Марія Дорошенко. Фото: з особистого архіву для Суспільне Херсон

Вона приїхала до прифронтового Херсона у волонтерських справах — планувала побути кілька тижнів. Та невдовзі Марія Дорошенко орендувала квартиру, перевезла собак і залишилася. Історію киянки, яка проміняла звичний ритм медійниці на евакуацію з «червоних зон», порятунок тварин і нову реальність під обстрілами, розповідає Суспільне Херсон.

До Херсона дівчина приїздила й раніше — ще з листопада 2022-го возила сюди гуманітарку, навідувала прифронтові села та міста на Донеччині й Харківщині. Бувала в Бахмуті й Авдіївці якраз тоді, коли ситуація там ставала критичною. Але на початку року вирішила не повертатися до Києва.

Спонтанним цей крок назвати важко. Від початку повномасштабного вторгнення її життя змінювалося поступово, витісняючи все зайве.

Коли допома стає єдиною роботою

До великої війни Марія працювала інформаційною продюсеркою в онлайн-медіа. Волонтерити почала з перших днів: спочатку допомагала киянам, потім географія поїздок розширилася на схід.

На початку 2023 року вона зареєструвала власний благодійний фонд. Заради цього довелося відмовитися від колишніх заробітків і повністю зосередитися на допомозі. Сьогодні її буденність — це Херсон. Вона працює в складі евакуаційної групи, вивозячи людей із найнебезпечніших «червоних зон», підтримує армію, допомагає родинам із дітьми та збирає кошти на притулки для тварин.

У Марії немає одного зафіксованого напрямку — вона береться за те, де є гостра потреба тут і зараз. Наприклад, нещодавно їй вдалося зібрати 100 тисяч гривень для притулку в Чорнобаївці. А допомогу родинам вона організовує виключно адресно: дізнається про конкретні потреби людини й закриває їх. Їй важливо не просто передати пакунок, а розуміти, кому і чому він життєво необхідний.

Марія Дорошенко

Між евакуацією та іграшками

Медійне минуле — здатність працювати з інформацією, бачити ілюзії й правду — допомагає і тут. Марія знімає роботу своєї евакуаційної команди на відео, розповідає про них у соцмережах, привертає увагу суспільства до болючих точок міста та благає про допомогу для місцевих і тварин.

А ще в неї є світле довоєнне хобі, яке дивом тримається крізь усі поїздки: вона вже понад десять років шиє іграшки. Звісно, часу на творчість тепер залишається мінімум, але сама ця звичка стала чимось на кшталт психологічного якоря.

Коли запитують, чи не страшно жити в місті, де щоденні вибухи стали фоном, Марія зізнається: панічного страху немає. Вона надто добре бачила прифронтове життя, щоб розуміти — залишати людей наодинці з бідою просто неможливо.

Один із її головних життєвих принципів звучить дуже просто, але за ним стоїть кожен її день: «Моя країна тримається на людях». Адже Марія знайшла своє місце саме там, де найбільше потрібна. Навіть якщо спочатку збиралася лише на кілька тижнів.

Читайте також: Від зіркових кухонь до військового госпіталю: історія Алли Зіненко