Восени 2024 року відбулась кампанія проти піратства у книговидавництві ANTI-PIRACY: BOOKS, організована Українським національним офісом інтелектуальної власності та інновацій (ІР офісом) у співпраці з Українським інститутом книги, Українською асоціацією книговидавців та книгорозповсюджувачів, а також Українським альянсом по боротьбі з підробками та піратством. З цієї нагоди очільниця ІР офісу Олена Орлюк розповіла “Українкам” про любов до читання, проблему книжкового піратства та майбутнє нашої книговидавничої галузі.

Олено, ви багато читаєте і вже не раз ділилися своєю любов’ю до літератури. Що для вас значать книги на особистому рівні? Можливо, є улюблені жанри або автори, які надихають?

Читати люблю з дитинства й захоплювалася багатьма жанрами – від класичної літератури, історичних романів, сучасної прози до наукової фантастики, фентезі чи нон-фікшн. Люблю Фейхтванґера, Гемінґвея, Ремарка, Азімова, Желязни, Буджолд. З українських – Франка, Загребельного, неперевершену Ліну Костенко. Роками  цікавилася Оксаною Забужко з її насиченою мовою. Днями купила шість книг Марії Матіос – хочу згадати те, що читала, й почитати нові твори.

Захоплююся Малковичем, який видає фантастичні книги для дітей. Зараз, зокрема, видає ілюстрованого Гаррі Поттера – бо колись купувала доньці переклади, які виходили українською раніше ніж російською й були набагато якіснішими. Тому  придбала для онука всі нові книжки з малюнками, які вийшли на український ринок. В мене діти сиділи й роздивлялися все це з великим задоволенням – а я чекаю, коли і нове покоління трохи виросте, щоб гортати й читати їх разом із ним.

Та повернуся до дорослої літератури. Звичайно, подобається творчість Сергія Жадана. Якщо говорити про сучасне просування України в міжнародному просторі в історичному контексті, то певно найкраще це зараз робить Тімоті Снайдер. Також люблю Умберто Еко: особливо український переклад, він виявився просто неймовірним. Дуже жалію, що не можу читати оригінали італійською. Тому для мене розмова про перекладача – це розмова про щось унікальне, адже кожен надає тексту зовсім іншого звучання. Навіть більше. Можу, наприклад, наголосити на тому, що російськомовні переклади античних філософів не просто інакші – в них втрачено частину змісту. ‘

Росіяни спотворили не лише нашу історію, а й фундаментальні речі, на яких навчається весь світ. Саме тому радію, що зараз з’являються фахові українські переклади світових шедеврів філософії

Ви очолили кампанію проти піратства у книговидавництві. Що саме надихнуло на цю ініціативу? Які основні виклики стояли перед кампанією?

Ідея з’явилася в процесі співпраці з Українським інститутом книги, коли ми підписали меморандум і обговорювали поточні проблеми книговидавничої галузі. Тоді команда УІК розповіла, як гостро в Україні стоїть питання інтернет-піратства. Для мене проблеми видавничої сфери завжди були актуальними, бо я практично спостерігаю за цими процесами зсередини: мій чоловік займається видавничою діяльністю й видає юридичну літературу вже понад 30 років.

Російська друкована продукція завжди намагалася витіснити українську, і ще донедавна на наш ринок потрапляла шалена кількість видань із країни-окупанта. На щастя, сьогодні ситуація змінюється: я вважаю величезною перемогою те, що під час повномасштабної війни з’являється стільки сильного, якісного та фахового українського контенту. Дуже важливо, що ця історія набирає все більших обертів – проте нам є над чим працювати. Наприклад, мене надзвичайно дратує, коли на міжнародних книжкових  форумах досі експонуються російські видавці. Продаються низькопробні російські книжки й в Україні – попри те, що проти російських видавництв введені санкції, а ввезення їхньої продукції заборонене. Це красномовний приклад культурної війни. Росіяни прекрасно володіють цією тактикою, адже відточували її століттями. Наша задача – протидіяти їм всіма доступними легітимними способами.

Тому зі свого боку IP офіс вживає низку заходів. Ми розпочали діалог з маркетплейсами щодо поширення культури інтелектуальної власності – але це має бути предметний напрям, тобто ми звертаємося з пропозиціями до конкретних платформ. Я радію, що відгукнувся OLX, з яким ми у цьому році уклали меморандум про співпрацю. Тож у межах наступного етапу кампанії ANTI-PIRACY: BOOKS ми плануємо разом із представниками маркетплейсів розробити методи боротьби з книжковим піратством. Очевидно, що це явище, як і будь-де у світі, неможливо викорінити повністю, – проте можна суттєво знизити його рівень.

Також ми комунікуємо з нашими партнерами, зокрема Українським альянсом по боротьбі з підробками та піратством та іншими стейкхолдерами книговидавничої галузі. На форумах обговорюємо нагальні питання з видавцями та книжковими магазинами.

Наразі картина невтішна: ми бачимо, що люди взагалі не розуміють, як відрізнити підробку. Тобто маємо ситуацію, коли нам говорять, що піратство – це погано, але не пояснюють, як ідентифікувати піратський продукт. Тут йдеться про величезний пласт роботи, яку ми вже почали виконувати. Подібні кампанії мають проводитися регулярно у різних варіаціях, щоб охопити якомога більше соціальних груп.

Наприклад, ANTI-PIRACY: BOOKS значною мірою спрямована на молодь – тому ми поширюємо інформацію за допомогою таких інструментів, як рілси та короткі відеоролики. Важливо передавати чітке повідомлення про шкідливість піратства через різні доступні канали.

Які “невидимі” фактори, на вашу думку, найбільше сприяють книжковому піратству в Україні? Як їх можна викрити?

Світові інституції, які опікуються сферою ІВ, передусім наголошують на низькому рівні достатку населення. Очевидно, що люди спершу будуть витрачати гроші на харчові продукти та інші нагальні потреби, а не на книги. Хай там що, в нашій країні ситуація повільно, але впевнено змінюється. Сьогодні українці купують все більше книг – і будуть купувати їх і надалі.

Наступне питання стосується культури (також пов’язаної з економічним складником), і тут доцільно провести паралель з тим же ЄС. Якби наші громадяни купували ці самі книги за кордоном, то швидше за все вони б не купували їх у таких кількостях, як в Україні – адже це абсолютно різний порядок цифр. Причому йдеться навіть не про співвідношення доходів в ЄС та Україні. Йдеться про напрацьовані практики: європейці знають, що цей продукт достатньо дорогий, і справді цінують його. Додайте до цього чітке дотримання прав ІВ на кшталт виплати роялті – і стане зрозуміло, чому європейський видавничий бізнес як правило має значний успіх.

Натомість у нас досі низький рівень розуміння того, чому ми маємо купувати оригінальне та чому піратство – дуже шкідливо. Зміна такого майндсету – складний і тривалий процес, проте ми крок за кроком рухаємося в потрібному напрямі. IP офіс разом із партнерами методично працює над тим, щоб українці купували книги усвідомлено – адже зараз багато хто навіть не замислюється, як легко натрапити на піратську копію, і наскільки її придбання шкідливе для української економіки та культури. Важливо регулярно нагадувати про ці тези, починаючи з їхньої інтеграції в шкільну освіту.

Як людина, яка любить читати, чи стикалися ви особисто з піратськими копіями книг? Як цей досвід вплинув на ваше бачення проблеми піратства у видавничій сфері?

Я їх бачила – умовно десь на розкладках. Проте я завжди купую книги у спеціалізованих книжкових магазинах, на книжкових ярмарках, форумах та на сайтах видавництв. Тобто я чітко розумію, звідки я беру кожен примірник.

Як ви вважаєте, чому деякі люди не усвідомлюють серйозність піратства? Що можна зробити, щоб змінити цю думку?

По-перше, як я вже сказала вище, люди часто купують піратські копії навіть не здогадуючись, що це не оригінали. По-друге, не всі розуміють, що створення кожної книги – це зусилля значної кількості людей (починаючи від автора і закінчуючи працівниками видавництва та друкарні), а також значні витрати – на гонорари, зарплати, папір, друк тощо. Виникає свого роду замкнене коло: якщо видавці втрачають фінансові можливості та працюють у мінус, то вони не можуть інвестувати в наступні проєкти – іншими словами, індустрія занепадає. Сюди ж – питання несплачених податків. Проте багато хто, навмисно чи несвідомо, закриває очі на повну картину: серед українців досі поширена думка про те, що автор пише книгу не заради заробітку, а заради того, щоб її прочитало якомога більше людей. У цьому контексті пірати іноді й постають такими собі “сучасними Прометеями, які роблять знання доступним для всіх”. Але це хибне уявлення. Бо мова виключно про неправомірну вигоду.

Власне, кампанія ANTI-PIRACY: BOOKS була спрямована на те, щоб змінити цю думку. Я вже описувала наші методи – додам лише, що ми також залучаємо лідерів думок і відомих блогерів, які допомагають поширювати важливі меседжі на широку аудиторію.

(Посилання на звіт: https://nipo.gov.ua/zvit-anti-piracy-books/)

Зі звітом можна ознайомитися за посиланням.
Як Ви бачите майбутнє захисту авторських прав у добу розвитку штучного інтелекту? Чи є у вас побоювання щодо того, як ШІ може змінити сферу інтелектуальної власності?

Ми вже маємо приклади творів, які створені винятково штучним інтелектом (згадаємо Amazon), – і надалі це явище буде поширюватися. Але я впевнена, що ШІ не здатний повністю витіснити автора, адже людина буде творити доти, доки буде людиною. Тому радше варто говорити про те, як правильно поставити запобіжники в точках перетину ІВ та ШІ.

Як Ви бачите майбутнє книговидавництва в Україні через 10 років, якщо кампанія буде успішною? Які зміни можуть відбутися в культурі читання?

Насамперед українці мають бути зацікавлені читати лише оригінальний контент. Це – основне завдання кожного видавництва. Потрібно розуміти, в якому сегменті краще працювати, якими каналами розповсюджувати свою продукцію. Колись на піку популярності був ринок підручників, потім – нон-фікшен. Зараз злетів (і триматиметься й надалі) попит на українську прозу, поезію, історію та дитячу літературу. І я особливо радію книгам для найменших – адже класно, коли ти можеш знайомити дитину з якісними історіями та ілюстраціями від українських авторів.

Що б ви порадили почитати українцям, щоб підбадьоритися?

У всіх настільки складний психологічний стан, що ми постійно змінюємо жанри: в один момент здатні читати серйозну літературу, а в інший – вже ні. Та все ж я б рекомендувала читати про історію і проводити паралелі з сьогоденням. Така практика особливо цінна зараз, коли з’являється все більше публікацій про війну. Ми маємо накопичувати, фіксувати та аналізувати наш досвід, описувати реальні відчуття в моменті – як для себе, так і для наступних поколінь.