Викуп
Фото: картина «Свати» Миколи Пимоненко

Сьогодні викуп нареченої для більшості з нас — це веселий і безтурботний елемент весільного сценарію, сповнений жартів, конкурсів і традиційного колориту. Але чи завжди це було лише грою? І як ця традиція виглядає в інших країнах світу і чому дівчата досі стають об’єктом купівлі-продажу.

ДАВНІ ВИТОКИ

Традиція викупу нареченої існувала в багатьох культурах світу. Це могла бути виплата самій нареченій або її родині — сума, яку використовували на власний розсуд. В одному з найдавніших індійських текстів згадується, що наречений мав заплатити батькові нареченої 100 корів і колісницю як викуп. У середньовічній Німеччині цей звичай називався «ранковими дарами» — родина нареченого передавала їх родині нареченої на випадок вдівства або втрати джерела доходу.

На теренах Русі та в низці країн Західної Європи існувала практика «шлюбного торгу». За словами етнографів, чоловік сплачував так зване вено — своєрідну компенсацію родині нареченої за втрату працівниці. Після сватання батьки обговорювали й погоджували суму викупу. Символом укладення шлюбу ставав не сам переданий «об’єкт», а батіг — знак влади та права чоловіка карати дружину.

ЯРМАРОК НАРЕЧЕНИХ У БОЛГАРІЇ

У низці країн традиція продажу наречених збереглася донині. Наприклад, у Болгарії, неподалік міста Стара Загора, щороку в серпні проходить «ярмарок наречених» для ромської громади Калайджі. Дівчата віком від 16 до 20 років у святковому вбранні танцюють і фліртують з хлопцями, які можуть домовитися з батьками дівчини про шлюб. Ціль звичаю — уникнення асиміляції з іншими етнічними групами. Викуп може сягати 15 000 болгарських левів.

Передача грошей, однак, не відбувається миттєво — зазвичай після кількамісячного знайомства. Якщо хлопець виявляється фінансово неспроможним, родина дівчини може відмовити. У багатьох випадках дівчат забирають зі школи після восьмого класу, щоб не допустити формування надмірної самостійності, адже це, за традицією, може знизити їхню «ринкову ціну».

КАЛИМ ЯК “ВХІДНИЙ КВИТОК У ШЛЮБ”

У країнах Центральної Азії (Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Туркменістан, Таджикистан), а також серед тюрко- та іраномовних народів поширена традиція калиму — викупу, який родина нареченого сплачує родині нареченої. У радянські часи держава намагалася викорінити цей звичай, але після розпаду СРСР у деяких місцевостях він відродився.

Сума калиму визначається старійшинами обох родин. Вона може трактуватися як подяка за виховання дочки або як матеріальна підтримка майбутньої родини. Якщо наречена має вищу освіту або престижну роботу, розмір викупу зростає. Прихильники калиму вважають його свідченням поваги до жінки, а критики — бар’єром для шлюбу.

Існували випадки, коли пари змушені жити разом без офіційного оформлення шлюбу через неможливість сплатити калим

Фото: Державний архів Алмати, Олег Бєлоносов

Читайте також: Жіночі історії: про стюардесу, яка перехитрила смерть і вижила в трощах Олімпіка, Титаніка і Британніка

“РИНОК НАРЕЧЕНИХ” У ПІВДЕННІЙ АЗІЇ

У деяких регіонах Індії, зокрема в Хар’яні, через серйозний гендерний дисбаланс виникає так званий «ринок наречених» — дівчат привозять із бідніших регіонів країни. У 2012 році на 1000 чоловіків припадало лише 832 жінки, а в 2019 — 920. Через це жінок часто купують без їхньої згоди.

Так, у 2018 році 13-річну Тахміну її родичі обманом вивезли до Хар’яни й продали чоловікові, старшому на 30 років, за 50 000 рупій. Благодійна організація Empower People допомогла дівчині втекти й повернутися до матері.

Проте більшість дівчат, яких продають, ніколи більше не бачать своїх батьків.Звіт ООН 2013 року свідчить, що такі жінки часто стають жертвами трудової експлуатації, проституції або перепродажу. У Китаї, де також спостерігається гендерний дисбаланс (очікується, що до 2027 року на 119 чоловіків припадатиме 100 жінок), традиція викупу зберігається. У деяких регіонах гроші отримує сама пара, в інших — лише родина нареченої. Викуп може сягати 380 000 юанів. 

ВИКУП ЯК РИСА ПРИМУСОВИХ ШЛЮБІВ В АФРИЦІ

У сільській Танзанії продаж доньки часто вважається шансом для родини покращити матеріальне становище. Чим молодша й менш освічена дівчина, тим вищою є її «вартість». 12-річну Грейс Масанджа батько продав за дюжину корів, незважаючи на її відмову виходити заміж.

Її чоловік бив і ґвалтував її протягом 11 місяців. Після його смерті в автокатастрофі дівчина з немовлям була змушена повернутися до батьків. Батько, який спочатку радів вигідній «угоді», пізніше розкаявся — на той момент у нього залишилось лише шість корів.Ще одна постраждала розповіла Human Rights Watch, що її батько продав 14-річну доньку 34-річному чоловіку, який уже мав дружину.

За дівчину заплатили чотири корови та $435. Чоловік систематично знущався з неї та не забезпечував навіть базових потреб

Фото з відкритих джерел

Читати також: Міріам Родрігес: мати, яка помстилася за доньку і знайшла 10 вбивць

ВИКУП НАРЕЧЕНОЇ В УКРАЇНІ

В Україні традиція викупу нареченої має глибоке коріння, що сягає дохристиянських часів. Викуп був не просто символічним актом — він виконував функцію компенсації родині нареченої за втрату працівниці, а також підтверджував серйозність намірів жениха. Обряд супроводжувався піснями, жартами, торгами та навіть інсценізаціями. Часто жениха навмисно вводили в оману, підставляючи переодягненого чоловіка чи іншу дівчину.

Сьогодні ж цей звичай зберігся здебільшого як розважальний елемент весілля. У день церемонії жених із дружбами приходить до дому нареченої, де стикається з умовною «перешкодою» — конкурсами, завданнями, жартівливими торгами. Викуп може мати символічну грошову форму, бути у вигляді солодощів або кумедних «платежів».

Дедалі більше пар відмовляються від цієї традиції, вважаючи її застарілою або сексистською

Фото: картина «Старости» Тараса Шевченка 

Проте в сільських регіонах України обряд викупу нареченої залишається важливим елементом весільного сценарію, додаючи національного колориту події.

Хоча підвищення рівня життя та розвиток гендерної рівності у багатьох країнах сприяє зникненню традиції викупу, приклади з Індії, Танзанії чи Китаю демонструють: ця практика не завжди пояснюється лише економікою. У її основі залишається одне: жінку досі можуть розглядати як товар або об’єкт торгу. І це питання вже не культури — це питання прав людини.

Сподобалася наша стаття? Підтримайте нас донатом! Клікніть тут:  https://base.monobank.ua/CYoctH131Vgrky#donate і зарахуйте будь-яку суму на каву авторкам, а ми під цю каву напишемо нові цікаві статті. Дякуємо, що нас читаєте!