Іван Котляревський: 11 цікавих фактів

«Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди козак», його «батько», Іван Котляревський, теж нівроку. Хоча й окрім Енея нащадків по собі не залишив – через єдине, нещасливе, кохання, яке спіткало його ще в юності. Але жінок він геть не цурався, як і дружніх посиденьок з картами, вином та сороміцькими жартами. Чого ми ще не знаємо про цього начебто солідного – письменника, поета, драматурга, громадського діяча, засновника української літератури? До його дня народження, 9 вересня, вирішили зібрати найцікавіше.

НЕ СТАВ СВЯЩЕННИКОМ, ЯК МРІЯВ ЙОГО БАТЬКО

Котляревський кинув семінарію одразу після смерті батька, провчившись там 8 років. Чому? Можливо, розчарувався в освіті або й самому попівстві. Можливо, хотів іншого життя – яскравого й насиченого, сповненого пригод. Тим паче, що «ще в юному віці мав особливу пристрасть до віршів і вмів до всякого слова мистецьки добирати дотепні рими, за що товариші звали його римачем», як писав його біограф Степан Стеблін-Каменський. І, до речі, вже тоді, ще у шкільні роки, він складав вірші про козака Енея. А ще досконало знав французьку, латину, філософію… Облишивши осоружне навчання, натомість юнак став служити у канцеляріях, а згодом – вчителювати в поміщицьких маєтках на рідній Полтавщині і не тільки.

МАВ ЄДИНЕ І ДО ТОГО Ж НЕЩАСЛИВЕ КОХАННЯ

Вчителюючи у поміщика в Золотоноші, Іван закохався у вродливу дівчину-кріпачку Марію Семикон, що була покоївкою. Повертаючись у свою кімнату, він часто заставав там її, потроху почав вчити дівчину грамоті.

Якось, прибираючи, вона наважилася взяти аркуш паперу, списаний дрібним почерком. Прочитала написаний вірш й упізнала у ньому… себе. Між Іваном і Марією спалахнуло палке почуття, юнак попросив благословіння у господаря. Але виявилось, що Марія вже «обіцяна» якомусь багатому вдівцю.

ЧЕРЕЗ ЛЮБОВНУ НЕВДАЧУ ВИРІШИВ ПОДАТИСЯ ДО ВІЙСЬКА

Хоч якою була причина, Котляревський віддав військовій справі 12 років і зробив непогану кар’єру: служив у Сіверському карабінерському полку, у 1812-му під час походу Наполеона І Бонапарта сформував на Полтавщині 5-й український козацький полк. А згодом брав участь у російсько-турецькій війні, був учасником облоги Ізмаїлу. І навіть здобув орден Святої Анни за дипломатичні здібності – умовив ногайських татар бути нейтральними й пропустити російську армію через свою територію. Однак соромився цієї нагороди, адже невдовзі поселення цих татар були пограбовані й знищені, вони змушені були тікати аж до Азову, до Маріуполя. Щось це нагадує…

БУВ ЗНАЙОМИЙ ІЗ ЗАПОРОЖЦЯМИ

Це сталося у 1807 році під час російсько-турецької війни, при переправі через Дунай. Почувши прізвище Котляревського, задунайські запорожці запитали, чи не він є автором «Енеїди» (він почав її писати під час служби в 1794 році, а перше видання вийшло, коли Котляревському було близько 30), а коли отримали схвальну відповідь, то запросили його до себе: «Так це ти, батьку наш рідний! Іди, батьку, до нас, ми тебе зробимо кошовим».

Цю бувальщину охоче розповідав сам Котляревський. Відомо, що через ту зустріч Котляревського стали утискати як «неблагонадійного» – позбавили звання ад’ютанта при командирі корпусу й перевели до псковського полку. Невдовзі він подав у відставку – у 39 років, у чині капітана з правом носити мундир, пізніше за громадські заслуги отримав чин майора.

ПІСЛЯ ВІДСТАВКИ ОСІВ У РІДНІЙ ПОЛТАВІ

З якої, до речі, ніколи вже не виїжджав. 25 років він віддав службі на посаді директора «Дому виховання дітей бідних дворян». Також впродовж 5 років був директором Полтавського вільного театру – першого українського професійного, для якого писав п’єси, в тому числі й знамениту «Наталку Полтавку». Дозвілля Іван любив проводити з друзями – був веселою та компанійською людиною. На цих дружніх посиденьках за пуншем, сигарами і картами, й гартувалася «Енеїда» (загалом Котляревський писав її впродовж 26 років). Друзі були першими слухачами й критиками поеми, а, може, трохи й співавторами – звідси цей питомо чоловічий, бурсацький гумор з «сучими дочками» й усякими деталями, що змушували дам червоніти. «Енеїда» була народною ще до видання – її знали напам’ять і переповідали.

МАВ ВИДАТНЕ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ

Втім, і сам Котляревський був той ще гуморист. Його часто запрошували у гості, навіть ті, хто його майже не знав, бо у тостах та анекдотах Котляревському не було рівних. Цікаво, що героями тих анекдотів зазвичай були якісь французи, а от сюжети та пригоди з ними відбувалися явно полтавські. І переважну більшість цих бувальщин придумував сам Котляревський, тобто був таким собі стендапером. Власне, і свою знамениту «Енеїду» він задумував спершу як збірку жартів. Але в процесі створення вона стала розростатися, ширитися і врешті-решт перетворилася на висміювання суспільних подій і навіть конкретних історичних персон. Звісно, не лише часів Вергілія, який першим оспівав Енея.

ПЕРШЕ ВИДАННЯ «ЕНЕЇДИ» БУЛО НЕСАНКЦІОНОВАНИМ

Наразі «Енеїда» – поема-легенда, з якої фактично почалося формування літературної української мови на основі живої народної. А тоді Котляревський відмовлявся її публікувати, попри те, що вона була вже популярною. Чому? Хтозна. Одна річ – читати свої тексти у колі друзів задля розваги, й інша – винести «малоросійське слово» на загал… Тому він дуже образився на конотопського поміщика Максима Парпуру, який у 1798-му видав три частини «Енеїди» без його дозволу за свій кошт. Насправді то була добра справа, яка підштовхнула автора до продовження «Енеїди». Але Парпуру він увіковічнив як «якусь особу мацапуру», яку в пеклі «шкварили на шашлику», так помстившись за свою честь і авторські права, щоб більше ніхто не смів «чужеє оддавать в печать».

УКРАЇНСЬКА ПОЕМА МАЛА ШАЛЕНИЙ УСПІХ

Це був, що називається, бестселер. Книжка швидко стала бібліографічною рідкістю. Подейкують, вона була навіть в бібліотеці Наполеона. А майбутній цар Микола І замовив собі аж два примірники. Також успіх «Енеїди» викликав цілу хвилю наслідувань. І в тому ж петербурзі почали з’являтися книжки з «малоросійськими» мотивами, поєднаними, однак, з ідеєю відданості російській короні (бо московити таки ж холуї). За бажання Котляревський міг би на цьому добре заробити, але його цікавив найперше український читач, і він встояв перед спокусою. Натомість підготував для тексту поеми словник на 1500 слів (перший, на 972 слова, видав той самий несправедливо зафуканий «пірат» Парпура).

КОТЛЯРЕВСЬКИЙ БУВ МАСОНОМ

Зокрема, членом полтавської масонської ложі «Любов до істини», яку пізніше розпустили за наказом царя. У ній Котляревський виконував роль витія (оратора). Загалом масонство було дуже поширеним серед свідомих українців того часу – наприклад, масонами були Михайло Грушевський і Симон Петлюра. Масони не виступали проти влади, а намагалися гармонізувати світ за допомогою знань, були релігійними, й водночас свято вірили в науку. Як справжній масон, Котляревський відпустив своїх кріпаків (усього їх було шість душ), свій будинок в Полтаві заповів економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові, а все інше майно роздав далекій рідні та друзям. Хоча ж і прямих нащадків він не мав…

АЛЕ МАВ ТАЄМНУ ПОКРОВИТЕЛЬКУ

Окрім масонської ложі, Котляревський входив до таємного «Товариства малоросійського». Після повстання декабристів у цій справі велося слідство, але його не чіпали. Чому? Можливо, відповідь міститься у листі декабриста Сергія Волконського: «Котляревського від каторги врятувала жінка, яка його любить». Це була Варвара Рєпніна, дружина генерал-губернатора Миколи Рєпніна (вони 17 років прожили в Полтаві). Вона замовила Котляревському переклад з французької Дюкена для Полтавського інституту шляхетних дівчат, а це три грубих томи по 500 сторінок (на переклад пішло 15 років), й загалом усяк опікувалась поетом. Чи любив він навзаєм? Навряд.

ФАНАТОМ КОТЛЯРЕВСЬКОГО БУВ ШЕВЧЕНКО

У листопаді 1838 року Котляревський помер. Тихо згас на самоті, без близької людини поруч… Йому було 69 років, нащадків він не мав. Звістка про його смерть вразила Шевченка. 24-річний поет написав «На вічну пам’ять Котляревському», яким вшанував видатного сучасника: «Будеш, батьку, панувати, Поки живі люди, Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!». Пізніше, у 1845 році Шевченко спе­ціально відвідав Полтаву, щоб вклонитися могилі Котляревського, й намалював акварель «Будинок І. П. Котляревського в Полтаві». Котляревський дійсно був «батьком». Не лише «Енеїди», а й перших паростків української літератури, всього українського. Це і є нащадки, і їх у такого велета багато. Хто з українців не знає Котляревського? Певно, нема таких.