Жіночі історії: про «бізнес вдів» і Джулію Тофану, яка отруїла 600 чоловіків
Її іменем названо всі повільнодіючі яди, а Моцарт звинуватив у своєму отруєнні
Її іменем названо всі повільнодіючі яди, а Моцарт звинуватив у своєму отруєнні
«Допоможу стати вдовою. Недорого» – заінтриговані такою послугою, дівчата? А колись вона була дуже затребуваною і надавала її відома в XVII на всю Європу отруйниця Джулія Тофана, ім’ям якої навіть назвали отруту Aqua Tofana або вода Тофани…
«Вода» ця була нарозхват. Жінкам того часу доводилось несолодко. З кар’єрних опцій – піти в монастир, зайнятися проституцією або вийти заміж. Шлюби тоді були, м’яко кажучи, нещасливими: жінок віддавали під вінець або з розрахунку або заради виживання. Дружин за людину не вважали – лупцювали, гвалтували, принижували. Розлучитися було практично неможливо. Покінчити з цим «щастям» можна було лише в один спосіб: відправити чоловіка… на той світ. І на цій пікантній справі добре зналася та сама Джулія Тофана з Палермо. Вона створила яд – 100% гарантія смерті і жодних підозр..
Склад Aqua Tofana досліджували багато алхіміків та лікарів XVIII століття, навіть лейб-медик імператора Священної Римської імперії Леопольда австрієць Пій Ніколаус Гареллі. Він вважав, що отрута складалася з розчину миш’яку з домішками настою абсолютно «невинної» рослини Antirrhinum cymbalaria. Інший відомий у ті часи лікар Ерндтель стверджував, що в основі отрути був свинець. Подейкували й про зовсім «диявольскі» інгредієнти, наприклад, слину людей, що вмирали під тортурами.
За даними тогочасного слідства, Джулія Тофана змішувала в своїй Aqua Tofana «всього лише» свинець, ртуть і беладонну. І начебто удосконалила давню формулу, якою користувалася ще її мати – та, начебто, отруїла свого чоловіка і поклала початок «бізнесу вдів».
Отрута була без кольору, запаху та смаку, її слід неможливо було виявити ні в страві, ні в напої, ні в тілі покійника. Причому смерть наступала невідворотно, але поступово: жертви спершу слабшали, худнули, відчували сильну спрагу, втрачали апетит – чахли, як кажуть.
Джулія продавала цю воду як оберіг під назвою «Манна святого Миколая». Та ще й в красивих пляшечках, які можна було тримати навіть на видному місці без усіляких підозр. Клієнтки ділилися контактами Джулії лише з надійними подругами – за отруєння на шибениці опинилися б усі причетні.
Бізнес йшов настільки добре, що Джулія Тофана з дочкою, яка допомагала матері, перебралися спочатку до Неаполя, а потім до Риму. Отруйниці процвітали майже 50 років, і Джулія Тофана загалом звела на той світ понад 600 чоловіків…
Шкереберть цей середньовічний «жіночий стартап» пішов у 1659 році. Одна із клієнток Джулії вирішила отруїти свого чоловіка. Вона налила яд йому в їжу, але в останню мить передумала і спинила його. Чоловік змусив її у всьому зізнатися і передав владі Папської області, де горе-отруйниця розповіла все, що знала про Джулію Тофана та «Манну святого Миколая».
За однією з версій, вдячні клієнти попередили Джулію про арешт, і та встигла сховатися в монастирі. Її схопили лише коли містом поповзли чутки, що Джулія отруїла воду в місті. Тоді до монастиря увірвався розгніваний натовп і начебто стратив отруйницю.
Втім, могилу і тіло Джулії так і не знайшли, а її «справа» продовжувала жити. У XVIIІ сторіччі назва Aqua Tofana закріпилася за ледь не всіма повільнодійними отрутами. До речі, коли композитор Вольфганг Амадей Моцарт смертельно захворів 1791 року, він був упевнений, що йому підлили Aqua Tofana. Після його смерті музикознавці Олівер Хан і Клаудія Маурер, вивчаючи рукописи Моцарта, виявили на нотному записі «Чарівної флейти» велику кількість миш’яку – начебто інгредієнту Aqua Tofana…
Увіковічнив Тофану й Михайло Булгаков: у романі «Майстер і Маргарита» отруйниця з’являється на балу Сатани. Там їй і місце, як кажуть 🙂
Дізналися про цю історію в журналі Was.