Либідь: ким насправді була перша зафіксована в українських джерелах княжна

Усі ті, хто чув легенду про братів-засновників Києва, звісно чули й ім’я Либіді – сестри Кия, Щека та Хорива. Її ім’я нерозривно пов’язане з трьома братами, але якою була княжна сама по собі, який мала вигляд, характер, чи мала дітей, чоловіка? Цю тему спробував дослідити історик Олександр Алфьоров для «Радіо Культура» і присвятив Либіді свій радіоблог «Дума про зраду та перемогу». Але спершу нагадав літописну розповідь про заснування Києва…

Сестра засновників

«І були три брати: один на ймення Кий, а другий — Щек, а третій — Хорив, і сестра їхня Либідь. Кий сидів на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив — на третій горі, через що і прозвана вона Хоривицею.

І збудували вони городок на честь старшого брата й нарекли його Києвом. А навколо города був ліс і пуща велика, і ловили там звірів. І були ті мужі мудрими й тямущими, і називались вони полянами, від них в Києві є поляни й до сьогодні. Цей Кий княжив у роді своєму і ходив він до царя — не знаємо лишень до котрого, але знаємо, що великі почесті, як оповідають, віддав йому той цар, при якому він приходив.

Він хотів осісти в ньому з родом своїм, та не дали йому навколишні мешканці. Отож і донині називають придунайці те городище Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ, тут і скончався. І брати його Щек, Хорив, і сестра їх Либідь тут померли».

Наш літописець занотував ці повідомлення в кінці XI – на початку XII століть, коли цій історії вже було понад 500 років. Судячи з деталізації біографічних відомостей, він чув від киян кілька розповідей про князів-засновників. Навіть передав існування в ті часи суперечок про статус самого Кия та його зустріч з імператором Візантії. У цьому ж сюжеті Либідь згадана виключно як сестра володарів Києва. Жодна сторінка її біографії, окрім як «була сестра» і «з часом у Києві померла», не розкрита. Спробуємо задіяти менш відомі джерела та з’ясувати трошечки більше про Либідь.

Сльози Либіді

Близько 100 років тому український історик Олександр Тулуб зафіксував народне оповідання про княжну Либідь. Розповів йому оповідач наступне: «Не знаю, чи Либідь була сестра перших київських князів. Оповідають про ту річку, яка повстала з сліз Либіді, дочки якогось з київських князів. Гарна була то дівчина, чудова, як сонечко боже у квітні місяці. Переказують, що зо всіх сторін світу з’їздилися до неї лицарі-княжата, королевичі, і сватались до неї. Але вона навіть слухати не хотіла про шлюб».

Далі переказ повідомляє, що всі королевичі й княжата так і не змогли полонити серце київської красуні і домовилися в один день поїхати з Києва та перестати про неї згадувати. З часом помер і батько Либіді, київський князь. Далі в народному оповіданні йдеться про останні роки Либіді: «Наша князівна повинна була залишити пишний терен, збудувала собі на горі поблизу Києва маленьку хатку і жила в ній сама-самітня. І смутне було життя для молодої і гарної дівчини.

Аж нарешті згинула краса Либіді. Ніби дощова хмарка, вона вся змінилась на сльози, які спливли на діл і помалу утворювали невеликий струмочок. Оцей струмочок пізніше на її пам’ять назвали Либіддю, а саму гору — Дівич-Горою. От звідти опівночі можна завжди чути якість стогони й плачі», — завершує народний переказ.

Ця гора в Києві є і до цього часу. Розташована в районі Видубичів, тільки вже понад 200 років має іншу назву — Лиса, а річечка Либідь протікає в Києві. У цій київській легенді насправді заховано дуже багато шарів народних знань, що втілились у майже дитячу казочку про княжну та княжичів і королевичів, що приходили просити її руки. Насправді ж, Дівич-Гора — дійсно місце, яке пов’язане з жіночими культами та святилищами на них. Ці культи, за дослідженнями вчених, слов’яни успадкували в індоєвропейців. Цікаво, що місце, де за переказом поселилась Либідь, збігається розташуванням із сільцем Предславине. Це те саме сільце, в якому Володимир Святий поселив свою орду і мстиву дружину Рогнеду Рогволодівну, яка вчинила замах на нього.

Основоположниця роду

Цікаво, що сама назва річки Либідь до цього часу не отримала пояснення серед філологів. Якщо ви думали, що назва пов’язана з птахами, — ні. Лебеді жодним чином не пов’язані ані з іменем княжни, ані з назвою річки.

Припускають, що йдеться про рідкісне збереження дуже давньої архаїчної основи в назві. Дослідники простежують вплив індоєвропейської спадщини, що була зафіксована у цій назві через південнослов’янські діалекти. Але цікаво — межею, коли вони могли утворити цю назву, є середина I тисячоліття, саме час утворення Києва.

До речі, у киян було завжди особливе ставлення до цієї річки. Ні-ні, йдеться не про те, що її частково закопали у трубу, а у деяких місцях перетворили на звалище. Це наш час.

Кияни XI-XII століть, коли колонізували східні терени Русі, назвали на її честь річки в Рязані та Володимирі на Клязьмі, і до цього часу у нашої Либіді існують там дві тезки.

А на завершення – фольклор про княжну Либідь з півночі, з територій Новгородщини. Свого часу там була зафіксована історія, що має назву «Новгородські розбійники Кий, Щек і Хорив і сестра їхня Либідь». Легенда переповідає, що три брати з сестрою панували й та брали данину з новгородського населення. А про саму Либідь переповідали, що вона була «вельми храбра та вельми красна». Історія зазначає, що у самої Либіді була її окрема сім’я, від якої пішов великий рід.

Історик Олександр Алфьоров дослідив життя ще однієї видатної українки – почитайте: Олена Степанів: галичанка, яка стала першою в світі жінкою-офіцером.

Україночки, дякуємо, що нас читаєте 🙂 Якщо ви маєте цікаву подію, історію, героїню, публікацію і бажання розповісти про них, напишіть нам на адресу: vpasichnyk2007@ukr.net. У листі обов’язково вкажіть свої контакти. Долучайтеся до спільноти авторів!