До видання увійшли 34 записи, які Катерина, мешканка Маріуполя, робила від першого дня повномасштабного вторгнення росії під час облоги міста навесні 2022 року. Вона записувала, як її родина, сусіди та інші цивільні намагалися вижити під обстрілами, шукали воду, їжу й безпечне місце. Фіксувала зміни в місті, власні страхи, спогади про мирне життя і вчинки людей, що допомагали одне одному. Катерина загинула у квітні 2022 року. А її родина знайшла й вивезла щоденник із Маріуполя.

Презентація книги відбулася в межах публічної розмови «Голос, який вдалося зберегти. Як особисті історії стають пам’яттю про війну», присвяченій обговоренню історичної, правової і суспільної цінності особистих свідчень та ролі таких текстів у документуванні досвіду цивільних і воєнних злочинів росії.

У розмові взяли участь голова Наглядової ради Фонду Ріната Ахметова та Музею «Голоси Мирних» Наталія Ємченко, голова Центру громадянських свобод, лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук, керівник Центру прав людини та меморіалізації війни Київської школи економіки Антон Дробович, головний лікар Маріупольської міської лікарні № 4 імені Ілліча Андрій Серветник, який працював у місті під час блокади, журналіст, історик, медіаменеджер і автор науково-популярних книжок з історії України та світу Олексій Мустафін. Модератором був Микола Осиченко – журналіст, блогер, волонтер, колишній президент Маріупольського телебачення.

Андрій Серветник, що залишався у Маріуполі й працював у лікарні під час облоги, відзначив, наскільки точно записи Катерини передали повсякденний досвід мешканців міста: «Дякую всім, хто допоміг зберегти цей щоденник. Це передусім пам’ять, але також важливий крок до справедливості для загиблих, для тих, хто вижив, і для всього світу. Читаючи записи Катерини, бачиш, як змінюється надія людей: спершу вони вірили, що все закінчиться за кілька днів, а з кожною сторінкою стає дедалі важче. Це чесне й дуже людяне свідчення про те, що пережили маріупольці».

«Цей щоденник є не лише важливим історичним документом, а й свідченням, що допомагає відновлювати справедливість. Для різних людей справедливість означає різне: покарання винних, встановлення правди чи просто бути почутими. Саме такі особисті історії дозволяють документувати воєнні злочини й водночас нагадують світу: за кожною цифрою стоїть людське життя. Як і Катерина, люди, які пережили війну, найчастіше говорять одне: ми хочемо, щоб світ знав», – підкреслила Олександра Матвійчук.

Ліворуч – Катерина Савенко, праворуч – рукопис її щоденника

Перед загибеллю Катерина попросила сестру: «Знайди щоденник і розкажи всьому світу, що відбувалося в Маріуполі». Її прохання виконали – записи зберегли й видали книгою

«Щоденник Катерини Савенко» створений за ініціативи та підтримки Фонду Ріната Ахметова, Музею «Голоси Мирних» і Групи Метінвест. Команда проєкту вже думає над тим, якою може бути фізична форма пам’яті про Катерину Савенко, адже поки Маріуполь перебуває в окупації, створити меморіальний простір у самому місті неможливо. Однією з ідей є «Катін Цвіт» – символічна інсталяція, натхненна любов’ю Катерини до квітів, про які вона так часто писала у своєму щоденнику навіть під час облоги. Такі простори могли б з’явитися в різних містах світу й нагадувати про Маріуполь і його мешканців – не лише про трагедію, а й про життя, адже саме любов до життя пронизує увесь її щоденник. Це допоможе зробити історію Катерини близькою й зрозумілою багатьом людям.

Виставка Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова, присвячена «Щоденнику Катерини Савенко», проходитиме в Києві до кінця серпня. Відвідати її можна в Музеї історії міста Києва (вул. Б. Хмельницького, 7). Графік роботи: середа-неділя, з 12:00 до 19:00.