партнерський проєкт

текст:
Віта Корнієнко

Зима. Ніч з 5 на 6 січня 1919 року. У квартирі будинку номер 30 на вулиці Гончара у Києві, де мешкала Валентина Радзимовська, зібралися троє. Зустріч таємна, адже ціль — рятувати Україну. Публіцист, суспільно-політичний письменник Дмитро Донцов згадував ту ніч так: «Сиділи у Р-х (тобто Радзимовських – прим. редакції), у кабінеті хазяйки при чорній каві».   Так, саме у кабінеті Валентини Радзимовської вершилася історія української держави.

Вона була надзвичайною жінкою з непростою долею. Новаторка, дослідниця біології та медицини, лікарка, засновниця української школи фізіологів та біохіміків, громадсько-політична діячка, професорка Київського інституту народної освіти, Мелітопольського педагогічного інституту, Університету УНРРА та Українського технічно-господарського інституту в Мюнхені.

Сьогодні справу таких українських новаторок, як Валентина Радзимовська, продовжують наші сучасниці – діяльні, талановиті жінки. Серед них – засновниці бренду ED Cosmetics Ірина Качмарчик та Надія Ділай. Обидві за освітою генетикині, проте Ірина 15 років займалась підприємництвом, а Надія – наукою. Обʼєднавшись пʼять років тому, вони створили інноваційний косметичний бренд, який допомагає жінкам, чоловікам і підліткам доглядати за обличчям і тілом, розв’язувати проблеми зі шкірою. В основі – лабораторні дослідження та ретельні пошуки ефективних формул.

ED Cosmetics створює засоби для зволоження, живлення, очищення, демакіяжу, ліфтингу. Також є лінійки для проблемної шкіри, антивіковий догляд, засоби для тіла, косметика для вагітних, продукти для чоловіків. Правильний догляд – запорука здоровʼя шкіри, комфорту та впевненості. А це допомагає проявлятись сміливо та рішуче. Так, як здавна проявлялись видатні жінки, серед яких і Валентина Радзимовська.

До речі, свого часу вона була однією з шістдесяти жінок-медиків у Києві і першою українкою, дослідження якої стали основою для штучного запліднення. Однак згадки про Радзимовську радянська влада системно знищувала і ось чому…

ПОЛІТИЧНА СТАРОСТА
ВАЛЕНТИНА ЯНОВСЬКА

Її дівоче прізвище – Яновська. Народилася 13 жовтня 1886 року на хуторі Тарнавщина Полтавської губернії. Батько – Василь Яновський – ветеран російсько-турецької війни, був членом Київської Громади, брав участь у роботі Південно-Західного відділу Географічного товариства. Мати – Любов Яновська знана українська письменниця, громадська діячка, членкиня Української Центральної Ради.

Власне, вона ж і дала початкову освіту своїм дітям — Валентині та двом синам. У 1902 році Віля (як називали її близькі) закінчила лубенську жіночу Олександрівську гімназію. Вже там була учасницею гуртка Революційної української партії. Того ж року вступила до Першої київської приватної жіночої гімназії, де провчилася один додатковий рік.

Згідно з автобіографією, у 1903 році Валентина вступила на дворічні Жіночі курси природничих наук Марії Лохвицької-Скалон у петербурзі, які тільки-но відкрилися. Але через два роки, не закінчивши навчання, повернулася до Києва. Ймовірно, її відрахували через участь у петербурзькій Українській громаді разом з такими політичними та громадськими діячами як Дмитро Дорошенко, Валентин Садовський, Павло Крат та іншими.

Проте дослідниця життя Валентини Радзимовської Алла Довжик зазначає, що офіційної інформації про виключення дівчини через революційну діяльність немає, немає таких даних і у листах Валентини до матері. Хоча згадки про революційну діяльність є у спогадах Дмитра Донцова. І в автобіографії Радзимовська підкреслювала, що її виключено з курсів 1904-го як політичну старосту.

ТАЄМНИЦІ
КИЇВСЬКИХ
ПРИСТРАСТЕЙ

Чи то з політичних, чи то з сімейних причин навчання в петербурзі не склалося. І Валентина переїхала до Києва. Донцов у своїх спогадах писав, що Валентина «була, була і зникла»: «Я навіть думав, чи не затоптали її конями у Криваву неділю 1905 року. Могло бути по-всякому». Того дня, як відомо, розстріляли й розігнали багатотисячну демонстрацію робітників, що прямували до Зимового палацу – резиденцію російського царя Миколи II і вимагали поліпшити умови життя.

Водночас однією з причин переїзду стала й вагітність Валентини. Вона мала терміново побратися зі своїм київським коханим — учителем історії Іваном Радзимовським. Завагітніти до шлюбу в ті часи було верхом сміливості і «непристойності». Тому свекор-священник Василь Радзимовський, до якого молода пара переїхала в село Северинівку поблизу Таращі, підробив у метриках дати народження своїх онуків-близнюків — Євгена та Ольги. Хресним батьком Ольги був вже згаданий Дмитро Донцов.

За свідченням біолога Бориса Балінського (племінника Івана Радзимовського), шлюб Валентини та Івана не був міцним. Коли діти підросли, пара розлучилася. Іван швидко одружився вдруге – з колегою-вчителькою на прізвище Сайкова.

Можливо, однією з причин непорозумінь між подружжям було бажання Валентини займатися наукою. Вже через рік після пологів вона знову вступила на природниче відділення Київських вищих жіночих курсів, а у 1907 році перевелася на медичне відділення. У Київ через хворобу також переїхала її мати Любов Яновська, яка почала тут формувати довкола себе український рух. З часом долучилася до цієї справи й донька: Валентина вступила до УСД-спілки й товариства «Просвіта».

ЛІКАРКА,
НАУКОВИЦЯ,
НОВАТОРКА

У 1913 році Радзимовська, склавши іспит, стала однією з шістдесяти жінок-лікарок Києва. Того ж року відвідала 5-й з’їзд терапевтів у петербурзі, головою якого обрали киянина, вченого, фізіолога, лікаря-терапевта, педагога, академіка Всеукраїнської академії наук Феофіла Яновського. З’їзд завершував роботу 21 грудня і того ж дня розпочинався з’їзд із боротьби з сухотами. Тож можна припустити, що цей захід Валентина також змогла відвідати, адже тема туберкульозу стала однією з головних у її науковій та лікарській діяльності. Згодом вона стала провідною фахівчинею з пульмонології та патологій.

Також 1913 року вона влаштувалася працювати асистенткою кафедри фізіологічної хімії на Вищих жіночих медичних курсах у Києві, а у 1916-му стала старшою асистенткою кафедри фізіологічної хімії в Київському університеті під керівництвом Олексія Садовеня, професора, лікаря і ректора Київського університету. Валентина, фактично, була його правою рукою.

Вона також займалася приватною практикою. Досліджувала три основні напрямки: вплив кислотно-лужного балансу на функцію живих клітин, патологічну фізіологію туберкульозу та дитячу фізіологію.

Її докторська дисертація була присвячена виживанню клітин поза організмом за умов різної кількості кислоти в поживному середовищі. Без цих знань тепер не обходиться жодна клініка, де роблять штучне запліднення, чи лабораторії, які вивчають розвиток вірусів. А 1921 року Радзимовська розробила спеціальний пристрій – електрод, яким вимірювала кислотність виділених з організму тварин клітин.

РАДЗИМОВСЬКА
У ВИРІ ПОЛІТИЧНИХ ЗМІН

У 1914 році розпочалася Перша світова війна. На фронт ешелон за ешелоном відправлялися солдати. Міста заполонили поранені, які потребували лікування. Для цього масово створювалися товариства допомоги постраждалим від війни, біженцям, сиротам, «солдаткам». Валентина Радзимовська також долучилася допомоги: в архівах збереглося її фото 1915 року серед поранених солдатів.

У 1917 році розпочався тривалий революційний період, і Валентина кинулася у вир подій. Усі деталі довелося за радянських часів приховувати, але газети зберегли головне. У квітні 1917-го вона увійшла до ради Українського жіночого союзу. У липні балотувалася до Київської міської думи від блоку УРСДРП та УПСР. У вересні обрана заступницею голови Київської української ради, а в березні 1918 – очолила її.

У ніч з 29 проти 30 квітня 1918 року у Києві стається Гетьманський переворот — генерал Павло Скоропадський захопив владу, усунувши Українську Центральну Раду. Ця подія викликала негативні емоції у Радзимовської. Зустрівши Донцова, Валентина накинулася на нього: «Це ви гетьмана робили?» Проте саме у квартирі Радзимовської відбувалася таємна зустріч, що могла змінити хід історії: «Сиділи у Р-х, у кабінеті господині при чорній каві», — писав Донцов.

У ніч з 5 проти 6 січня 1919 року він разом з українськими політиками того часу Володимиром Шеметом, Миколою Міхновським та Євгеном Коновальцем обговорював військовий переворот проти більшовиків. Коновалець не пристав на цей крок, бо не був певен у підтримці лівих українських партій і боявся, чи не спровокують вони такими діями росіян або провінцію.

У ЛИХОЛІТТІ
РЕПРЕСІЙ

14 вересня 1929 року Валентину Радзимовську заарештували вдома за сфабрикованим звинуваченням «в участі в українській підпільній контрреволюційній організації — Спілці визволення України». Проти неї були зібрані свідчення інших заарештованих у цій справі, зокрема Миколи Павлушкова, Володимира Дурдуківського, Володимира Підгаєцького, Василя Дем’янчука, Аркадія Барбара, Миколи Кудрицького, Сергія Єфремова.

Її також звинувачували в готовності виконувати вказівки та доручення “київських і німецьких контрреволюціонерів” під час наукового відрядження до Німеччини, де з жовтня 1926 року до весни 1927 року Радзимовська перебувала на стажуванні від Головнауки.

Понад сім місяців жінку тримали в ізоляторі. На відміну від багатьох, вона не свідчила проти інших, а на кожну тезу підбирала аргументи. Доносчиці повідомляли, що в камері Радзимовська поводилася спокійно, давала співкамерницям поради, як спілкуватися на допиті. Коли ж слідчі вирішили взяти дослідницю “ізмором” вона оголосила голодування.

9 березня 1930 року в Харкові почався судовий процес, а 29 березня Радзимовську несподівано звільнили, можливо, за участі її знайомого педагога Івана Соколянського, одного з трьох членів спеціальної колегії Верховного Суду УСРР на процесі. 26 травня справу остаточно закрили.

Вийшовши з вязниці, Радзимовська продовжила наукову діяльність. Зокрема, вивчала зміни крові хворих на туберкульоз, зміни обміну речовин у пацієнтів, що одужують, враховувала вплив кліматичних чинників. Її цікавило не лише те, як трансформуються тканини під час недуги, а й те, як проводити реабілітацію хворих на туберкульоз.

Через десять років, у 1940 році, до її справи знову повернулися в НКВС. Працівник Мелітопольського райуправління, сержант держбезпеки Секарєв надіслав запит на ознайомлення з архівно-слідчою справою Радзимовської. Ще раніше, у березні того ж року, хтось із відділу НКВС УРСР нерозбірливим почерком заповнював вимогу на видання справи. Схоже, готувалося продовження переслідувань, але з невідомих причин небезпека оминула професорку.

ЖИТТЯ
НА ПЕРЕЛОМІ

Далі почалася Друга світова війна. У 1968 році науковець Іван Розгін у монографії «Короткий нарис життя та наукової й громадської діяльності Валентини Радзимовської» у 1968 році писав, що Радзимовська брала участь у спробах відновлення українського національного життя під час німецької окупації.

Їй на той час було 55, і вона дійсно взялася за громадську роботу при міській управі: клопотала за нужденних науковців, митців і членів їхніх сімей, організовувала наукові лабораторії у медичних закладах та сприяла відновленню медичної допомоги киянам.

Утім, швидко зрозуміла, що німецькій адміністрації розвиток української громади байдужий. У 1943 році Радзимовська переїхала до Львова, сподіваючись на «більше сприятливих умов». Деякий час працювала професоркою кафедри фізіології в медичному інституті. Тим часом фронт наближався, і довелося тікати далі: на Пряшівщину (нині Словаччина), до Братислави.

У серпні 1945 року Валентина опинилася у Мюнхені. Там працювала в університеті, створеному ООН для переміщених осіб, а потім в Українському технічно-господарському інституті.

Однак жити в повоєнній Німеччині було важко, Радзимовська вирішила емігрувати до США. Під час очікування дозволу в неї стався інсульт — вона більше не могла читати. Останні роки життя провела в родині сина Євгена у в Сполучених Штатах, відійшла в засвіти у грудні 1953 року там же. Похована в Іллінойсі.

НОВАТОРСТВО
ПОЗА ЧАСОМ

Понад пів століття історія української науковиці Валентини Радзимовської замовчувалася. Але дослідники та біографи сучасної України поступово відновлюють життєписи видатних жінок, а сучасні новаторки бренду ED Cosmetics допомагають нам поширювати ці життєписи та повертати видатні жіночі імена в історію українського жіноцтва. Нам неабияк важливо знати правду про своїх і своє. І ця правда має звучати не лише в історіях минулого, а й у тому, що ми робимо сьогодні. ED Cosmetics — чесний виробник доглядової косметики, що поєднує прозорість, науку та ефективність. Бренд шукає нові рішення, щоб підтримувати українок та українців не лише в догляді за шкірою, а й додавати впевненості в моменти внутрішніх змін і росту.

Докладно про засоби можна дізнатися на сайті ED Cosmetics.
Обирайте чесний і ефективний догляд.
Турбуйтеся про себе. Підтримуйте одна одну!