Екскурс у минуле: іграшки наших бабусь та мам

Власне, саме цим я й зайнялася якось, ще школяркою, на канікулах – вирішила досхочу поритися у старому «мотлоху» на бабусиному горищі. Яка ж то була втіха!.. Чого тут тільки не було: старі журнали з комуністичними передовицями, мамині шкільні зошити з каліграфічним чорнильним почерком… А скільки іграшок: ганчірʼяні ляльки, деревʼяні брязкальця, алюмінієвий посуд… Таких зараз ніде не зустрінеш. Памʼятаю своє дитяче щастя від володіння цими дивовижними скарбами, нікому, окрім мене, не потрібними. І нескінченні розповіді бабусі увечері про іграшки, якими вони гралися колись, як були ще дітьми.

ЕКСКУРС У МИНУЛЕ: БАБУСИНІ ІГРАШКИ

Іграшка – вічна супутниця людства, й вік найдавнішої, знайденої на Близькому Сході, налічує близько трьох тисяч років. Але якщо такими «іграшками» можна помилуватися хіба що в археологічному музеї, то про іграшки, якими гралися діти у минулому столітті, цілком може розповісти бабуся, яка, хоч як це дивно, теж колись була маленькою.

Наша бабуся виросла у селі, тож жодних «здобутків цивілізації» у її дитинстві не було – лише народна іграшка. До речі, сучасні психологи вважають, що для дитини це найкращий спосіб пізнання світу: іграшка з природних матеріалів корисна для здоровʼя і не «обманює» сприйняття дитини – наприклад, великий кубик з дерева важкий, як і належить, на відміну від свого оманливо легкого пластмасового «брата».

Найраніший спогад бабусі – глиняні брязкальця-хихички, свистульки і деревʼяні тріскачки для заспокоєння немовляти. А ще гусяче горло – згорнуте кільцем, висушене, усередині горох (таке от екологічно чисте брязкальце). Малих розважали старші діти, і якщо іграшка ставала непридатною, їй одразу можна було скласти заміну.

Діти, що трохи підросли, під керівництвом бабусь вчилися робити ляльки з ганчірочок – у хід ішли всі непотрібні обрізки тканини, мотлох. Ляльки зазвичай були невеликими, близько 20 см, часом навіть без облич, але неодмінно з іменами – Мотря, Пріська, Христя. Цікаво, що лялька без промальованого обличчя могла бути не лише іграшкою, а й оберегом (вважалося, що вона бере на себе хворобу) – про це кажуть і сучасні дослідники народної творчості.

Саморобні ляльки плели також із соломи, кукурудзяного листя – легкі й повітряні, вони коливалися на вітрі, створюючи якусь подобу сучасного мобіля, тож їх вішали над люлькою малюка. Якщо пекли пироги, з тіста робили також фігурки людей і тварин – потім їх сушили в печі й гралися. Майже в кожному сільському будинку був коник-гойдалка або ж просто гойдалка. Це не лише тішило малюка й ненадовго звільняло руки зайнятої по дому матері, але мало й сакральний зміст – за традицією, такі іграшки були символом сонця й мали принести дитині удачу та благословення.

З бурʼяну можна було зварити борщ у посуді з черепків горщиків і глечиків, з берізки сплести ляльку. Також сільські діти любили гратися з пилом (а всі дороги тоді були ґрунтові) – збирати його у купки, робити з нього мисочки, наливши в центр води, або тягти за собою довгі пагони гарбуза, щоб курява аж стояла. Хлопчики любили катати металевий обруч, притримуючи його ціпком чи дротиком. Дівчатка робили з порожніх котушок від ниток підбори й ходили, «як вчителька». Загалом, діти завжди були дітьми – кумедними, шкодливими й до всього цікавими.  

Перша справжня лялька у моєї бабусі зʼявилася, коли вона вперше потрапила до міста – під час Голодомору, коли в селі було дуже скрутно, батько забрав родину до Кривого Рогу, де він працював на шахті і де були пайки. Маленька гумова лялька у скромній сукні – для 8-річної дитини це була просто «дивина»! А як заздрили потім однолітки в селі цьому скарбу! Навіть вкрали якось ту безцінну ляльку, та невдовзі повернули. А потім дитинство бабусі швидко скінчилося, бо почалася війна…

Що кажуть психологи
Народна (примітивна) іграшка не втрачає своєї актуальності й зараз, хіба що зараз її роблять не бабусі з «відходів виробництва», а солідні іграшкові виробники, і коштують вони відповідно. Але принцип залишається незмінним – це має бути іграшка на віки, з екологічно чистих матеріалів, зазвичай нефарбована.

Саме такі іграшки застосовуються у сучасних вальдорфських дитсадках та школах, і це підпорядковано філософії штайнерівської педагогіки: протягом усього періоду дитинства (до 10 років) дитина має лише гратися й пізнавати світ, вчитися – потім. А маніпуляції з примітивними іграшками та ігри з природними матеріалами (шишками, камінцями, мушлями, патичками) якраз і сприяють тому, щоб дитина «жила в собі», реалізуючи таким чином свої здібності: різноманітна текстура іграшок стимулює розвиток тактильних відчуттів, а їхня безособовість розвиває творчу уяву й фантазію. Крім того, виготовлення іграшок власноруч дозволяє відчути радість відкриття, пізнання результату: «Я зробив це сам!».

Читайте також: Українська бабуся ді Капріо: цікаві факти про пані Олену Смирнову

РАДЯНСЬКЕ ДИТИНСТВО: МАМИНІ ІГРАШКИ

Середина 1960-х, на які припало мамине дитинство, – час розквіту масового виробництва іграшок у союзі, тож згадати є що, і навіть глянути щось залишилося.

Загалом іграшка завжди займала важливе місце у суспільстві – як засіб навчання, виховання та розвитку дитини. У радянські ж часи особлива увага приділялася її виховній функції, тому ляльки та пупси того періоду дуже нагадують «ілліча в дитинстві». Натомість ляльками-принцесами з порцеляновим личком і ручками дітям рекомендувалося не цікавитися – вважалося, що це прищеплює неправильні «буржуазні» смаки. Однак мамі пощастило – одна саме така лялька, Червона Шапочка, якимось дивом потрапила їй до рук. І, звісно, це була її улюблениця. Загалом мамині ляльки, витончені та натуралістичні, взагалі подобалися мені завжди – вони вигідно відрізнялися від «мальвін», якими гралася вже я з подружками.

До речі, за радянськими нормами лялька не повинна була бути дорожчою за 5 рублів – це робило її доступною абсолютно всім, але при цьому її творці не мали змоги зробити свій витвір бодай трохи різноманітнішим або краще вдягненим. Ще цікаво, що за ляльками радянського періоду можна відслідковувати, які зачіски були в моді (один час усі хлопчики-ляльки випускалися з характерними чубчиками на лисій голові) і які канони краси віталися у суспільстві.

Читайте також: Ольга Франко: справжня мисткиня української кухні

Як гралися? Батько (тобто мій дідусь) зробив для маминих ляльок справжній будиночок з дахом і стінами, на зріст дитини, в якому також був старий примус для приготування «їжі» та посуд з алюмінію – предмет заздрощів усіх сусідських дівчаток.

Крім ляльок, у будиночку жили: плюшевий ведмедик (напевно, жодна дитина не обходилася без цієї вічної іграшки), заводний зайчик-барабанщик (з мʼякою головою і твердим тулубом) і папуга в кільці (всередині гумовий, зовні – оксамитовий). До речі, на сучасних форумах я знайшла чимало дорослих, що ностальгують за цим оксамитовим папугою (або грибком, хомʼячком) – таким приємним на дотик…

Ще у мами була механічна Дюймовочка, яка крутилася всередині металевої квітки. І цей екземпляр навіть зберігся до мого дитинства. Але я б своїм дітям таку іграшку, чесно кажучи, не дала – пелюстки з металу виглядають доволі травматичними.

Читайте також: Гапочка з Нікополя: найсильніша українка минулого, її стосунки з Піддубним та гиря коштовностей

Були й трактори, комбайни, навіть токарні верстати у мініатюрі – так виховували майбутнього робітника, адже тоді це була почесна та високооплачувана професія. Мильні бульбашки, обожнювані дітьми, за часів маминого дитинства ще не продавалися, але винахідливі хлопці робили їх самостійно: збивали мильний розчин батьковим помазком для гоління, а потім пускали бульбашки через звичайну соломинку (з соломи, не з пластику).

Що кажуть психологи
У цей період іграшка найперше була не розвагою, а елементом соціалізації, засобом передачі дитині суспільного й культурного досвіду. За її допомогою формувався новий тип особистості, заснований на соціалістичних цінностях та стереотипах поведінки. Тому вже з травня 1932 року розробкою іграшок у «дусі часу» займався державний орган – всесоюзний НДІ. Саме він налаштував випуск ляльок в одязі представників різних робітничих професій з відповідною рольовою та професійною атрибутикою: лікар, селянка, а потім і космонавт. І потім хлопці цілого покоління мріяли «стати космонавтом».

Поступово радянська іграшка вдосконалювалася, ставала якіснішою, але при цьому вироблялася величезними партіями, тож практично кожна дитина мала вдома стандартну неваляшку й дзиґу, а однотипні ляльки в магазині відрізнялися лише іменами. Крім того, виробники, надмірно піклуючись про правильну ідеологізацію підростаючого покоління, мало дбали про безпеку дитячої іграшки. Зазвичай вона не відповідала гігієнічним стандартам, оскільки виготовлялася з матеріалів, що важко піддаються санітарній обробці: металу, глини, дерева, порцеляни, шерсті, сукна, драпу, картону, папʼє-маше. Доволі часто зустрічалися й металеві іграшки з гострими краями, здатними поранити дитину.

Читайте також: Жіноче волосся: прикмети і традиції, в які вірили наші предки

З дитинством важко розлучатися, хоч які б ми були дорослі й самостійні. Та й не треба – можна прожити своє дитинство ще раз, граючись з власними дітьми. Або й граючись іграшками з минулого. Як раптом вони не збереглися, теж не біда – можна створити їх своїми руками. Бабуся не показувала, як «крутять» ляльку? Саме час попросити її про це, адже ніщо не вічне. Навіть бабусі…