видатні українки

---

український соловейко
МАРІЯ САДОВСЬКА-БАРІЛОТТІ

Сестра Карпенка-Карого, яка стала оперною примою, попередницею Крушельницької та конкуренткою Заньковецької

---

Текст: Вікторія Шапаренко

Співачка й акторка, сестра Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського й Панаса Саксаганського, Марія була талановитою, як уся її рідня. Сучасники називали її «українським соловейком». «Передати характер її співу неможливо: в ньому відбивався весь нарід, його поезія, його почуття», – говорив про сестру Саксаганський. Мистецький шлях Марії тривав недовго – усього 12 років. Життя також – лише 36. Однак і за такий короткий термін можна встигнути так багато, щоб про тебе згадували й через століття.

РОДИНА КОРИФЕЇВ

Не думав-не гадав економ панських степових маєтків Карпо Адамович Тобілевич, який мав трьох синів, Івана, Миколу, Панаса і єдину доньку Марію, що усі його діти закохаються у сцену й стануть знаними театральними діячами. І що жоден з них не носитиме його, батькового, прізвища. Іван стане Карпенко-Карим: перша частина – від імені батька Карпа, друга – з прізвища персонажа п’єси Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого. Микола візьме собі псевдонім Садовський – за дівочим прізвищем матері. Панас назветься Саксаганським: за назвою містечка Саксагань, що на Катеринославщині, звідки родом мати. Марія ж, не вигадуючи зайвого, теж стане Садовською. Але все це трохи пізніше.

Марія народилася 17 квітня 1855 року у селі Кам’яно-Костуватому на Миколаївщині. Вона була четвертою з дітей цієї славної великої родини, що мала старовинне шляхетне походження.

Вона гарно вчилася – початкову освіту здобула в Єлисаветградській жіночій школі Титаренка, а з 11 років навчалася у жіночій гімназії Хрущової, успішне закінчення повного курсу якої надало їй право вчителювати.

Марія, як і брати, була змалку закохана в театр. Маючи гарний природний голос, сильне соковите сопрано, вона ще в гімназії співала на учнівських вечорах, грала в аматорських виставах.

На роковини смерті Тараса Шевченка у 1875 році в Єлисаветграді поставили п’єсу «Назар Стодоля», у якій вперше прозвучали «Вечорниці» композитора Петра Ніщинського. Він також приїхав подивитися-послухати виставу. Тоді Марія зачарувала його своїм співом, і той сказав пророчі слова: «Ваша доля – то сцена. Таким голосом рідко кого наділяє природа!». І це пророцтво збулося – Марія увійшла в історію театру як одна з найперших і найкращих виконавиць вокальних партій у тогочасних оперетах і операх.

ЗАМІЖЖЯ ТА ІТАЛІЙСЬКЕ ПРІЗВИЩЕ

Марія вийшла на сцену у 1876 році у складі трупи під керівництвом Марка Кропивницького. У ній вона грала майже три роки. Молоду талановиту акторку одразу помітили, про неї писали газети.

Але втрутився Амур зі стрілами – саме в театральній трупі Марія познайомилася з молодим італійцем, музикантом і співаком Миколою Барілотті, який допомагав їй в музичній освіті, займався з нею вокалом. Знайомство закінчилося шлюбом, родина переїхала в Італію. Однак тривало кохання недовго – виявилось, що кожен має свої погляди на подружнє життя.

Чоловік був легковажною людиною, не турбувався про дітей, яких у шлюбі народилося п’ятеро, але вижили лише двоє (остаточно – тільки донька Женя). Та й загалом усі Тобілевичі не схвалювали цей шлюб, а особливо брат Іван – він був незадоволений тим, що сестра марнує свій талант в «дешевих оперетках». Й запевняв, що творчий шлях Марії має бути в театрі справжньої драми. 

Вона повернулася з дітьми до батьків у Єлисаветград і на певний час покинула сцену.

Навесні 1879 року померла мати, Євдокія Зіновіївна. Марія замінила її по господарству, але пам’ятала й про театр. Тим паче, що в родинному домі Тобілевичів частенько гостювали Марко Кропивницький, Микола Лисенко, Модест Мусоргський, Марія Заньковецька. 

Якось Кропивницький розповів про свою нову драму й сказав Марії, що знайдеться справжня роль для неї – малась на увазі роль Оксани у п’єсі «Дай серцю волю, заведе в неволю». Марія відповіла, що мала б те за щастя, на що Марко Лукич радо відповів: «Зіграєте обов’язково. Я запрошую вас до нашої трупи, що зараз виступає в Харкові. Спеціально за цим і прибув».

Марія хвилювалася за дітей, але про них обіцяли подбати брати, і вже наступного дня її проводжали до Харкова. Був 1883 рік. Вона повернулася на сцену і вже назавжди.

Читайте також: Олена Журлива: «пантера чоловічих сердець» і поетеса розстріляного відродження

СЛІД КОБЗАРЯ

Спершу Марія виступала під прізвищем Барілотті, пізніше, працюючи в трупах братів, обрала псевдонім Садовська (дівоче прізвище її матері) і з ним увійшла в історію українського театру.

Якою ж була Марія, артистка й жінка? Софія Тобілевич, дружина Карпенка-Карого, авторка мемуарів «Корифеї українського театру», згадувала так: «Від своєї матері вона дістала у спадщину гарну зовнішність. Трохи вища середнього росту, гнучка, статурна, вона справляла враження ще зовсім юної дівчини. Те, що вона в минулому закінчила гімназію, виділяло її серед інших актрис трупи: освіта позначилася і в її праці над ролями, і в поводженні з людьми. Драматичний талант у Маші був винятковий, а до того ж ще пов’язувався з надзвичайної краси мелодійним голосом. Найменшого напруження не почувалося в її голосі, які б не були високі ноти, що їх доводилося брати. Здавалося, тому голосу не було ні кінця, ні краю. Тому легко зрозуміти, чому Марія мала великий успіх у публіки».

Панас Саксаганський характеризував сестру як надзвичайно серйозну людину, самостійну в поглядах, далеку від пліток: «Вона тримала себе оддаль від усіх».

Вільні від репетицій і вистав години Марія проводила з актрисою, а пізніше й родичкою Софією Дітковською (Тобілевич). Вони так здружилися, що й на гастролях завжди жили в одному готельному номері. Й довіряли одна одній сердечні таємниці. Якось Марія розповіла подрузі про своє перше кохання: ще гімназисткою вона познайомилася з племінником Кобзаря Йосипом Шевченком.

Він тоді був курсантом Єлисаветградського юнкерського училища і часто бував на творчих вечорах у Тобілевичів. Разом вони грали й співали. Тож не дивно, що закохалися. Йосип навіть посватав дівчину, але весілля відклали, а невдовзі вона отримала звістку, що він захворів і помер. Марія дуже побивалася… Щоб притлумити біль, вона стала шукати роботи, як забуття, зайнялася оперетою і там зустріла Барілотті.

Читайте також: Полтавка Мура Закревська: подвійна агентка, коханка трьох знаменитих чоловіків

БЛИСКУЧА КАР’ЄРА

Талант Марії Садовської розквітав, у театрі до неї прийшло справжнє визнання. Дебютувала вона у «Наталці Полтавці» Івана Котляревського. У родині Тобілевичів був своєрідний культ цієї вистави, всі знали й повсякчас цитували пісні й сцени з неї. Тож цей образ Марії добре вдався – вона поєднувала досконалий спів з грою драматичної актриси, напрочуд реалістичною. Критики вважали, що її Наталка – неперевершена. Загалом, такі образи були її «родзинкою».

Жодна актриса того часу не вміла так тонко й глибоко відтворювати характери українок, розкривати різні їхні грані. Реалізм і простота гри справляли враження повної ілюзії дійсності. І це доповнювала пісня. Ніхто не вмів так співати українські народні пісні, як Марія – душевно й лірично.

Зокрема, зіграла Кулину («Чорноморці» Старицького), Панночку («Утоплена» Лисенка), Олену, Теклю, Оришку («Глитай або ж Павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Пошились у дурні» Кропивницького), Одарку («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Софію, Харитину («Безталанна», «Наймичка» Карпенко-Карого). Вона ретельно працювала над кож­ним образом і вміла бути помітною навіть в епізодичних ролях – так, її Мотовилиха, хазяйка вечорниць у драмі Т.Шевченка «Назар Стодоля», щоразу викликала оплески. Не цуралася вона й комедійних ролей – зокрема, блискуче зіграла Проню у п’єсі Старицького «За двома зайцями». Це була творча перемога актриси.

Її конкуренткою й почесною «ворогинею» була Марія Заньковецька. Поперемінно вони грали одні й ті ж головні ролі й змагалися в тому, хто зірве більше овацій. Перемогла врешті-решт Садовська – у кінці 1889 року Заньковецька залишила трупу, не бажаючи працювати в театрі з двома примадоннами. Разом з нею пішов і Микола Садовський, з яким вона перебувала в цивільному шлюбі. Після цього розколу керівництво трупою взяли на себе Саксаганський і Карпенко-Карий. І заходилися створювати новий український театр, залучаючи талановиту молодь, в якому була одна прима – Садовська.

Читайте також: Дружини українських письменників та поетів: хто вони і як склалися їхні долі

ВДРУГЕ У ТУ Ж РІЧКУ

Отже, театральний горизонт видавався безхмарним. На відміну від особистого. Тут усе було, як то кажуть, складно.

У 1883 році подружжя Барілотті спробувало примиритися. Чоловік хотів, аби Марія знов повернулася до оперети, вона ж умовляла його пристати до драматичної трупи, де грала сама. Родинне возз’єднання було недовгим, але ознаменувалося народженням ще одної доньки – Олени.

За кілька років Марія вийшла заміж вдруге – за колегу, актора Дениса Мову (Петрова). Він був родом із Бердянська, а навчався в петербурзі, після чого повернувся в Україну. Софія Тобілевич згадує про нього так: «У Дениса був прекрасний тенор, високий і дуже мелодійний, приємний для вуха, який він опрацював в консерваторії. Він був досвідченим співаком і багато допомагав Марії у підготовці до співочих партій». І, певно, голос таки був прекрасний. Але водночас він любив карти, більярд та вино… Власне, як і перший Маріїн чоловік.

Якраз після вистави «Наталка Полтавка», в якій Мова грав Петра, а Садовська – Наталку. В готельній альтанці відгуляли весілля. А потім знов гастролювали, співали, грали. Й заодно наживали діток – у подружжя їх було двоє, Ольга і Сергій. Доньку Олену, народжену від Барілотті, Марія теж записала на ім’я свого другого чоловіка.

До речі, діти Марії Садовської у майбутньому також поєднали життя з театром: старша Женя починала свій шлях як акторка (на жаль, їй судилося недовге й трагічне життя), Олена стала оперною співачкою (мабуть, найбільш відомою з усіх – вона мала псевдонім Петляш, від чоловіка Петляшенка, племінника Кропивницького), Ольга – хористкою (правда, залишила сцену після заміжжя), Сергій присвятив себе оперному співу (й узяв сценічний псевдонім Знаменський – за назвою вулиці, де провів дитинство).

Читайте також: Віра Холодна: коротке і яскраве життя «німої королеви драм жіночої душі»

ОСТАННЯ РОЛЬ

Марії було трохи за 30, а здоров’я підводило все частіше – гастролі й сценічні навантаження давалися взнаки. У березні 1891 року, коли трупа гастролювала в Одесі, актриса почувалася дуже втомленою й тішила себе думкою, що невдовзі відпочине з родиною на милому серцю хуторі Надія. А поки що – грала.

Для свого бенефісу Марія обрала п’єсу Старицького «Безталанна», в якій вона мала роль Софії – одну з улюблених. Сповнений драматизму, цей ніжний і щирий образ був їй особливо близьким. Відкладати виставу, попри нездужання, Марія не хотіла, і з великим піднесенням зіграла роль від початку й до кінця. Вже в передостанній дії пошепки поскаржилася братові Панасові, який грав Гната, що їй дуже погано. Він хотів викликати лікаря, та Марія відмовилася: «Дограю до кінця. Остання дія невелика». І вже догравши все, раптом втратила свідомість.

Як істинна актриса, вона не стала шокувати цим публіку – встигла вибігти за лаштунки. Але на фінальний поклон, коли глядачі викликали Марію бурхливими оплесками, квітами й подарунками, вийти вже не змогла. Брат виніс її, непритомну, на руках й відвіз додому. Безталанна Софія стала її останньою роллю…

27 березня до Одеси приїхали брати та інші артисти (і «ворогиня» Заньковецька теж), щоб її провідати, але, на жаль, спізнилися: за кілька годин до цього 36-річна Марія Садовська померла.

Поховали Марію в Єлисаветграді, на Биковому цвинтарі, поруч з могилою матері, яку вона дуже любила. Пізніше вони обидві були перепоховані поблизу хутора Надія, поруч з могилами інших Тобілевичів.

Після смерті дружини Денис Мова залишився сам з трьома дітьми в родинному будинку на Знаменській, який Марія успадкувала за заповітом батька. З горя він почав ще більше пиячити, взяв квартирантів, попродавав речі Марії – навіть її фортепіано й театральні костюми. Врешті-решт зелений змій зруйнував його акторську кар’єру – він кинув трупу, переїхав в Одесу й невдовзі помер. Дітей Марії доглядали родичі – дядьки та дідусь.

А дім лишився (зараз у ньому літературно-меморіальний музей), й стіни родинної оселі Тобілевичів досі пам’ятають, як тут дзвенів голос «українського соловейка». Також у день смерті Марії Садовської, 27 березня, за ініціативою Міжнародного інституту театру щорічно відзначається Міжнародний день театру.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Ганна Золотаренко: третя дружина Хмельницького, яка керувала і ним, і гетьманатом
• Ольга Косач: улюблена сестра Українки, яка врятувала її архів і загинула в таборі
• Варвара Каринська: українка, яка створила балетну пачку, працювала з Далі й отримала «Оскар»