То хворий чи ні? Розібратися не так просто. Адже деякі зі звичних для нас діагнозів західні лікарі піддають сумніву. Їх просто немає в міжнародній класифікації хвороб (МКХ), а якщо і є, то часто йдеться не про лікування, а лише спостереження. У нас же їх нерідко все ще лікують, причому дуже ретельно. Про які ж хвороби йдеться?

Дисбактеріоз

Цим терміном позначають порушення мікрофлори кишечника (бактеріальний дисбаланс), зазвичай на тлі прийому антибіотиків. Вважається, що такий стан треба лікувати, призначаючи пробіотики, які мають заселити кишечник колонією «дружніх» бактерій. Насправді ж за сприятливих умов, тобто виключення дестабілізуючих факторів та правильного харчування, організм здатний впоратися з цим самостійно. Крім того, велике питання, що ж можна вважати «порушенням» мікрофлори – у кишечнику мешкає близько 500 видів бактерій, що перебувають у складних симбіотичних стосунках: одні контролюють функції кишкового епітелію, інші сприяють виробленню вітамінів, треті модулюють імунітет… Є серед них і умовно-патогенні, названі так саме тому, що не є безумовними «ворогами». З’ясувати, що є норма, дуже складно, враховуючи, що у кожного індивідуума ця норма своя. Тому реальна необхідність у лікуванні дисбактеріозу виникає у досить рідкісних випадках – скажімо, коли він проявляється інфекціями, що загрожують життю (приклад – псевдомембранозний коліт). В інших випадках варто пам’ятати про лабільність кишкової мікрофлори, особливо у дітей (адже діагнозом «дисбактеріоз» зазвичай зловживають педіатри), й не витрачати гроші на зайві ліки.

Вегето-судинна дистонія (ВСД)

Спершу, років 100 тому, діагноз «дистонія» був дуже популярним – він включав усі хвороби, яким на той час ще не було об’єктивних пояснень. Проте з розвитком медицини цей термін практично зник із вжитку західних лікарів. А на пострадянському просторі, навпаки, прижився – діагноз ВСД досі ставлять у наших поліклініках. Він об’єднує стільки різноманітних симптомів (зниження чи підвищення тиску, порушення кровообігу, терморегуляції, серцебиття тощо), що варто задуматися: а це точно одна й та сама хвороба? Загалом сам термін «дистонія» означає «нестабільний стан», тобто це по суті не хвороба, а комплекс окремо взятих проявів, симптомів. Західних еквівалентів ВСД багато – соматоморфна вегетативна дисфункція серця та серцево-судинної системи, нейроциркуляторна дистонія або астенія, психовегетативний синдром, вегетоневроз.

Як же це лікувати? «Просунуті» лікарі дають профілактичні рекомендації (щодо харчування, способу життя, фізкультури), радять пройти психотерапію. Це має сенс – на стан здоров’я сучасної людини дуже впливають стресові фактори.

Та й пролікувати депресію значно дешевше, аніж нескінченно обстежувати організм, з’ясовуючи, чому турбує то одне, то інше (особливо якщо там нема чому хворіти, бо все гаразд)

Авітаміноз

Авітамінозом ми готові пояснити будь-які проблеми із самопочуттям та зовнішністю, що часто виникають на межі зими та весни, коли сонця ще мало, а до нового врожаю далеко. Припускається, що подолати дефіцит вітамінів допоможе прийом вітамінно-мінерального комплексу з найближчої аптеки. А як насправді?

Авітаміноз (відсутність якогось вітаміну) сьогодні зустрічається виключно рідко, і це завжди небезпечно: наприклад, якщо немає вітаміну С – розвивається цинга, вітаміну В – хвороба бері-бері. Дефіцит же вітамінів (гіповітаміноз) є значно вірогідніший. І це не хвороба, а стан, який може проявлятися по-різному (ламкість нігтів, сухість шкіри тощо). Його ми не лікуємо, а коригуємо, причому не обов’язково прийомом вітамінів. Адже дефіцит, як вітамінів, і мікроелементів, зазвичай пов’язані з поточними хронічними станами організму: якщо наявне захворювання тонкого кишечника – не всмоктуються вітаміни і залізо, якщо є дисфункція паращитовидных залоз – порушується обмін кальцію і фосфору тощо. І тут, звісно, потрібна фахова лікарська порада, а не перший-ліпший комплекс з найближчої аптеки.

Остеохондроз

У нас це проблеми зі спиною, від яких лікуються всі, кому за 50, а на заході, згідно МКБ, під остеохондрозом мається на увазі досить рідкісне захворювання суглобів у дітей та підлітків. А наш остеохондроз там позначається терміном «дегенеративно-дистрофічні зміни хребта». Й акцент має бути саме на слові «зміни» – оскільки йдеться про природні вікові процеси, що розвиваються з певного моменту практично у всіх людей. З часом будь-який організм зношується, й одним із перших процесів, пов’язаних із його старінням (інволюцією), є зміни з боку міжхребцевих дисків. А те, що природно, лікувати зовсім не обов’язково. Це необхідно лише в деяких випадках: коли виникає конфлікт між структурами скелета та нервовими тканинами, тобто коли зношені хребці впливають на нервові закінчення, подразнюючи їх та провокуючи болісні відчуття. Лікарі називають цей стан «остеохондрозом з корінцевим синдромом» і спрямовують зусилля на те, щоб полегшити стан, – шляхом призначення протизапальних та знеболювальних препаратів.

Грижа диска

У класифікації вітчизняної медицини це вважається одним із проявів остеохондрозу хребта. Однак грижа може виявлятися і у молодих людей (у 30% випадків), причому суто випадково – клінічних проявів її немає, і людина навіть не підозрює про таке. Звісно, таких людей лікувати не треба. Однак у деяких пацієнтів, через анатомічні або професійні особливості, грижа може конфліктувати з нервовими структурами, викликаючи біль. І тоді лікують цю конкретну ситуацію, але не поспішають з операцією. Є статистика, що грижа диска без будь-яких лікувальних впливів проходить сама у 88% випадків. Це дані японських дослідників, які протягом 2 років спостерігали таких пацієнтів, кожні 3 місяці роблячи МРТ. Цікаво, що зменшувалися та зникали саме ті грижі, які у нас традиційно оперують. Це є ще одним доказом того, що зазвичай можна обійтися консервативним лікуванням або навіть без нього, використовуючи профілактичні заходи.

Найкращою ж профілактикою вважається активний спосіб життя й регулярні заняття спортом. Це уповільнює природні процеси старіння, виробляє компенсаторні механізми: зміцнює м’язи (активний стабілізуючий апарат), що підтримують хребцеві диски (пасивний стабілізуючий апарат)

Відкладення солей

У міжнародному реєстрі такого захворювання немає. Втім, за словами нейрохірургів, у нас це поняття теж вважається застарілим. Адже насправді ніякі солі не відкладаються – це також компенсаторний процес, один із проявів дегенеративних змін хребта. При цьому міжхребцевий диск (хрящова прокладка між хребцями) зношується, просідає. Тіла хребців зближуються, і їх краях утворюються кісткові вирости (вони і називаються – крайові кісткові розростання, чи остеофіти). Вони збільшують площу контакту сусідніх хребців – це відповідь організму на зношування дисків. Сподіватися, що ці відкладення можна «розбити» за допомогою масажу чи ультразвуку, щонайменше наївно. Загалом, якщо вони не заважають, краще нічого не робити. Але буває і так, що, виростаючи у бік хребцевого каналу, ці нарости контактують з нервовими корінцями, що проходять там, і це спричиняє хворобливі відчуття. Тоді дійсно потрібне лікування – протизапальні препарати, фізіотерапія, спеціальна гімнастика. Іноді може знадобитися й операція.

Ерозія шийки матки

Цей діагноз знають і наші, і західні фахівці. Однак мають на увазі різні речі: якщо в Європі та Америці ерозія (шийкова ектопія) – це функціональний стан внутрішнього епітелію шийки матки, що відрізняється від зовнішнього за кольором та фактурою і в більшості випадків не вимагає лікування, то у нас термін «ерозія» поєднує будь-які зміни епітеліального покриву вагінальної частини шийки матки, що помітні при гінекологічному огляді. При цьому виділяють справжню ерозію (ушкодження епітелію шийки матки внаслідок травми або інфекції, а також під впливом гормонів) та ектопію циліндричного епітелію шийки матки (варіант фізіологічної норми у молодих жінок). Вважається, що остання до 23-24 років може зникнути самостійно, тож лікування не потребує. Однак потребує спостереження – зокрема, цитологічного обстеження та кольпоскопії щорічно (або й частіше за наявності атипових змін). Це є основою профілактики раку шийки матки. Інші ж форми ерозії шийки матки наші фахівці лікують – й обов’язково проводять обстеження з метою уточнення причини її появи (цитологічний аналіз шийки матки, кольпоскопія, при підозрі дисплазії або раку – прицільна біопсія ураженої ділянки). Це дозволяє вибрати адекватний метод лікування – консервативний чи хірургічний (в тому числі сучасний, такий, як радіохвильова та лазерна хірургія).

Мікоплазмоз та уреаплазмоз

Ставлення до цих мікроорганізмів з часом змінювалося. Доволі довго мікоплазму та уреаплазму відносили до інфекцій, що передаються статевим шляхом, що передбачає обов’язкове лікування. Зараз відомо, що це умовно-патогенна мікрофлора, тому у світовій практиці обмежуються спостереженням – лікування не проводиться, якщо немає скарг, клінічних проявів та лабораторних ознак запального процесу, а також не планується вагітність у найближчий рік (адже ці інфекції можуть призвести до ускладненого перебігу вагітності, аж до викидня на ранніх термінах). Наші фахівці наразі здебільшого дотримуються принципу – лікуємо захворювання, а не саму інфекцію. Тим більш, що можливо і її безпечне носійство – приблизно в 3% випадків.

Хоча досі є такі лікарі (у поліклініках так точно), які все ще віддають перевагу агресивній тактиці ведення цих інфекцій. Від таких краще триматися подалі

Синдром хронічної втоми (СХВ)

А от з цією хворобою ситуація рівно протилежна: на Заході її діагностують та лікують, воно включене до МКХ, наші ж лікарі зазвичай ставляться до неї скептично, вважаючи «несерйозною». Втім, і в західній класифікації СХВ з’явився не так давно, причому діагноз ставиться методом виключення: якщо не підтвердились інші захворювання та є вірусне навантаження (інфікування вірусом Епштейн-Барра, герпесу 6-го типу). Оскільки наші лікарі не поспішають з визнанням цього діагнозу, люди часом «призначають» собі СХВ самостійно. Хоча, через різноманітну симптоматику (втома, що не минає і після відпочинку, апатія, втрата апетиту, порушення сну, м’язові та головні болі, розлад вегетативних функцій тощо) діагностувати СХВ не так просто навіть фахівцю – треба задіяти цілий комплекс лабораторних досліджень. Та й питання про ефективне лікування хвороби теж не можна вважати повністю вирішеним.