Життя леді Монтегю схоже на пригодницький роман, а вона – на його головну героїню. Але жодна подія в її житті – не вигадка, хоча про неї написав невеличке оповідання навіть Борис Акунін.

Портрет леді Монтегю, художник Чарльз Джервас
Не родись вродливою

Мері Монтегю в дівоцтві Мері Пірпонт народилася в Англії в 1689 році в сім’ї заможного і впливового графа. В юності перечитала всю домашню бібліотеку, одну з найбільших того часу в країні. Своїм гострим розумом дуже лютила батька: «Не жіноче це діло – думати». Тим паче, навіщо думати дівчині на виданні з не дуже видатними зовнішніми даними. Батько за всіма «законами жанру» вже обрав Мері гідного, на його думку, нареченого.

Але непокірне дівчисько вже закохалося в іншого. Любовний трикутник – вічна тема!

Заміж за нелюба Мері точно не хотіла, а проти нерівного їй заперечував батько. Тому дівчина пішла на мудріший крок. Замість шлюбу з розрахунку влаштувала свій “розрахунок”. З потенційних кавалерів Мері сама обрала чоловіка, якого поважала.

Вона запропонувала обранцю шлюб з угодою не обмежувати свободу одне одного. Батька, звісно, не питала

Портрет Мері Монтегю, художник Сер Годфрі Неллер, Єльський центр британського мистецтва
Шлюб самоповаги

Обранцем Мері став сер Уолтер Монтегю – впливовий і знаний державний діяч. Він був вражений мудрими і дотепними аргументами «нареченої»» на корить їхнього одруження і без довгих роздумів прийняв її пропозицію. Він вивів дружину у вищий лондонський світ. А вона за впливом швидко його наздогнала.

Розумна, начитана, дотепна, леді Монтегю закохувала в себе видатних чоловіків, які приходили в її домашній салон. Безліч художників того часу вважали за честь написати її портрет. Про її особисте життя нескінченно пліткували всі лондонські аристократки і неймовірно заздрили її успіху.

Перед чарами місіс Монтегю не встояв і відомий поет Александр Поуп. Він самовіданно зізнавався їй у коханні і прагнув взаємності. Але норовлива Мері лише розсміялася у відповідь, не сприймаючи всерйоз сердечні муки бідного літератора. Він так і не вибачив такої наруги, більше ніколи не переступив поріг її дому.

Сцена зізнання в коханні лягла в основу  картини популярного у Вікторіанську епоху художника Вільяма Фрітта

Картина «Знехтуваний поет: Александр Поуп і Мері Уортлі Монтегю», художник Вільям Фрітт, 1863 р.
Непосидюща жінка

У 26 років Мері захворіла на віспу – вижила, але залишилася зі спотвореною шкірою обличчя, втратила всі вії. Втім не опустила руки: вмовила чоловіка прийняти пропозицію про роботу послом в Константинополі при султані.

Заповзятлива жінка розвинула бурхливу діяльність і в чужій країні. Вона першою з європейських жінок отримала доступ до султанського гарему, написала тодішній бестселер «Турецькі листи», якими зачитувалася вся Європа.

Окрім того, Мері освоїла східну методу боротьби з віспою – так звану варіоляцію, практику раннього щеплення. Підлікувала себе, «вакцинувала» доньку і вирішила повертатися до Лондона – рятувати від епідемії свою країну.

Портрет леді Монтегю, художник Джордж Кнептон
Одна проти віспи

Британія саме потерпала від віспи. Леді Монтегю спеціально привезла з Османської імперії «вакцину» і метод лікування і запропонувала владі Лондона продемонструвати дію на сімох злочинцях, приречених до смертної кари.

попри скепсис можновладців варіоляція злочинцям допомогла, їх навіть помилували і звільнили. Такий же експеримент Мері провела над помираючими від зараження дітьми з сиротинця, і теж їх врятувала.

Про діяльність дивакуватої і самовідданої місіс Монтегю дізналися в королівській сім’ї. Мері довірили особисто пролікувати ясновельможних онуків. Після цього варіоляцію почали застосовувати в усій Британії, а Мері стала однією з найшановніших леді королівства як така, що допомогла здолати епідемію.

Привезений Мері метод лікування віспи був єдиними порятунком від хвороби аж до 1790 року, коли було створено досконалішу вакцину

Меморіальна дошка біля гробниці Мері Монтегю в кафедральному соборі Лічфілд у Лондоні
Коронна фраза

У 50 років Мері Монтегю вирішила жити лише для себе. Вона розлучилася з чоловіком (полюбовно, вони дружили до смерті) і почала жити лише для власного задоволення. Я описував її життя біограф Льюїс Кроненбергер, леді Монтегрю дозволила собі нечувану в ті часи розкіш: обмежила коло свого спілкування і сміливо відмовляла в аудієнції не одному можновладцю і світській левиці.

Надавала перевагу компанії чоловіків і кепкувала над тодішніми манірними кралями. Саме леді Монтегю приписують відому фразу: «Я щаслива, що я жінка. Завдяки цьому мені не потрібно шукати гідну дружину». А ще, за даними біографа, ця неординарна жінка 11 років – до самої смерті не дивилася на себе в дзеркало. «Краще милуватися краєвидами», – пояснювала вона і до останнього дня мандрувала Італією.

Померла у поважному для того часу віці – в 73. І перед «вічним сном», посміхнувшись, сказала: «Все це було дуже цікавим»…

Зичимо собі і вам, україночки, засинати з цією думкою якомога частіше (боронь Боже, вічно) – хоча б в кінці кожного тижня 🙂

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: