“Красуня”, художник Костянтин Маковський

Тему жіночої краси по-українськи дослідила Ірина Ігнатенко, етнологиня, фольклористка й письменниця, кандидатка історичних наук спеціально для проєкту «Гендер в деталях». Прочитали з цікавістю і навіть позаздрили деяким зовнішнім «вимогам» у часи наших прапрабабусь – скажімо, щодо фігури: жодних дієт та модної серед нас, сучасниць, худорлявості 🙂

Чорнії брови, карії очі

Часто згадувані в численних фольклорних текстах як ідеальні й бажані «чорні брови/карі очі/біле личко» вважалися окрасою будь-кого – і дівчини, і хлопця. Головними ж ознаками дівочої краси були біла шкіра і рум’янець на обличчі. Еталонність цих уявлень засвідчують поширені порівняння дівчини з калиною, ружею, ягідкою, яблучком тощо.

У позаминулому столітті дівчата не оминали можливості посилити, увиразнити свою зовнішню привабливість, застосовуючи все, що було під рукою: «…дівчата обтикуються цвітами, чіпляють лєнти в коси, закладають пави та гарні пташачі пера. В пазуху кладуть м’ятку, щоб від них добре пахло, натираються делікатнішим милом, а підміські скроплюються навіть парфумами. Цибулі або часнику не з’їли би перед виходом на вулицю за жодні гроші, бо бояться, щоб їх не прозвали вонючкою. Намазують лице оливою з паприкою, воно на холоді пече і лице рум’яніє».

“В чоботи накладають клоча, щоби були вистій, а під сорочку намотують шматок, щоби груди видавалися більші”

“Оксана”, Харитон Платонов, 1888 рік
Натуральна краса

До тодішньої “косметики” ставилися негативно, особливо на селах: її вважали здебільшого розкішшю, марнотратством, викиданням грошей на вітер. Зокрема, косметичне мило сприймали як «панський» атрибут, а звичка мити руки з милом або користуватися парфумами викликала сміх і презирство серед селян.

Владислава Москалець у дослідженні «Штучна краса: використання косметики в Галичині на початку ХХ сторіччя» зазначає: «…у культурі ХІХ ст. саме вживанню декоративної косметики були притаманні негативні конотації непристойної звички”.

Макіяж був атрибутом жінок легкої поведінки, акторів чи загалом людей, пов’язаних зі сценою

“Подруги”, художниця Тетяна Голембієвська

Читайте також:

Які фігури цінували в давнину

Жінка мала бути не надто худою і так само не товстою. У першому випадку їй буде складно зносити важкі фізичні навантаження, а в другому вона через надмірну вагу буде незграбною в роботі. Тому перевагу віддавали дівчатам середньої повноти – «найліпше любили середніх».

Цікаво, що бажана повнота дівчини характеризується епітетом «пишна» на противагу негативно забарвленим означенням.

Негативно забарвленими вважалися характеристики «тлуста», «гладка» або «суха», «змарніла», «худуча», «тошча», «квола»

“Українка”, художник Ілля Рєпін
Коса – дівоча краса

Неодмінним атрибутом дівочої привабливості була довга товста коса, яку дівчата намагалися ще й усіляко прикрасити: вплітали в коси різнокольорові стрічки, одягали вінок, штучний або з живих квітів тощо.

Розпускати коси дозволялося лише у виняткових випадках, наприклад, у казусних і незвичайних. Скажімо, під час пожежі жінки роздягалися та оббігали палаючу хату, вірячи, що здійснене ними символічне коло зупинить вогонь. Подекуди заміжні жінки не роздягалися повністю, а знімали з голови хустку й лишалися простоволосими.

Розпускати волосся, не розчісуватися могли й на знак великої туги, горя, смутку, печалі.

В українців дотепер побутує вислів «рвати на собі волосся», що означає крайній відчай, сердечний біль, гнів від безсилля

“Гуси, додому”, художник Микола Пимоменко

Ще цікаве:

Чому не “світили” волоссям

Цікаво, що волосся було не лише важливим елементом дівочої краси, а й маркером цноти: головний убір жінки означав її заміжній стан.

Після шлюбу, коли жінка починала жити статевим життям, їй заборонялося «світити волоссям», вона обов’язково мала накривати голову спеціальним головним убором – очіпком.

Відомо, що коли жінку хотіли принизити за втрату цноти, зраду або дітовбивство, їй, зокрема, обрізували, підпалювали, голили волосся. Цю традицію описували в художніх творах і українські письменники ХІХ століття, скажімо, Григорій Квітка-Основ’яненко в «Сердешній Оксані»: «Так тобі, Оксано, й треба. Згубила свою славу, ходи ж обстрижена! (…) Чесна дівка красується косою, а така, як я, завсегда обстрижена бува».

Якщо дівчина втрачала цноту до шлюбу й народжувала дитину поза ним, то мусила покрити голову й не ходити простоволосою – звідси й назва «покритка»

“Молода господиня”, художник Микола Пимоненко

Ще цікаве:

Магія волосся

Вірили також, що розпущене жіноче волосся дозволяли собі відьми та жінки, які вдавалися до магії: «Як удень, то й стара, а як сонце заходить, то вона й молодіє, в саму глуху повніч стає молоденькою дівчинкою. (…) Так вона, як помолодіє, то й надєне бєлу сорочку і коси розпустить, як дєвка, та й пойде доїти по селу коров».

Не слід забувати і про магічне значення волосся: відомо багато способів маніпуляцій з ним у лікувальній, любовній і шкідницькій магії. За принципом подібності вірили, що частина людини (її волосся) замінює всю людину і маніпуляції з волоссям вплинуть на людину взагалі. За деякими відомостями, коли парубок кілька разів сватав дівчину, а вона не хотіла за нього йти, він викрадав у неї трохи волосся і підкладав його в труну. Через це дівчина могла залишитися неодруженою або, як казали, «То и до смерти діукоу буде, и посивіє “аби яка богацька”».

Наші прапрабабці не мали не лише помад і туші, а й порошку і пральок. В них була зола і жлукто – що вони з цим робили, як прали без порошку і отримували чисту білизну, ми написали тут – почитайте, теж цікаво.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: