П’ять українських художниць з неймовірними жіночими долями

Насправді видатних художниць в Україні в наш час та в минулому значно більше – не п’ять, а щонайменше п’ятнадцять. Кожна зробила свій вагомий внесок у розвиток живопису, кожна має унікальні роботи, впізнаваний стиль. Але ми зібрали саме тих мисткинь, які запам’яталися ще й долями – жіночими, непростими, цікавими…

СОФІЯ ЛЕВИЦЬКА

українська художниця, якою захоплювався весь мистецький Париж, а вона розповідала про рідне Поділля і поєднувала кубізм з українськими мотивами

Софія Левицька – одна з тих видатних українок, яких за кордоном, на жаль, знають більше, ніж на батьківщині. І, як це часто буває, за зовнішнім успіхом ховалося жіноче горе, яке, зрештою, призвело до нещасливого кінця спершу цілком щасливої історії, про яку розповів нам портал Diaspora.ua.

Софія Левицька народилася у 1874 році на Поділлі у багатій українській родині поміщиків, близькій до української інтелігенції. Її батько Пилип Левицький приятелював із Володимиром Антоновичем, Тадеєм Рильським, Павлом Житецьким. Її брат – лікар і письменник Модест Левицький в 1919 році був головою української дипломатичної місії у Греції, згодом – викладачем Української господарської академії в Подєбрадах (Чехо-Словаччина).

Чоловік виявився п’яничкою та психічно неврівноваженим. Невдовзі Софія з маленькою донькою, яка мала вроджені розумові вади, була змушена піти від нього – через постійні знущання.

Очевидно, шукаючи розраду в творчості, Софія починає малювати і навчатися малярству. Спершу – у Києві, а в 1905 році батьки відправили її до Парижа до відомої школи Еколь де Бoз-Aр. Її успіхи в навчанні були настільки вражали, що вже через рік її допускають робити копії з картин у Луврі. Що було далі з Софією, що поєднувало з Анрі Матіссом, для чого вона самотужки переклала французькою «Вечори на хуторі біля Диканьки» і чому збожеволіла – читайте тут.

КАТЕРИНА БІЛОКУР

художниця-самоучка з Полтавщини, якою захоплювався Пікассо, якій забороняли малювати і ледь не довели до самогубства

У цієї простої селянки з Богданівки, що на Полтавщині, було дивне заповзяття до малювання – вона просто брала вуглинки і малювала усюди, де бачила і що бачила, змалечку, кожної вільної хвилини. Малювала прості речі – листочки, квіточки, травинки, галявинки, але колоритно, соковито, детально, наче живі істоти.

Навіть після визнання Катерина Білокур залишилася вірна «наївному мистецтву», як офіційно називають мистецтвознавці цей напрямок примітивізму художників-самоучок. Катерина й була самоучкою: не мала навіть початкової шкільної освіти, хоча батьки були заможними і спроможними вчити дітей: Василь Білокур мав велике господарство – 2,5 десятин орної землі, багато худоби.

Читайте також: Чотири знамениті українки, від яких чоловіки втрачали розум

Батьки бачили в малюванні доньки лише безглуздя і спробу ухилитися від домашньої роботи. Але Катерина не скорилася і захотіла отримати художню освіту. Однак її не прийняли ні до Миргородського технікуму художньої кераміки, ні до Київського театрального технікуму попри те, що дівчина малювала декорації до пришкільного театру, куди батьки все ж дозволили їй ходити. Катерина довірливо принесла у “приймальну комісію” свої малюнки, але їй відмовили, не глянувши, з однієї причини: відсутність шкільної освіти. Що було далі – читайте у нашій статті.

МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО

«зірка» наївного мистецтва, лауреатка Держпремії УРСР 88 років прожила в маленькому селі на Київщині та не дуже переймалася своєю славою

Поважні звання Марія Примаченко отримала ще за життя – справедливо й  заслужено за своє дивовижне, казкове бачення світу. При цьому жила не як «заслужена» – все життя провела у рідному селі Болотня на Київщині, без особливих благ чи вишуканих умов. У дитинстві вона перехворіла на поліомієліт. У той час дитяча смертність від цієї хвороби сягала 90%. Марія вижила. Хвороба навчила її добре зосереджуватися, але при цьому зробила дуже вразливою.

Несподівана слава прийшла до Примаченко у 27 років. Ішов 1936 рік, «влада народу» прагнула бачити народ у мистецтві та залучала сільських самородків до навчання.

Читайте також: Князівна Євпраксія: як онука Ярослава Мудрого стала секс-рабинею

Роботи мисткині так сподобалися, що їх того ж року виставили на першій Республіканській виставці народної творчості і виділили для них окрему залу. Потім повезли на виставки до Москви, Ленінграда, Варшави, Парижа, Софії, Монреаля, Праги.

Народну художницю на батьківщині нагородили дипломом, а на міжнародній виставці у Парижі – золотою медаллю. Дистанційно, звісно. Марія в цей час була рідному селі – якраз познайомилася зі своїм женихом. До речі, у Києво-Печерській Лаврі. Як далі склалося життя української художниці, чому вона так і не вийшла заміж і як відомий дизайнерський бренд поцупив її картину – читайте тут.

АЛЛА ГОРСЬКА

художниця, шістдесятниця, яка захищала Симоненка й Чорновола, а в 41 рік була вбита за «невідомих» обставин

Ця енергійна жінка фактично була «осередком» всього українського дисидентства. Її у 1960-ті знав кожен, хто вважав себе інтелігентною людиною. Її відчайдушністю захоплювалися чоловіки і навіть кагебісти, які постійно викликали художницю в «органи» для залякувань. Її ім’я стало символом боротьби з політичними репресіями, а її смерть – загадкою, яку не розкрили досі. Алли Горської не стало в 41 рік, хоча, здавалося б, її чекало довге і щасливе життя – адже вона була донькою дуже відомого батька: Олександр Валентинович Горський очолював всі головні кіностудії СРСР.  

Алла малювала з дитинства і закінчила Київську художню школу iменi Шевченка із золотою медаллю. Дитинство і юність прожила в різних містах.

Читайте також: Чотири українки, які стали першими жінками у своїх професійних сферах

Лише в 14 років вперше потрапила до Києва, де й мешкала до смерті. У столиці України вона вступила на факультет живопису Київського художнього iнституту. Її роботи ще зі студентства експонувалися на всіх головних виставках Союзу.

Алла ще в інституті вийшла заміж за однокурсника, теж художника Віктора Зарецького, разом вони створили багато монументальних робіт, працювали в одній майстерні і разом долучилися до створення клубу творчої молодi «Сучасник», який згодом став осередком всіх шістдесятників. Дисидентство й стало доленосним для художниці. Що саме вона знайшла під Києвом разом з Василем Симоненком та Лесем Танюком, де знайшли її тіло і чому звинуватили у її вбивстві її ж свекра – читайте у статті.

СОНЯ ДЕЛОНЕ

полтавка, яка започаткувала французьку моду і першою з жінок виставлялася в Луврі

У 1920-х роках ім’я Соні Делоне знав кожен паризький художник, у 1930-х – кожна європейська модниця, у 1940-х – всі солідні декоратори, ілюстратори, дизайнери – навіть автомобільні. Вона – перша жінка, виставка робіт якої відбулася в самому Луврі у 1964 році – при житті, і єдина жінка, яка в 90 років отримала почесне звання офіцера Ордену Почесного легіону. В Україні про видатну полтавку, на жаль, згадали аж у наш час, коли кілька років тому привезли виставку її плакатів.

Зрештою, за право називати Соню землячкою сперечається й Одеса – звідти родом мама мисткині. Взагалі, справжнє ім’я Соні – Сара Іллівна Штерн. Вона народилася у 1885 році в Полтаві, де мешкав її батько – управитель цвяхового заводу, але часто гостювала в Одесі. У цих двох містах проходило безтурботне дитинство та юність майбутньої дизайнерки, аж доки не помер батько.

Дівчина разом з матір’ю переїхали до дядька – заможного адвоката, який дав Соні хорошу освіту і дослухався до викладачів гімназії віддати підопічну ще й у художню школу – Сара дуже гарно малювала.

Читайте також: Як волинянка Десницька стала принцесою Сіаму

Соня багато подорожувала Європою, а в 20 років переїхала до Парижа навчатися в Академії Ла Палетт і, взявши собі нове ім’я на французький манер – Соня, швидко завоювала місцеву богемно-художню когорту – передусім своїми новаторськими яскравим стилем малювання.

У 22 роки Соня вже виставляла свої художні роботи в паризькій галереї «Нотр-Дам Шан» і побралася з німецьким колекціонером і галеристом Вільгельмом Уде, подейкували, геєм. Уже через три роки вона спокійно його покинула і пішла під вінець з французьким художником Робером Делоне. І це був щирий тандем творчості й кохання: вони прожили разом до самої смерті і досягли неймовірних успіхів. У всі свої роботи вона вплітала українські мотиви й колористику. Навіть у революційну «оптичну» сукню, яку намалювали на обкладинці журналу Vogue 1925 року. Про все це – читайте у нашій статті.

Україночки, дякуємо, що нас читаєте 🙂 Якщо ви маєте цікаву подію, історію, героїню, публікацію і бажання розповісти про них, напишіть нам на адресу: vpasichnyk2007@ukr.net. У листі обов’язково вкажіть свої контакти. Долучайтеся до спільноти авторів!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Ганна Золотаренко: третя дружина Хмельницького, яка керувала і ним, і гетьманатом
• Трагедія сестер Крушельницьких: дві співачки, різні долі й одне божевілля
• Як одеська прачка Олена Смирнова стала графинею