Де відпочивали українські інтелектуалки минулого
Розповідаємо про 7 місць Гуцульщини, які можна і варто заїхати на вакації просто зараз
Розповідаємо про 7 місць Гуцульщини, які можна і варто заїхати на вакації просто зараз
Тут небо торкається землі. Тут по-іншому дихається, осмислюється все, тут наче відкриваються усі чакри 🙂 Недарма до Гуцульщини облюбувала мандрувати вся українська інтелігенція минулого сторіччя, зокрема і творче жіноцтво. Що цікаво, це не було якесь одне окреме місце. Географія карпатських міст і сіл, де зупинялися відомі інтелектуалки, вражає: Дора, Яремче, Ворохта, Жаб’є (нині Верховина), Криворівня, Ільці, Красноїлля, Пістинь, Буркут, Підлюте тощо. Тут творча й громадська еліта не лише проводила цікаве дозвілля чи лікувалася, але й шукала натхнення для творчості.
Саме ці слова з поезії Марійки Підгірянки можна прочитати на пам’ятній дошці, яку встановили відомій дитячій поетесі 2017 року на будинку Буркутського лісництва.
Так склалося, що про мандрівки Лесі Українки Гуцульщиною, зокрема про її лікування колись в курортному селі Буркут, написано чимало. Та мало хто знає, що в Буркуті лікувалася від туберкульозу й поетеса та педагогиня Марійка Підгірянка. Цю сторінку життя видатної українки, в жилах якої текла й німецька кров, описав дослідник творчості Марії Ленерт-Домбровської, завідувач Білоославського музею Марійки Підгірянки Василь Левицький.
У спогадах чоловіка поетеси Августина Домбровського є свідчення, що влітку 1907 року Марійка Підгірянка у його супроводі та лікаря Володимира Кобринського перебувала в курортній місцині – Буркуті, яке славилося «желізними водами» – свого роду гуцульським «боржомі». «Повітря пересичене ялиновими випарами, аж п`янке, чисте-прозоре, що видно крізь нього аж до гори Попіва», – пише Василь Левицький.
Марійка Підгірянка не лише виконувала лікарські процедури, але й збирала гірську малину, зустрілася ненароком із ведмедем, а коли скучала за книгами, мандрувала в сусіднє село Довгополе до свого дядька, місцевого пароха Івана Попеля. Адже його резиденція служила своєрідною меккою для творчої інтелігенції. За словами Василя Левицького, кандидат до Австрійського парламенту Іван Попель мав на Верховинщині найзмістовнішу й найбільшу бібліотеку.
Варто сказати, що лікування у високогірній Буркуті неабияк пішло на користь Марійці Підгірянці, адже прожила вона досить довге життя.
Читайте також: Хто така Рая Троянкер, яка зводила з розуму увесь «Будинок слово»
Так про гуцульський край розповідала відома письменниця, лауреатка Шевченківської премії Ірина Вільде (Дарина Макогон). За словами членкині Союзу Українок Анни Богдан, роман «Сестри Річинські», за який письменниця та громадська діячка й отримала премію, написаний під впливом частих відвідин родини Ольги Годованської в Пістині.
Ця жінка була вчителькою сільської середньої школи. Також любила в Пістині гостювати Ірина Вільде і у священичій родині — отця Миколи Лютого. Ось що розповідала Ірина Вільде про Гуцульщину: «Якщо я приїду в Пістинь чи в Шешори лише для того, щоб напитися води з гірської криниці, то вже мій час продовжений, не змарнований. Карпати — це моє життя, а не лише об’єкт для описування у літературних творах».
Життя письменниці тісно пов’язане з карпатським краєм. І, на жаль, не лише приємними моментами.
Та рани з часом загоюються, і через роки з другим чоловіком Іваном Дроб’язком разом купують у Дорі віллу. Поет і перекладач Остап Сливинський називав цю віллу – «резиденцією Ірини Вільде».
Це був своєрідний арт-салон, де гуртувалася галицька й буковинська інтелігенція. А нині – тут суцільна порожнеча. Будинок цікавої архітектури потребує негайної реставрації задля збереження його від повного руйнування.
У книзі Романа Федоріва «Три стежки до Вертограда» є спогади поета Романа Лубківського про його перебування та інших відомих осіб на дачі Ірини Вільде: «І про що ми тільки не розмовляли в літні гірські вечори: мріяли про нові твори, сперечалися з приводу прочитаного, жартували, виспівували за чаркою коломийок. Дехто з нас вирушав із дачі Дарини Дмитрівни в незабутні мандри по Карпатах: до Яремчі, Ворохти, Верховини, Косова…»
Читайте також: Глуха абатиса з цигаркою: свекруха Єлизавети II, яку скалічив Фрейд і врятував Ісус
Полюбляла відпочивати на Гуцульщині й одна з провідниць жіночого руху Катря Гриневичева. Вона з сім’єю часто виїжджала на літо до Криворівні, а також на запрошення митрополита Андрея Щептицького не раз бувала в його карпатському маєтку в Підлютому.
Про перебування в Карпатах цікаві спогади під назвою «Катря Гриневичева очима доньки» залишила Дарія Гриневич-Витанович у журналі «Наше життя» за квітень 1973 року. «Кожного року виїздили на два місяці до Митрополичого Підлютого, в прекрасні дикі Горгани, – пише Дарія Гриневич. – Їхали ми до Підлютого два дні. Поїздом до Брошнева за Стриєм, а опісля возом до Перегінська. Там ночували, а тоді далі до Підлютого. Мій батько любив природу, розумів її і вчив нас, дітей, любити все Боже твориво».
Згадує Марію Волянську, дружину місцевого пароха Олекси Волянського, яка познайомила Катрю Гриневичеву з гуцульським краєм: “Оживають перед мамою «тіні забутих предків», збагачується прастарими словами її словник, картинами давноминулих часів, немов чудом збережених у глибоких горах, її уява”, – пише донька письменниці. А пізніше були Шешори й Косів.
Катря Гриневичева надто любила Карпати, та доля склалася так, що померти довелося неподалік інших гір – Альп.
Читайте також: Люсіль Дафф Гордон: мільйонерка, яка створила білизну і вижила на «Титаніку»
Ще однією пристанню, де збиралася плеяда української творчої еліти, була хатина місцевого священника Теофіла Кисілевського в селі Ільці неподалік Верховини. Пароха нині називають засновником та патріархом культурно-пізнавального карпатського туризму серед інтелігенції. Що цікаво, він для своїх відвідувачів вів «Пропам’ятну книгу туристів».
Перший том на понад 400 сторінок дивом через тривалий час вдалося віднайти в архіві КДБ. Свого часу син Юліан Кисілевський передав його до коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.
На жаль, цінну книгу так і не повернули до музею. Де другий том – також поки таємниця. На сторінках перевиданого першого тому під назвою «Вакації у Дзядзя. Теофіль Кисілевський» серед когорти відомих імен української інтелігенції можна віднайти підписи учениці Миколи Лисенка, піаністки Ольги Окуневської, провідниць жіночого руху – письменниці Олени Кисілевської та Емілії Шухевич, дружини Антіна Крушельницького, акторки Марії Крушельницької та інших.
Читайте також: Марія Садовська-Барілотті: сестра Карпенка-Карого і конкурентка Заньковецької
Неабияк пов’язана з Гуцульщиною і дружина відомого письменника та адвоката Марка Черемшини (Івана Семанюка) Наталія Семанюк – вчителька, просвітянка, громадська діячка.
Після раптової смерті чоловіка пані Наталія почувалася розбитою. За словами дослідниці творчості Марка Черемшини, письменниці та краєзнавиці Іванни Стеф’юк, з цього стану витягла її Ольга Кобилянська. Вона порадила жінці зробити все для прослави імені чоловіка.
Вона закінчила відповідні курси, і з часом у Ворохті для туристів відчинив двері пансіонат «Черемшина». Як пише Іванна Стеф’юк, тут була купальня, солярій і відпочинкова зона. У газеті «Діло» зустрічається оголошення: «Пансіон «Черемшина» на горі, здалека від куряви, серед лісів, з прегарним видом. Вдома радіо, ситківка, саля. За оголошеними гістьми висилаємо коні. Сезон від 1 червня. Зголошення: Наталя Семанюкова».
На жаль, туристів цей заклад тішив недовго – ймовірно за зовнішнім наведенням Наталію Семанюк арештовують за економічну діяльність, заборонену на той час.
Читайте також: Анна Франко: як склалася доля єдиної доньки корифея української літератури
У 1935 році у Ворохті на відпочинку перебувала й «поетка вогненних меж» як її називав Дмитро Донцов, Олена Теліга (Олена Шовгенова). Саме тут вона пише свою поезію «П’ятнадцята осінь», де згадує про трагічний Київ. Його вона змушена була покинути у травні 1922 року. Тоді поетеса від переслідувань тікала з родиною до батька, колишнього політика УНР, в Чехословаччину. Та з часом повернулася, щоб боротися за українське майбутнє. Вона могла вибрати мирне життя за кордоном, але незламний дух цієї борчині за світлу ідею і щира віра в незалежну Україну привели її до розстрілу в Бабиному Яру в лютому 1942 року.
Зі селом Красноїлля, що на Верховинщині, голосно пов’язане ім’я Гната Хоткевича. Цього невтомного театрального режисера, бандуриста й письменника з Харкова, який 1910 року заснував в цьому невеличкому мальовничому селі Гуцульський театр. Слава про нього настільки гриміла усюди, що навіть відома акторка Марія Заньковецька віддавала свої заощадження задля його розвитку. Приїжджала не раз в Красноїлля і його дружина Платоніда Хоткевич, яка після розстрілу чоловіка вперто й наполегливо працювала, щоб жила пам’ять про Гната Хоткевича, зокрема про його творчість.
Мешканка Красноїлля Марія Дроняк розповідає, що в приватній бібліотеці як цінний артефакт минулого зберігається книга творів Гната Хоткевича з дарчим підписом Платоніди Хоткевич. Її вона 1966 року спрезентувала свекру пані Марії, який тоді був головою сільської ради.
Насправді чимало відомих жіночих імен пов’язані з карпатським краєм: в Яремчі зупинялася громадська діячка й поетеса Христина Алчевська, провідниці жіночого руху й письменниці Наталія Кобринська та Ольга Кобилянська літнували в Криворівні, а юні роки видатної поетеси Віри Вовк минули в Кутах. І цей список можна продовжувати.
Кожна мисткиня шукала свій райський куточок на Гуцульщині, де б тілом і душею набратися тієї життєдайної енергії на плідну працю задля світлого майбутнього України.