Карен Горні: історія головної наукової опонентки Фройда

Карен Горні — одна з ключових постатей у психоаналітиці ХХ століття. Вона переосмислила роль жінки в психології, поставила під сумнів усталені уявлення про жіночу сексуальність і критикувала ідею «недостатності» жінки, нав’язану фройдистською школою.

Її життєвий шлях був водночас драматичним і глибоко особистісним: від внутрішніх конфліктів до формування нової системи поглядів, здатної впливати на покоління. Горні не лише змогла знайти себе, а й дала інструменти самопізнання іншим.

ДИТИНСТВО
ТА ПЕРШІ КРОКИ
ДО МРІЇ

Карен народилася 7 червня 1885 року неподалік від Гамбурга, Німеччина. Її дитинство минуло в атмосфері постійного напруження: з батьком, прибічником суворих традицій, вона не знаходила спільної мови. У своєму щоденнику дівчина писала: «Ми неймовірно щасливі, коли тебе немає. Мама — наше найбільше щастя». Напруженими були й стосунки з братом — вона відкрито зізнавалася у заздрості до нього, зокрема через те, що йому дозволено носити штани.

У 14 років Карен вирішила, що хоче стати лікарем. Попри те, що університети Німеччини ще не приймали жінок, вона мріяла перейти з дівочої школи до гімназії, де викладали предмети, необхідні для медичної освіти — зокрема анатомію. Це вдалося їй навіть всупереч волі батька. У 1906 році вона вступила до Фрайбурзького університету — одного з перших медичних вишів, які відкрили свої двері жінкам.

Під час навчання Карен зустріла американського студента Оскара Горні, який захищав дисертацію у Фрайбурзі. Вони одружилися у 1909 році. Оскар починав кар’єру в крупній берлінській корпорації і підтримував феміністичні погляди дружини. Та згодом у книзі «Самоаналіз» Карен розкритикує спроби шукати сенс життя лише в партнері, наголошуючи: очікувати, що хтось реалізує всі наші надії — марно.

ПОЧАТОК ШЛЯХУ
КАРЕН ГОРНІ
ДО ПСИХОАНАЛІЗУ

Оселившись у Берліні, жінка продовжила освіту в клініці нейропсихіатрії. Саме тут вона познайомилася з Карлом Абрахамом, членом Віденського психоаналітичного товариства та першим психоаналітиком у Берліні, і почала проходити у нього терапію. Загалом упродовж кількох років вона провела понад 500 годин у його кабінеті, і це підштовхнуло її до самореалізації. Тоді вона записала у щоденнику: «Немає нічого нестерпнішого за думку, що можна розчинитися в масі посередностей. Щоб вирізнитися через досягнення — потрібно працювати».

У травні 1910 року помер її батько, і Карен важко переживала втрату. А через пів року дізналася про вагітність. 29 березня 1911 року народилася її перша донька — Бріджітта.

Материнство і сімейні обов’язки тимчасово сповільнили її навчання, і лише у 1913 році, в 28 років, вона завершила університет.

ПРАКТИКА ПІД ЧАС ВІЙНИ
ТА КРИТИКА ФРОЙДА

Під час Першої світової війни зросла потреба в психотерапевтичній допомозі. Це дало Карен цінний досвід у роботі з травмами. У ті роки вона народила ще двох дочок — Маріанну (1913) і Ренату (1916). Паралельно вона стала секретарем Берлінського психоаналітичного товариства. У лютому 1917 року Карен вперше виступила перед колегами з лекцією про психоаналітичну терапію.

Згодом Горні стала активною опоненткою Зигмунда Фройда. У 1922 році вона представила свою першу доповідь на Міжнародному психоаналітичному конгресі в Берліні під назвою «Про походження комплексу кастрації у жінок». Вона визнавала, що у жінок може виникати заздрість до чоловіків, але пов’язувала це не з психологічним комплексом, а з практичними зручностями. Горні заперечувала фройдівську ідею «заздрості до пеніса», назвавши її прикладом чоловічого нарцисизму. У праці «Втеча від жіночності» вона поставила під сумнів, чи не надто сильно образ жінки у психоаналізі підпорядкований чоловічим стандартам.

На думку Горні, саме чоловіки можуть заздрити жіночим здібностям — як-от народженню дітей.

ШЛЮБ, МОНОГАМІЯ
І ТРАВМИ

У 1923 році під час потрясінь після Першої світової війни інвестиції Оскара впали, і він збанкрутував. Через рік захворів на важкий енцефаломенінгіт, 8 місяців провів у критичному стані. Ці події кардинально змінили чоловіка, він став розбитим і пригніченим. У 1926 році подружжя розлучилося.

Карен досліджувала питання моногамії. У праці 1927 року «Проблема моногамного ідеалу» вона писала, що шлюб часто пов’язаний із несвідомими очікуваннями, закладеними в дитинстві. Вона стверджувала, що потяг до моногамії може бути відлунням дитячого бажання «володіти» одним із батьків. Саме невдоволене дитяче прагнення залишає слід, який пізніше проявляється в прагненні до виключних стосунків.

РОЗРИВ КАРЕН ГОРНІ
ІЗ ФРОЙДИСТСЬКОЮ ШКОЛОЮ

Після приходу нацистів до влади Карен емігрувала до США разом із двома молодшими доньками — Маріанною і Ренатою. Старша донька, Бріджітта, залишилася в Німеччині, щоб будувати акторську кар’єру. Вони оселилися в Чикаго, де у 1932 році Горні стала асистенткою відомого психоаналітика Франца Александера в новоствореному Чиказькому інституті психоаналізу.

Погляди Карен Горні на теорії Зигмунда Фройда ставали дедалі критичнішими, що врешті призвело до конфлікту з Александером, який підтримував фройдистські ідеї. Невдовзі на тлі цього конфлікту Горні вирішила залишити інститут і у 1934 році переїхала до Нью-Йорка, де подала заявку на вступ до Нью-Йоркського психоаналітичного товариства.

У 1933 році Карен познайомилася з філософом Еріхом Фроммом під час його візиту до Чикаго. Попри те, що Еріх був на 15 років молодшим за Горні, між ними зав’язалися романтичні стосунки. Фромм переїхав до Нью-Йорка, де почав працювати в Колумбійському університеті. Друзі Горні зазначали, що, хоча вона з Фроммом і не жили разом, вони проводили багато часу вдвох. Перші дві книги Карен, написані на початку нью-йоркського періоду, містили чимало посилань на праці Фромма.

КЛЮЧОВІ ПРАЦІ
ТА ВПЛИВ НА
ПСИХОЛОГІЮ

У 1940-х Карен Горні створила свої найвідоміші праці: «Самоаналіз» — перший посібник із самостійної психотерапевтичної роботи; «Наші внутрішні конфлікти» — опис невротичних моделей поведінки; «Неврози та зростання особистості» — головна праця, де представлено цілісну теорію особистісного розвитку та описано 10 невротичних потреб, які заважають здоровому психічному становленню.

Ці книги стали основою гуманістичної психології, яка зосереджена на самореалізації, унікальності індивіда та вірі в особистісний потенціал. Їх вважають класикою у вивченні людської природи.

Улітку 1952 року Карен захворіла. В лікарні їй діагностували рак жовчного міхура з метастазами в легені. У грудні того ж року вона померла…

На її похованні філософ Пауль Тілліх сказав: «Зйавершилося одне з найвпливовіших життів, які ми знали. Вона писала книги, але любила людей. Вона допомагала їм пролити світло на темні закутки їхніх душ».

Сподобалася наша стаття? Підтримайте нас донатом! Клікніть тут: https://base.monobank.ua/CYoctH131Vgrky#donate і зарахуйте будь-яку суму на каву авторкам, а ми під цю каву напишемо нові цікаві статті 🙂 Дякуємо, що нас читаєте!