Ольга Петлюра, перша леді УНР, про яку мало хто знає

Дружини видатних чоловіків і зокрема Ольга Петлюра на перший погляд викликають заздрість: здається, одне лише одруження з таким обранцем – запорука щастя й достатку. Однак історії життя таких жінок часто свідчать про інше: про непрості випробування постійною зайнятістю, частими розлуками, переїздами, побутовою необлаштованістю, скрутою, інколи й зрадами. В житті Ольги Петлюри додалися ще й хвороба доньки і вбивство чоловіка. Вона точно не хотіла собі такої долі…

Донька вчителя з Полтавщини, Ольга Більська мала б мати цілком безнапасне дитинство й життя. Але змалечку осиротіла. Бабуся, яка забрала дівчинку до себе, виховувала її у скромності, праці та ощадливості. Ольга закінчила з відзнакою гімназію, стала вчителькою молодших класів і вирушила до Києва навчатися на Вищих жіночих курсах. Зупинилася у родичів, які й заходилися сироту прилаштувати – знайти нареченого. Вони познайомили 23-річну Ольгу з 29-річним Семеном Петлюрою. Історію їхніх стосунків, точніше історію Ольги, розповіла Ганна Черкаська (UA History). Переказуємо…

Чоловік, який не любив свого імені

Низенький, непоказний, Семен уникав свого імені, пнувся на Симона, тому все життя Ольга не називала його на ім’я. Подібне, до слова, було в родині Михайла Бойчука.

Їхні стосунки почалися з листування. Зрештою Більська подалася до Петлюри в Москву. Навіть вступила до Московського університету, підпрацьовувала репетиторством і вишиванням. Петлюра в цей час працював бухгалтером страхової компанії. На кошти українських громад у 1912-1914 роках видавав журнал «Украинская жизнь».

Ольга мріяла про весільну сукню, але боялася дратівливого, вибухового характеру Петлюри, тому жила з ним «на віру». Соромно їй було від людей, і вона роками писала подругам, що «вийшла заміж». Семен не квапився брати її за дружину, не одружився з нею навіть після народження доньки Лесі 25 жовтня 1911 року, хоча на цьому наполягала вже навіть його мати.

Українська родина у середмісті Москви

Мешкала родина у будинку №3 у Другому Волконському провулку Москви. Родичка Ольги Петлюри – Зоя Плітас описувала її в ті часи так: «Пам’ятаю Ольгу Опанасівну, як вона гарно виглядала: висока, струнка жінка з посивілим пишним волоссям і чудовими чорними очима, які так тепло, привітно дивилися на нас через золоті окуляри. Вона завжди була життєрадісна, усміхнена та прихильна до нас, дітей. Її маленька донечка Леся була нашою улюбленицею, і тітка Оля довіряла нам її, знаючи, що ми добре доглянемо Лесю, та дозволяла нам з нею бавитись надворі. Тітка Оля любила одягати Лесю в українське убрання та розмовляла з Лесею лише українською мовою».

Ольга водила дочку до українського садочка, читала їй українські книжки, плекала українські традиції. Шила Лесі переважно український одяг. Цікаво, що Леся першим словом сказала: «Тінек», так вона завжди називала татка.

Життя між двох вогнів

Родина Петлюри жила скромно, без жодних розкошів. Ольга допомагала доглядати за пораненими у шпиталях, брала участь у діяльності жіночих товариств. Родина Петлюри підтримувала тісні родинні стосунки зі Степаном і Ніною Сірополко та їхніми дітьми, які теж переїхали з Москви до Києва. Леся Петлюра писала вірші, збирала марки, разом із дядьком Степаном захоплювалася малюванням і писанкарством.

Коли в липні 1918 року Симона Петлюру заарештували, довелося матері з дочкою кілька місяців переховуватися під різними паспортами за різними адресами. Ольга ще й піклувалася про свекруху – матір Петлюри, яка залишалася у Полтаві. «Дуже дякую Вам, голубочко, за гроші і за ті труди, котрі випали на Вашу долю… Дуже в гарний час прийшли ваші гроші. Бо треба було платити налоги… Як рідну дочку благаю Вас сповнити мою нікчемну просьбу. Хоть би в останні дні побачити Вас і хоть в ці хвилини забути своє погане життя…», – писала в той час свекруха Ольга невістці – теж Ользі.

Незабаром більшовики арештували стареньку, утримували у в’язниці; на третій день після звільнення вона померла.

На чужині

На відміну від своїх попередниць – дружин лідерів Української Держави Марії Грушевської та Розалії Вінниченко – Ольга Петлюра ніколи не була на офіційних імпрезах, не з’являлося її ім’я у пресі.

Наприкінці листопада 1919 року вона з донькою виїхали до Праги, де перебувала дипломатична місія УНР на чолі з Максом Славінським. Про цей період життя Ольга Петлюра писала: «Протягом декількох місяців одна їжа – хліб, сіль і помідори, а на гаряче лише – чай». Леся навчалась у чеській школі, успішно вивчала чеську мову.

У Чехословаччині Ольга та Леся Петлюри спілкувались з родинами Сірополків, з другом дитинства Семена Петлюри – письменником Василем Королівим-Старим і його дружиною письменницею та перекладачкою Наталеною Королевою. Мати водила Лесю по соборах, костелах, церквах.

Нарешті у 1922 році у Варшаві родина об’єдналася. Але життя від цього не стало кращим.

Злидні, стреси, операція

Все цінніше, що мала родина Головного Отамана та його найближче оточення, – було продане. Леся згадувала, як батько попросив її почистити його плащ і віддав плащ «своєму ад’ютантові полковнику Доценкові, щоб… той продав його перекупщикові, щоб… купити картоплі і маргарини…». Ольга Петлюра заробляла в цей час вишиванням. Сама давала Лесі уроки польської мови, щоб дівчинка не пропускала школи, багато читала. Віктор Цимбал, випускник художньої школи в Києві, який пізніше набув світової слави маляра, графіка, давав Лесі уроки живопису.

На початку 1923 року Ольга перенесла дві важкі операції, що було великим стресом для Лесі.

Уникаючи небезпеки, 30 грудня 1923 року Симон Петлюра з паспортом, на прізвище Степана Могили покинув Варшаву.

Останній притулок

Згодом до Парижа переїхала й Ольга з Лесею. З міркувань безпеки жили окремо від Семена. Коштів повсякчас бракувало. 25 травня 1926-го агент ГПУ Самуїл Шварцбард розстріляв Петлюру на вулиці. Увесь цей час Петлюру звинувачували в усіх смертних гріхах. Лесю навіть цькували гімназистки, обзивали дочкою вбивці. В дівчинки ще й виявили туберкульоз і заборонили відвідувати навчання. 16 місяців тривав судовий процес над вбивцею. Усе це дуже підірвало і без того слабке здоров’я Ольги.

Останньою краплею став судовий вирок: вбивцю Шварцбарда виправдали, він мав сплатити 1 франк штрафу за забруднення кров’ю та миття вулиці.

Усі кошти Ольги йшли на лікування дочки. Сама вона теж хворіла, почала втрачати слух. Її з донькою прихистила у Парижі Єлизавета Прокопович, дружина колишнього голови ради міністрів уряду УНР.

У листопаді 1941-го у санаторії у містечку Камбо на півдні Франції на 30-му році від сухот померла Леся. З того часу Ольга Петлюра відчувала себе неживою, дні проводила на цвинтарі Монпарнас біля рідних могил.

Останні роки вона довго хворіла, страждала частими кровотечами, майже нічого не чула, ледь говорила. Померла в 73 роки у Парижі. Похована поруч з донькою та чоловіком – у родинній могилі на кладовищі Монпарнас…