Радісна новина, довгоочікувані зміни, важливе рішення, нарешті здійснена мрія – на щастя, в житті багато приємностей, якими приємно поділитися. А інколи аж розпирає! Інколи хочеться негайно зателефонувати подружці: «Уявляєш, ми поїдемо на Різдво в Карпати! Вперше як пара! Лише удвох!». Або прокричати на весь відділ: «Я виграла конкурс на посаду заступника і з 1 січня йду на підвищення в головний офіс!». Або поділитися з коханим: «Я думаю розпочати власну справу»… В момент такого емоційного піднесення кожна бодай на хвильку замислювалася: а чи варто розповідати саме зараз? Чи варто розповідати саме цій людині?

Адже скільки разів так було: щось комусь скажеш на радощах, а потім жалкуєш  і картаєш себе – поквапилася, не зрозуміли, не розділили, не підтримали, не пораділи. А то й засудили або «зурочили». Щоб такого не відчувати, психологи дають кілька раціональних порад.

На заздрість усім?

Перш ніж поділитися чимось важливим, спитайте себе: для чого? Для чого ви хочете озвучити комусь свої бажання, думки, плани, радощі, новини?

Будемо відвертими, часто ми робимо це, щоб похизуватися, втерти носа, самоствердитися. Мовляв, бачиш, як у мене все класно, бачиш, на що я здатна. Іншими словами, ми хочемо, щоб нам позаздрили. А що таке заздрість? Це не дуже добра емоція, і найм’якіша її словесна форма звучить приблизно так: «От зараза, от як їй поталанило, ходить тут тішиться, щоб їй…». Подумайте, чи вартує ваше себелюбство такої чорної реакції. Так, можна не вірити в негативні імпульси, які люди здатні нам надсилати.

Але навіщо провокувати чужий негатив. Що вам це дасть? Коротке задоволення і тривалу заздрість

Віра понад усе

Ще одна причина, через яку нам кортить розповісти – щире бажання розділити свою радість: від свого рішення, дій, змін. Але в такому разі потрібно самій беззаперечно вірити в задумане чи здійснене – якщо не на всі 100%, то хоча б на… 91% 🙂 Чому?

Якщо ви самі не до кінця вірите в свої «новини», це передасться тим, з ким ви ділитеся, навіть якщо вони вірять у вас: «Щось ти не впевнено про це розповідаєш», «Ти впевнена, що це хороше рішення?», «Ну, може не загадуй наперед, хтозна як складеться». І все – ти вже сама починаєш сумніватися. Спрацьовує принцип замкненого кола: ваш внутрішній сумнів передається тому, з ким ви ділитеся, він його зчитує і висловлює сумнів вам, а ви через це починаєте сумніватися ще дужче. І через це задумане починає наче буксувати, вповільнюватися.

Краще не ділитися змінами, мріями, планами, поки ви самі не впевнені в них або до кінця не вірите в їхнє здійснення

Діліться з рівними собі

І йдеться не про однаковий вік, посадовий статус чи схожий рівень доходів. Йдеться про людей з такими ж, як у вас, цінностями, баченням. Це не завжди друзі чи родичі, це люди, які розуміють логіку ваших дій. Вони здатні розділити радість, оцінити плани, підказати щось толкове, додати натхнення, адже міряють усе такими ж мірками. Тоді все, чим ви поділитеся, потрапить у родючий грунт.

У цьому сенсі показовий приклад бізнес-тренінгів. Там є така вправа: уявіть, що розглядаєте для себе можливість розпочати бізнес з певною людиною. І озвучуєте їй грандіозну мрію: «А з часом ми прикупимо ще й нафтовий танкер…». Якщо у відповідь почуєте: «Ну, не знаю, як ти це потягнеш…» або «Ти з глузду з’їхала» або «Навіщо тобі той танкер, купа клопоту лишень» – все, втікайте від такого партнера. У людини просто інша система координат – без почуття гумору і масштабного мислення. Вона не оцінить ваших намірів.

Коли свої наче чужі

Коли ми ділимося чимось сокровенним чи радісним з людиною, в якої інша шкала цінностей, інші пріоритети, ми лише дарма витрачаємо час і сили. Навіть на фізичному рівні це потім відчуваємо – з’являється розчарування, розгубленість «краще б я не розказувала».

Типовий приклад – з літніми батьками. Рідні люди, люблять тебе безмежно, бажають лише найкращого. І ти окрилено розповідаєш їм про це найкраще, що от-от має відбутися чи вже відбулося. І тут мама обриває: «Ой та що там твоє підвищення. От у нас підвищення – тарифів! Вчора сусідка розповідала новину про те, що…» І ти сидиш, знецінено, ковтаєш повітря на пів слові… Це не означає, що мама байдужа, просто ви на різних «емоційних поверхах».  

Ділитися краще з тими, хто розділяє вашу філософію і знаходиться на тому ж рівні звитяг. Таких людей, на жаль, обмаль, але тим вони й цінніші.

Діліться… без слів

А що робити, якщо радість або передчуття приємних змін є, а поділитися й ні з ким: поруч нікого справді близького, рівного, рідного? Психологи радять поділитися не суттю, не словами, а емоцією, настроєм. Скажімо, зробити комплімент, поділитися спостереженням, жартом, пригостити цукеркою тих, хто опинився поруч: колегу, знайомих, клієнта. Виплесніть свій позитив без слів. І на душі буде приємно, і серце залишиться спокійним, що не сказали зайвого чужим людям, і спонтанне добро зробили. А воно обов’язково повернеться – у задумане і здійснене!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: