Жіноча сорочка з Київщини, Васильківський район, село Кодаки

Усі, хто цікавиться вишивкою та історією наших традицій, – радійте! У грудні стартує проєкт «Музей Івана Гончара online: відкрита платформа про українську традиційну культуру». В його рамках запрацює оновлений сайт Музею, де крім цифрової бази даних, наукового блогу та інших форматів, буде й така практична річ як схеми кроїв і вишивок! На сайт викладуть 30 зразків сорочок (чоловічих, жіночих, дитячих) і рушників у схемах з описами технік, особливостей крою та шиття. Такий інструмент дозволить усім охочим робити реконструкції традиційного вбрання, досліджувати його особливості та створювати нові дизайнерські речі з посилання на правдиву традицію.

Проект створений за підтримки Українського культурного фонду і Zagoriy Foundation і дуже важливий не лише для збереження культурного спадку, а й для його доступності широкому загалу, не лише мешканкам столиці, де знаходиться Музей Гончара.

В ньому зберігається неймовірна колекція старовинного одягу й майже всі наявні на території України техніки вишивки, а їх нараховується близько 200. Одних лише сорочок у Музеї приблизно 1400, із них майже всі оздоблені вишивкою. Рушників зібрано близько 3000 майже з усіх регіонів України, найбільше з центральних.

Загалом у фондах тканини є близько 4500 експонатів, оздоблених вишивкою різними техніками. Можна собі уявити, скільки тут цікавих, неповторних, архаїчних речей! Охопити їх за один візит нереально. Тому ми вирішили зробити з Музеєм Гончара цикл публікацій «Колекція вишивки», щоб ознайомити всіх, кого цікавить українська традиційна культура, з надбаннями та експонатами, які варто згодом прийти подивитися наживо. І не раз 🙂

У цьому нам допомогла наукова співробітниця “Музею Івана Гончара”, дослідниця традиційного вбрання Олександра Сторчай. Вона часто проводить лекції з історії українського вбрання, косметики, прикрас – усього, що ми, дівчата, так любимо 🙂 Завдяки її лекції, до речі, читачки нашого журналу вже дізналися про «Мильну» вишивку: як в Україні поширився хрестик і до чого тут Брокар. А з нагоди оновлення онлайн-платформи Музею Гончара ми розпитали пані Олександру про знакові експонати – найперші, найрідкісніші і найсвіжіші. Обрати з тисяч експонатів кілька “най-най” важко. Але є ряд речей з вишивкою, які можна вважати особливою гордістю Музею.


ОСОБЛИВА ГОРДІСТЬ МУЗЕЮ
Жіноча сорочка вишита білим по білому з Переяславського району Київської області

Жіноча сорочка вишита білим по білому з Переяславського району Київської області
Вишивка давніми техніками вирізування з віконцем, ретязь, прямою та косою гладдю. Неймовірно ретельне ручне пошиття, вражає технологія виконання зубцювання, рясування, вистігу. Вишивка виконана на мануфактурному тонкому лляному полотні. Для глибини візерунку тут використали нитки кількох відтінків – одна вибілена, а інша підфарбована дубовою корою.


Чоловіча сорочка з Вінницької області, Східне Поділля

Чоловіча сорочка з Вінницької області, Східне Поділля
Неймовірно делікатна у своєму виконанні, поєднує техніки вишивки пряма лиштва, кругле виколювання – вічко, верхоплут. Сорочка вишита білими бавовняними нитками і ниткою вохристого відтінку.


Чоловіча сорочка з Тернопільської області

Чоловіча сорочка з Тернопільської області Борщівського району
Ця подільська сорочка зберігає дуже давній крій. Вона дуже довга – аж за коліна, розширена боковими клинами. Всі шви змережані вручну унікальним подільським змережуванням – розшивкою, рукава оздоблені вишивкою. Бачимо поєднання багатьох технік вишивки і використання металевої нитки сухозлітки та металевих леліток. Сорочка є унікальною, єдиною подільською чоловічою сорочкою з вишивкою на рукавах у збірці Музею.


Рушник з Дніпропетровської області

Рушник з Дніпропетровської області, етнографічний регіон Нижнє Подніпров’я
З домотканого полотна вишитий у техніці «мережка по сітці» білими доморобними нитками. Основний мотив – восьмикутна зірка, вписана в ромб.


Схема вишивки жіночої сорочки з Київщини

Жіноча сорочка з Київщини, Васильківський район, село Кодаки
Сорочка вишита на фабричній бавовняній тканині червоними і чорними нитками з мотивом ламане гільце. Кількість стібків на рукавах цієї сорочки перевищує 50 тисяч. Ручна робота, неймовірно делікатне виконання.


ПЕРШІ ВИШИТІ ЕКСПОНАТИ КОЛЕКЦІЇ ГОНЧАРА

Украй важко визначити, який саме експонат був найпершим, тому що збірка Івана Гончара почала формуватися в 1960-х роках і складно зрозуміти, який саме перший експонат був знайдений в експедиціях. Все ж, можна виділити кілька найперших навіть із тих предметів, для яких розроблено схеми.

Фрагмент вишивки однієї з найперших жіночих сорочок колекції Івана Гончара

Одна з найперших жіночих сорочок колекції Івана Гончара
Це сорочка з Черкащини, село Жовнине. Вона вишита білим по білому традиційними техніками вишивки вирізування, пряма гладь, ретязь. Її особливістю є присутність давніх мотивів на вишивці – на уставці зображено мотив сварги, який вже після подій середини XX століття був заборонений і набув зовсім іншого значення. У традиційній народній культурі сварга мала позитивне значення, це був символ сонця, вогню, розвитку. Інколи вживали слово «свастя» як синоніма до слова «щастя».


Одна з перших чоловічих сорочок у колекції Музею Івана Гончара

Одна з перших чоловічих сорочок Музею
Також сорочка із Черкащини, з рідного села Івана Гончара – села Лип’янки. Сорочка вишита червоними і чорними нитками на тонкій фабричній тканині. На ній присутній універсальний символ, який є широко вживаним і улюбленим на всій території України – це восьмикутна зірка. Вона є символом гармонії та рівноваги.


Фрагмент вишивки одного з перших рушників в колекції Музею

Один з перших рушників в колекції Музею
Рушник із Черкащини, Чигиринський район, село Суботів. Івану Гончару його подарувала Елеонора Коваль, онука Марка і Марії Грушевських. Рушник вишитий на доморобному полотні традиційними геометричними орнаментами. Загалом, більшість рушників, мабуть, 80%, вишиті рослинними орнаментами – композиція з деревом життя, і лише 20% рушників зберегли давню геометричну орнаментику. Цей рушник є гарним зразком саме такої давньої орнаментики.


НАЙБІЛЬШ УНІКАЛЬНИЙ ВИШИТИЙ ЕКСПОНАТ МУЗЕЮ

Таким є фрагмент церковного шиття з міста Чернігова, датований серединою XVIII століття. Він майже не був у вжитку, і не відомо, з якої саме речі. Але це неймовірно тонка лляна тканина з вишивкою шовковими нитками вохристого кольору. Вишивка вже трошки пожовкла від часу. На ній понад 30 видів рушникових заповнень в рослинному орнаменті, що за стилістикою нагадує жакардове ткацтво імпортних дорогих тканин. Ця вишивка є не лише найунікальнішою, а й найдавнішою у збірці Івана Гончара.

Найстарішим музейним експонатом з вишивкою можна вважати рушник із Полтавщини II половини XVIII століття. Він вишитий рушниковим заповненням, яке називається «просо», червоними та синіми нитками на домотканому полотні. Така вишивка вимагає дуже ретельного виконання, вишивальні стібки мають довжину всього лиш на дві нитки полотна, вишивка виходить легкою, напівпрозорою.


РІДКІСНІ ТЕХНІКИ ВИШИВКИ
Сорочка з села Вербовець на Гуцульщині, вишита крученим гуцульським швом

Техніка “кручений гуцульський шов”
У колекції музею є сорочка з села Вербовець на Гуцульщині. Увесь рукав густо зашитий маленькими спіральками синього і червоного кольорів. Кількість стібків на такому рукаві сягає десятків тисяч, іноді навіть важко порахувати. Аби вишити таку сорочку, потрібно було близько чотирьох місяців роботи. Дівчата починали її шити на самому початку зими і намагалися, аби до Великодня вона була готова.


Техніка «довбане»
Зразок цієї вишивки – сорочка із села Шевченкове Снятинського району, це етнографічний регіон Покуття. Сорочки, вишиті такою технікою, побутували власне на Покутті і називалися «довбана сорочка». Ця техніка досить кропітка. Наприклад, елемент восьмикутної зірки обшивається малесенькими дірочками. Щоби виконати цю дірочку необхідно 20 разів зробити стібок майже на одному місці. Щоби обшити зірку треба було зробити близько 60 таких довбаних виколювань. Ці сорочки з Покуття зазвичай вишивали білими нитками на білому полотні, і краса всього орнаменту проглядалася саме в ажурі оцих дірочок.


Схема вишивки у техніці «перловий шов»

Техніка «перловий шов»
Це вишивка шовковими нитками різних кольорів. Такі сорочки були зібрані Іваном Гончарем у 1970-х роках у кількох селах Заліщицького району. Дівчина вишивала собі і своєму нареченому такі сорочки до весілля, а протягом життя вони могли одягати їх хіба кілька разів на окремі великі свята і старалися зберегти їх собі на смерть.


ОСТАННЄ НАДБАННЯ МУЗЕЙНОЇ КОЛЕКЦІЇ
Жіноча сорочка з Вінниччини

Це жіноча сорочка з Вінниччини. Її до фондів музею передали збирачі Євген та Тетяна Причепії. Сорочка вишита на дуже тонкій бавовняній тканині бамбак вовняними і бавовняними чорними нитками, тут присутні давні техніки вишивки: низь, поверхниця, штапівка і косий хрестик.

Впевнені, колекція Музею Івана Гончара ще поповнюватиметься, а ви, наші читачки, з нетерпінням чекатимете наступні публікації циклу. Зокрема, плануємо розповісти про особливості вишитої сорочки, про одяг, який українки вишивали найчастіше та ще багато цікавого.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: