Айріс Апфель: рідкісна птаха моди, яка 102 роки дивувала світ

1 березня 2024 року у віці 102 роки померла Айріс Апфель, найстарша ікона моди. Втім, сама себе вона називала найстарішим підлітком у світі. Напевно, так і було, адже її життєлюбству, активності й легкому погляду на життя позаздрили б і двадцятирічні. Фішками її стилю були самоіронія й ексцентричність. А ще великі окуляри в круглій оправі, об’ємні шуби з лами, коротка стрижка і червона помада. Давайте згадаємо, якою була ця жінка, бо вона дійсно була неймовірною.

ЧОРНИЙ ПОЯС З ШОПІНГУ

Її гардероб займав три кімнати, і тут було місце як дизайнерському одягу, так і речам з барахолки. Власне, тут віддзеркалювалася уся мода ХХ століття. Але головною пристрастю Айріс були яскраві великі прикраси, якими вона доповнювала повсякденний образ. Вона просто фанатіла від масивних аксесуарів! А от улюбленим вбранням зі своєї колекції незмінно називала дизайнерську сукню від Нормана Норелла, яку вдягала на перше побачення з майбутнім чоловіком. Й додавала, що сукня досі не лише зберігається в шафі, а й, як і раніше, сидить на ній, як з голочки. Бо її гардероб постійно росте, а от талія – ні.

Відчуття стилю у Айріс – буквально з пелюшок. Коли маленькій модниці було лише чотири, батьки повезли її на курорт. Мама любила бавитись з нею, як з лялькою: перевдягати кілька разів на день, придумувати нові образи.

Якось після чергового перевдягання мала почала несамовито кричати й щосили тупотіти ногами. Так голосно, що в кімнату вбігли перелякані сусіди

Яким ж було їх здивування, коли вони побачили живу та неушкоджену дитину в новому костюмі.

«Вона не підходить, вона не підходить!» – кричала маленька Айріс, показуючи на стрічку, яку мама вплела у волосся. Вона вирішила, що стрічка не пасує сукні, й влаштувала істерику.

Вже в 11 років Айріс самостійно купувала собі одяг. Навесні 1933 року у неї не було вбрання на Великдень, а мама була зайнята, тож дала дівчинці 25 доларів і відправила до торгового центру. У той час це була пристойна сума. Айріс одразу вподобала сукню, яка коштувала 12,95 доларів, підібрала до неї й туфельки за 3,95, тож у неї залишилися гроші на солом’яний капелюшок, легкий обід та проїзд додому. Мама оцінила обновки, а батько похвалив дівчинку за ощадливість. Відтоді, як каже сама Айріс, вона почала заробляти свій «чорний пояс з шопінгу».

На початку 1940-х молода й дуже наполеглива Айріс кілька разів приходила в магазин і просила продати їй зовсім не жіноче вбрання – джинси

Це зараз денім є будь-де, а тоді джинси шили лише для чоловіків, і продавалися вони в магазинах робочого одягу.

«У мене в голові з’явилася нав’язлива ідея. Я придумала образ і не могла його позбутися, він просто переслідував мене: великий тюрбан у клітинку, біла бавовняна сорочка, пара круглих золотих сережок і… джинси. Я прийшла до місцевого магазину уніформи та запитала, чи є у них джинси. На мене подивилися із сумішшю подиву, здивування та огиди: «Ви що, не знаєте, що юні леді не носять джинси?».Мені начхати, що вони носять, а що – ні. Я хочу джинси! Я просила продавця допомогти мені, але марно. Я благала пошити пару для мене, мого розміру, але він був непохитним. Я повернулася за тиждень – те ж саме. Потім я прийшла ще через тиждень, і ще. Я приходила доти, аж поки він не зглянувся на мене (або я йому просто так сильно набридла, і він більше не хотів мене бачити). Він віддав мені пару джинсів, пошитих для хлопчика – моєму щастю та щастю тарганів у моїй голові не було меж», – ділилася спогадами Айріс.

Так вона стала однією з перших жінок у світі, які почали носити джинси. Чоловічий одяг на тендітній дівочій фігурі – тоді це був справжній фурор!

КОХАННЯ НАВІКИ

Айріс усе життя кохала одного чоловіка. Це був Карл Апфель, і разом вони прожили 68 щасливих років. Іноді цей час їй здавався цілою вічністю, а іноді – наносекундою, згадувала Апфель. Вона часто про нього згадувала й дуже сумувала за ним. Він помер у 2015 році, не доживши місяця до 101 року.

Вони познайомилися на відпочинку, коли Айріс з родиною вирушила на озеро Лейк-Джордж. За кілька тижнів Карл випадково побачив Айріс вже у Нью-Йорку. Вона стояла з мамою та її знайомим біля вітрини магазину, з цікавістю щось розглядаючи, а Карл у цей час застряг у дорожньому заторі. Приїхавши додому, він відразу ж їй зателефонував і осипав компліментами: «Твій капелюх був просто приголомшливим!». Потім став хвалити увесь образ. Знавець моди й майстер компліментів, він не залишив Айріс байдужою.

У них все швидко закрутилося. На перше побачення вони пішли в День Колумба (8 жовтня), про заручини оголосили в День Подяки (27 листопада), обручку Карл подарував на Різдво, а одружилися вони наприкінці лютого 1948-го року. Весілля, за словами Айріс, не було пишним – усього 120 осіб. А весільна сукня не була класичною – довга, мереживна й рожева. Місіс Апфель вдягала її багато разів й опісля.

«Купувати весільну сукню для того, щоб вдягти її раз у житті, мені здається дуже непрактичним», – казала Айріс

Секрет порозуміння в сім’ї Апфель, за її словами, був простий: «Моєму чоловікові Карлу дуже пощастило. Мене не приваблюють діаманти. Наші цінності, політичні погляди, уподобання – все ідентичне. Він уміє робити безліч речей, на які я не здатна, разом ми доповнюємо один одного до єдиного цілого. Він чарівний, дбайливий, приємний у спілкуванні, милий і навіть вміє готувати. Що ще потрібно жінці для щастя? Але найголовніше – він завжди вмів розсмішити мене. Знаєте, я виглядаю такою хуліганкою, але в тому, що стосується шлюбу, я старомодна, як калоша».

Дітей у пари не було, і це був свідомий вибір. Апфель зізнавалася, що хотіла будувати кар’єру, а на все часу не вистачить. Карл у всьому підтримував дружину.

Разом із нею заснував текстильну компанію Old World Weavers, яка займалася реставрацією старовинних тканин. У пошуках нових оббивок та антикварних меблів вони з чоловіком їздили по всьому світу. На східних ринках Айріс почала купувати незвичайний одяг ручної роботи, створювала нові яскраві образи та одягала ексклюзивні вбрання на зустрічі із замовниками. Її колекція одягу поступово зростала.

Унікальними матеріалами компанії, привезеними з різних куточків світу, зацікавилася адміністрація США, а сама Айріс стала декоратором Білого дому при дев’яти президентах – Трумана, Ейзенхауера, Кеннеді, Джонсона, Ніксона, Форда, Картера, Рейгана та Клінтона.

Читайте також: Невгамовні пані: п’ять довгожительок, які здивували світ

НІКОЛИ НЕ ПІЗНО

Відомою Айріс стала лише після 50, а шалена популярність прийшла ще пізніше – після 70. Відтоді вона фотографувалася для глянцю, з’являлался у різних рекламних кампаніях, про неї навіть зняли документальний фільм.

У 84 роки вперше в музеї Нью-Йорка вона відкрила виставку власного одягу «Рідкісна птаха: обране з колекції Айріс Апфель». У 91 її запросили викладати до університету, у 92 роки – включили до списку 50 наймодніших жінок світу, яким за 50.

І у віці за 90 вона вела активний спосіб життя, якому позаздрили б двадцятирічні. Попри любов до традиційних речей Апфель слідкувала за новинками техніки й представила власну колекцію смарт-браслетів: зовні – модний аксесуар, усередині – розумний гаджет. Прикраса мала ряд корисних функцій, як то: переглянути відстань, кількість витрачених калорій, відправити повідомлення тощо. Айріс казала, що подібний аксесуар підійде як для людей похилого віку, так і для молодих людей. Вартість такого браслетика – від 300 до 400 доларів.

Потім Айріс стала обличчям кампанії косметичного бренду MAC. Гасло компанії: «Краса поза віковими рамками»

Втім, Апфель важко було назвати красивою, такою вона не була навіть у молодості. Їй дісталася далеко не миловидна зовнішність: великий ніс, великі губи. Але її ніколи це не бентежило: «Я не люблю красу в її класичному розумінні, тому не сумую. Люди на зразок мене, які не можуть брати зовнішністю, повинні постійно розвиватися, створювати щось нове, робити щось. У цьому наш козир – ми завжди залишаємось цікавими».

До пластичної хірургії місіс Апфель ставилася скептично – казала, що знає випадки, коли експерименти задля молодості зробили людей схожими на героїв картин Пікассо. Макіяж також не дуже вітала. Виняток – улюблена червона помада, яка доповнювала практично будь-який її модний образ.

У 2018 році з’явилася маленька копія Айріс – лялька Barbie, яку презентувала компанія Mattel

Іграшкову Апфель вдягнули в зелений брючний костюм у паєтках від Gucci, ще на ній знамениті круглі окуляри в товстій оправі, масивні браслети та намисто. Ляльку зробили в єдиному екземплярі та подарували Айріс, але в майбутньому компанія хоче випустити цілу колекцію одягу для Barbie у стилі Апфель (і це має бути цікаво, адже дизайнерка сама брала участь у її створенні).

Того ж року вийшла автобіографічна книга «Айріс Апфель: випадкова ікона». Власне, вона була при ділі до останнього: у 2024-му разом з текстильною компанією Ruggable планувала запустити свою нову колекцію, також працювала над книгою Colorful, яка вийде згодом у цьому році. Ця енергійна бабця, безперечно, знала якісь секрети. Й готова ділитися ними, навіть коли її самої вже нема.

Читайте також: Рут Хендлер: емігрантка, яка придумала Барбі, пережила рак і створила протези для грудей

ЦИТАТИ АЙРІС АПФЕЛЬ

Якщо ви негарна, у вас більше шансів стати привабливою. А якщо ви гарна, часто ви просто гарна і все.
Моду ви можете купити. А от стиль – відчуття вроджене. Головний ключ – навчитися розуміти саму себе.
Люблю імпровізувати. Завжди вважала за краще жити так, ніби граю джаз.
Я не люблю тренди, я люблю традиції.
Справа не в тому, як ви одягнені, а як ви це носите.
Краще бути щасливою, ніж з ніг до голови вдягнутою в дизайнерські речі.
Зазвичай життя сіре й нудне. То чому б не додати трохи веселощів, вибираючи сукню?
Якщо ваше волосся укладене, і ви взули хороші туфлі, то впораєтеся з чим завгодно.
Що б ви не робили і скільки б у вас не було грошей, у 80 років ви не будете виглядати на 30. То навіщо витрачати стільки сил на ці маніпуляції із зовнішністю? Було б набагато краще, якби жінки додали собі розуму в голови, а не ботоксу в обличчя.
Щоб бути задоволеним життям, треба належати собі самому. Прагнення догодити усім – це глухий кут. Воно призводить лише до того, що ви виявляєтесь нікому не цікавими.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: