підписала контракт, де мій гонорар взагалі не був передбачений. Пам’ятаю, як не могла спати ночами, трусилися руки, не вірила, що все це відбувається зі мною. Мою книгу хочуть, хтось повірив, що я справді автор! От і поставила свій підпис, взагалі була готова погодитися на будь-що, аби тільки не передумали.
А видавничий бізнес – це насамперед бізнес. Його завдання – заробити на авторі. Не варто мати ілюзій: вам пропонують умови, а ви вже вирішуєте, погоджуватись чи ні
Багато хто не розуміє цінності своєї праці. Як цей мій друг, який продав права на свої казки на 7 років, підписавши невигідний договір. І таких історій я знаю багато. Але юридично все чисто – умови були прописані.
Цінувати себе, свою працю і домовлятись з видавництвами на березі. А ще – бути активними у просуванні своєї книги. Не перекладати за це відповідальність на інших. Тут знову виходить на сцену вміння продавати. Успішний автор – і в Україні, і за кордоном – це менеджер власного проєкту. Треба бути наполегливими, стукати у всі двері, а не просто «я написав текст, моя роль завершена».
І саме її впертість, віра в ідею і готовність просувати свою книгу самотужки зробили її однією з найвідоміших та найбагатших письменниць світу. Навіть у видавництві Bloomsbury, яке вона реально дотиснула, їй сказали, що на дитячій книжці багато не заробиш і що краще пошукати «нормальну роботу». А перший наклад склав лише 500 примірників, з яких 300 пішло в бібліотеки.
На моєму курсі «Власна книга експерта за 60 днів: написали, видали, продаємо» ми це робимо. Якщо ви коуч, психолог, підприємець, експерт, якщо вижили там, де інші здались, маєте цінний досвід, методику та напрацювання, які варто зберегти у форматі книги, ви читаєте це не випадково.
Я сама не просто пишу книжки, які стають книгами року, знаходять відгук у серцях читачів та здобувають перемоги на престижних конкурсах, – я вмію їх продавати і навчаю цього інших. Мої учні за кілька місяців проходять шлях від ідеї до інтерв’ю в ЗМІ у статусі письменників і заробляють сотні тисяч уже з першого накладу, а дехто заробив понад мільйон. Їм пропонують аванси ще на етапі ідеї, а перші продажі вони роблять ще до виходу книги з друку.
За руку зі мною за 60 днів ви напишете книгу, видасте її, почнете продавати ще до друку, вийдете в ЗМІ і створите джерело пасивного доходу 24/7.
Моя місія – допомогти експертам перетворити свій досвід у книгу, що стає магнітом для клієнтів, новим цінником і джерелом впливу. Книгу, що генерує стабільний потік максимально зацікавлених у ваших продуктах людей, які не «думають» та не зникають після першого повідомлення. А пишуть і телефонують лише з одним: коли ви можете їх прийняти – і просять реквізити на оплату.
Ось так працює книга експерта.
Деталі курсу тут: https://kalabukha.com.ua/lp/wbf/
Або напишіть мені – підберемо формат саме для вас. І щасливі історії ваших книг я буду розказувати в наступних інтерв’ю
Зараз, як ніколи, треба писати про те, що ми всі переживаємо у кожній сфері життя:
як ми це вивозимо чи ні, на що спираємось, як справляємось з втратами. Якщо у вас є що розказати людям – про свою методику, свою історію, історії вашої родини, досвід, через який ви пройшли – це треба записувати для наступних поколінь.
Такі книги від практиків, не художні, а правдиві книги просто необхідні. Допоможіть людям повірити в себе, розкажіть, як ви дійшли до свого результату, як ви стали тим, ким ви є.
Мій онлайн-клуб «Продажі в кайф» став першим українським проєктом з бізнес-освіти, який відновив роботу на 12-й день після 24 лютого. Саме мої учні нерідко були першими у своїх містах, хто публікував оголошення «Ми працюємо».Я вже тоді чітко розуміла, як змінилася психологія покупця і як тепер треба продавати. За місяць у мене були сотні історій і кейсів підприємців, які просто рвалися на сторінки.
Головне було встигнути дописати і видати, зафіксувати історії моїх друзів та клієнтів – українських підприємців, які попри все рятували бізнес, волонтерили, допомагали. Я відчувала: ця книга – мій обов’язок. А коли зі всіх куточків світу, куди в тривожних валізах повезли мої книги читачі, полетіли відгуки, наскільки ця книга їх підтримує та мотивує, вирішила представити книгу англомовній аудиторії й подаватися на літературні конкурси. І дала собі слово, що у разі перемоги всі преміальні кошти переказувати на підтримку ЗСУ, що й роблю.
Мені самій досі важко в це повірити. Після скандалу 2023 року, коли премію розкритикували за непрозорість, і увесь склад Комітету подав у відставку, висувати кандидатів дозволили культурним інституціям. Так моя книга «Зробіть НАВПАКИ», створена на основі десятків годин інтерв’ю, опинилася в номінації «Публіцистика та журналістика». Вперше за всю історію премії з 1961 року висунули не художній твір, а практичний посібник для підприємців. І хоч я не пройшла в другий тур, для мене це як номінація на «Оскар», тепер це зі мною назавжди.
Так. І як би хто не нарікав на наш час, є зміни на краще. Це повертає довіру до премії, яка й надалі залишається найвищою державною відзнакою України. Тепер завдяки інтернету й соціальним мережам без зв’язків та грошей можна чесно й прозоро подаватися на різні конкурси.
Бізнес-література, експертні книги, або ще це називається нон-фікшн – це не про великі корпорації, аналітику й формули. Це – справжні невигадані історії реальних людей. Історії про те, як хтось щось зробив, і в нього вийшло або не вийшло. Це інструкція виживання, натхнення і дій для інших.
І цей жанр існує насправді дуже давно. Навіть праця Юлія Цезаря «Записки про Гальську війну» – це ж експертна книга, нон-фікшн та бізнес-література того часу. Він описав, як усе було: реальні події, реальні люди. І вийшло це настільки цікаво, що її досі читають усіма мовами світу.
Так, це мій авторський підхід – писати так, ніби говорю з близькою подругою за кавою. Щиро, невимушено, перебиваючи одна одну: згадали історію, анекдот, приклад з книжки чи фільму, сказали: «А от у моєї подруги було так… А я читала, що колись у Давньому Римі…, уявляєш?». Так і народжується струмочок, потім ще один, от вони всі й вливаються у велику ріку – історія в історії.
Так. І про що б книга не була, я завжди закликаю експертів не бути нудними та забути про перфекціонізм – скільки всього класного через нього не побачило світ! Пишіть, як пишеться. і не редагуйте одразу. А ще краще – надиктовуйте. Тоді зберігається нерв, інтонація, ваш справжній голос.
Зараз є безліч безкоштовних сервісів, що перетворюють голос на текст – одразу з крапками, комами, абзацами. Я ділюся усім з учасниками курсу.
Хочете написати книгу? Просто почніть. Вона сама вас понесе – довіртеся цьому потоку. Треба з чогось стартувати, навіть якщо здається, що неідеально. Головне, щоб книга була жива. І щоб у ній було діло
Насправді це дуже складно. Багато наших друзів і партнерів і в Україні, і за кордоном розійшлися. І це страшно. Люди жили разом 10, 20, 30 років і розлучилися.
Ми теж були не раз на межі, і за межею також. Але знову сходилися і тримаємось разом не тому, що не можемо одне без одного. Можемо. Ще й як. Але нам разом – краще. В наш час так важливо мати близьку людину й триматися за неї. Але не з обовʼязку, а тому, що хочеться.
Ми познайомилися в стоматологічному кабінеті – він сидів в черзі за мною, до речі, я сама дала свій телефон. Подумала: хороший хлопець, треба брати. Через 21 день (з них ми тільки 8 разів зустрічалися) він сказав: «Я постійно у відрядженнях, у мене нема часу на побачення. Або ти виходиш за мене заміж, або розходимось». Ось так, без обручки, букету та ресторану. Я подумала… і погодилась 🙂
Прийшла додому. Плачу. Мама питає: «Ви що, посварилися?» – «Ні, я заміж виходжу»
А я вам скажу відверто: балансу не існує. І не треба його шукати. Кохана дружина, турботлива мати, хороша господиня і успішна бізнеследі – це чотири різні жінки. Ви не зобов’язані бути ними усіма водночас. Робіть те, що у вас виходить найкраще.
І якщо з цього інстаграмного переліку «ідеальної жінки» у вас є хоча б дві ролі, я вас вітаю – ви дуже крута. Просто ніхто про це чесно не говорить, от ми і стаємо заручницями нереалістичних стандартів. В тренді ж «успішний успіх».
Навчіться бути собі другом. Припиніть порівнювати себе з іншими. Складіть список своїх перемог, навіть найменших. Хваліть себе, не чекайте, що це скаже хтось інший. Почніть самі. Згадайте, через що ви вже пройшли, щоб опинитися там, де ви зараз. Озирніться назад і подякуйте собі за весь пройдений шлях: скільки ви вже досягли! І є люди, які не змогли зробити й половини з того, що зробили ви. Якщо змогли це – зможете й більше. А ще – не бійтеся просити допомоги. Це зовсім не слабкість, а показник сили, довіри до світу й поваги до тих, у кого просите.
А головне, будьте вдячні. Усім, хто вам хоча б раз допоміг, дякуйте при будь-якій можливості. Дякуйте подумки або на папері. Особисто я щодня перебираю, що доброго сталося і невпинно дякую за все: за те, що засинаю і прокидаюся у своєму ліжку, що маю дах над головою, що живі-здорові мої близькі. Дякую за мою роботу, за теплі слова, які мені пишуть чи говорять, за все хороше, що посилає мені доля.
І зараз – щиро дякую вам за це інтерв’ю, а вам, друзі, за вашу увагу. Поки говорила, ніби ще раз перегорнула власне життя. І усвідомила: яка я щаслива! Хоча в мене були періоди, в які мені здавалося, що це не так.
