Кохання на війні – це значно більше, ніж кохання у тилу чи в мирному житті. Це сила, захист, взаємодопомога, це один за двох і двоє за одного. За час повномасштабного вторгнення на фронті поєдналося дуже багато пар. Щиро, не гаячи часу, розуміючи цінність цього найвищого почуття і рідної людини поруч. Ці три пари – краще свідчення того, що означає справжнє кохання. “Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає…”

З міркувань безпеки ми не вказуємо прізвища наших героїв, але з неймовірною повагою і захопленням переповідаємо їхні історії кохання, які прочитали на фейсбук-сторінках Міністерства оборони України та фонду «Повернись живим».


Розвідник Кіт і снайперка Білка
Фото: Арсен Федосенко

До 2014 року вона була дизайнер кою одягу, мала власне ательє одягу. Жартує, що завдяки крою та шиттю має дуже точний окомір. Хороший зір і підштовхнув дизайнерку стати снайперкою з позивним Білка.

Він – розвідник з позивним Кіт. На фронті з 2014 року. Якось на фейсбуці написав, що йому в групу потрібен снайпер. «Оголошення» побачила «Білка». Написала. Так і познайомились. Слово за слово, лист за листом, тренування за тренуванням – і суто професійні стосунки переросли в романтичні. А потім – у шлюб. Вінчав Кота і Білку військовий капелан.

Подружжя майже не розлучається – разом і на передовій з початком повномасштабної війни. Мріють поки що про одне – перемогу. А вже потім – відпочити в Криму на морі, завершити ремонт у домі й всиновити дітей. Хотіли б двох, але готові й більше. Чудові будуть батьки!


Десантники Євгенія і Володимир
Фото: Міністерство оборони України

Вони захищають Україну у складі 79 окремої десантно-штурмової бригади Миколаєва. Їх познайомила війна, просто на війні – після тяжких боїв поблизу Мар‘їнки пара й побралася. Не відкладаючи на потім. Без традиційних рушників, святкового вбрання, гостей – лише при світлі кишенькового ліхтарика. Бо їхнє кохання і є світло.

«Ми переконалися, що наші почуття пройшли достатню перевірку часом та війною, відповідно ніякий ворог вже не зможе на них вплинути. Ми вирішили не чекати закінчення бойових дій, а оформити наші стосунки зараз», – кажуть щасливі молодята. Многая літа молодій родині у вільній, щасливій, звільненій від окупанта Україні!


Сапери Леся і Владислав

Леся – телережисерка, 15 років працювала на каналах СТБ та «Інтер». У 2014-му створила волонтерський центр «Фролівська 9/11», допомагала переселенцям. Її благодійний фонд «Свої» опікується паліативними пацієнтами. Леся – мама п’ятьох дітей: старшій 26, молодшій 2 роки. На початок повномасштабного вторгнення вона ще годувала малечу грудьми. Влад родом із Донецька, залишив рідне місто з початком російсько-української війни. В обох це не перший шлюб. Жодного військового досвіду не мали.

25 лютого зранку вони удвох прийшли до одного зі столичних військкоматів. До ночі стояли в черзі, щоб долучилися до лав ЗСУ. «Це було єдине, що ми могли зробити», – говорить Леся. Перший місяць були у стрілковій роті. Потім її розформували. Леся опинилася у зв’язку, а Влад — у саперному підрозділі. Коли з’явилася вакансія, туди ж перейшла й дружина. «Комбат довго вмовляв цього не робити. Чоловік і дружина не мають служити разом. Якщо з кимось щось трапиться, у дитини повинен лишитися хоч один із батьків. Але для нас обох ми – єдине, до чого можна дотягнутися з нормального життя. Нам треба бути разом», – каже Леся. Зараз вони служать разом в інженерно-саперному взводі 207-го батальйону тероборони ЗСУ.

За матеріалами Міністерства оборони України та фонду «Повернись живим».