Коли опускаються руки, просто згадай: ти не одна. З тобою – жінки твого роду та їхня невидима сила. Мама. 2 бабусі. 8 прабабусь. 16 прапрабабусь. далі 32, 64, 128. Кожне наступне покоління…

Десяте – 1024 жінок.
Вдумайся.

Скільки їх у твоїх генах.
Це твій характер, очі, смак, усмішка, дія, впертість.

Твоя «занадтість» теж від них. Кожне покоління було для попереднього у чомусь «занадто».

Надто норовлива прабабця.
Надто діяльна бабця.
Надто самостійна мати.
Надто незалежна ти.

І з цих «надто» формувався твій генокод.
З цих жінок. Вони вірили у купальську ніч.
Народжували князів.
Палили древлян.
Бачили вільну козаччину, імперії, совєтчину, голод, репресії.
Стояли на Граніті, виходили на Майдан.

Вони здолали. Вижили.
Інакше б не з’явилася ти.

Вони кохали, страждали, помилялися, втрачали, починали з нуля.
Як і ти зараз.

І коли в тебе опускаються руки, коли несила йти, згадуй цих жінок.
Вони завжди за тебе.
Невидимою силою.
Захисною стіною.

Бо ти – їхня сповнена мрія.
Вільна жінка вільної країни.
Така, якими хотіли бути вони.

І ти впораєшся, повір.
Зможеш, як змогли вони.
Жінки твого роду.