інтерв’ю

---

ЗНАЙ НАШУ
ЯРИНА КВАСНІЙ
галичанка, яка заспівала «Парову машину»
і отримала мільйони вподобань

Розмовляла Тамара ОЛЬШЕВСЬКА
Фото: Дарина Федосенко

Ярина Квасній у буквальному сенсі одного нещодавнього дня прокинулася знаменитою – її колоритний голос та виконана нею пісня «Парова машина» тепер звучать ледь не з кожної праски. Справжній успіх! Що його спричинило? Унікальний спів, народний стиль, харизма чи просто усмішка фортуни? Аби отримати відповідь, ми звернулися до «першоджерела» – до самої Ярини. Вона виявилась дуже приємною у спілкуванні і водночас цікавою, дотепною та глибокою. Одним словом, галичанкою. 

Ярино, розкажіть, будь ласка, про себе: скільки вам років, звідки родом, хто ваша родина?

Мені поки ще 20. Народилася я у селі Залуква поблизу Галича (Івано-Франківська область). Маю двох братів. Мої батьки дуже талановиті та мудрі люди. Пишаюся ними, адже як подружжя вони є геніальними – вдало поєднують технічне і творче. Мій тато інженер-столяр, мама – вчителька. Вони разом побудували наш дім, де все або зроблене руками тата з дерева, або руками мами з ниток і полотна. І так вони мене і братів виховували: у балансі між мистецькою хаотичністю та точними розрахунками. Я закінчила Галицьку гімназію, музичну школу та Києво-Могилянську академію.

Ви стали зіркою Тік-Току, заспівавши пісню «Парова машина». Як виникла така ідея?

«Парова машина» – це автентична українська пісня, котра існує в багатьох версіях та обробках. Вперше я почула її від українського гурту DakhDaughters. У той момент вона відображала мій настрій, піднесений стан після нашого виступу у складі групи «Дичка». Тоді адреналін просто зашкалював – це був мій перший виступ перед такою великою авдиторією! Направду, я постійно щось наспівую (гучно чи під ніс)… Це дуже по-живому – чути когось тут і зараз.

Як думаєте, чим людей зачепила ця пісня, в чому секрет?

На мою думку, справа саме в тому, що пісня українська. Далі вже вплинув сам настрій та загальний стиль відео. Це була чиста імпровізація. А повна щирість та прозорість любиться всім (і в мережі, і поза нею). А весь секрет полягає в тому, що все йшло від серця.

Як ви ставитесь до популярності – які відчуття, емоції вона викликала?

Мої перші емоції – здивування, страх, адже людина лякається чогось нетипового. Потім відчула вдячність за компліменти, визнання, фінансову підтримку. Було й деяке обурення – коли люди говорять щось дуже далеке від істини.

Також добре пам’ятаю стан ейфорії, бо ж то твоя мрія здійснилась! Адже я від самого дитинства мріяла, аби люди багато мені писали, пропонували співпрацю, запрошували до обговорень.

А ще відчувала… нудоту, бо у перші дні неприродно багато «сиділа» у гаджетах, і від цього у мене боліла голова.

Чим живете зараз, як проходить ваш день?

Кожен мій день не схожий на попередній. Як змінюється погода, так само й людина щоранку прокидається іншою. Я прихильниця того, аби будувати свій день (і своє життя) відносно себе, настільки, наскільки це можливо. Я прагну до цього.

Разом із тим мені важливо мати стрижневий сценарій – те, на чому тримається тиждень-місяць-рік. Раніше це були пари в університеті, відносно котрих і вибудовувалися мої графіки. Зараз це тренування, робота, події, котрі організовуємо з друзями

Читайте також: Жінки Івана Франка: три кохання, кілька захоплень й один шлюб

Як ви особисто проживаєте війну?

Зараз можу сказати лише одне – рефлексуватиму про все це, коли війна закінчиться. Коли можна буде дистанціюватися та проаналізувати. А поки проживаю по-бойовому, з вірою та відповідною дією, націленою на перемогу добра, бо тільки так і має бути.

Яка ваша мрія?

У нас зараз одна мрія на всіх, інших поки що немає. Спочатку – Перемога!

А все ж таки, що далі? Можливо маєте парочку амбітних цілей на найближчий час?

Продовжуватиму займатися тим самим, що й до цього. Просто на більшу авдиторію. Знімкуватиму те, що бачу, записуватиму те, що чую, ділитимуся тим, що вважаю важливим. Хочеться продовжувати пізнавати українське: людей, музику, візерунки, текстури, смаки. А ще – читати, вишивати, спостерігати, співати, їсти та спати. Й так щоденно.

Як підіймаєте свій настрій, чи є якісь особисті лайфхаки?

Якщо бачу, що все дуже тяжко і туго йде в житті, то зупиняю всі справи. Йду розбиратися з тим, що давно тягнеться: повертати речі, котрі зичила, відповідати на непрочитані листи, зашивати незашите. У моменті поганого настрою треба обов’язково перевірити а) чи не хочеш ти їсти; б) чи не хочеш ти пити; в) чи не хочеш ти спати; г) чи не хочеш ти постояти на голові 🙂

Читайте також: «Ой, у лузі червона калина»: чотири цікавих факти про історію пісні

Хто є для вас кумиром? Ким захоплюєтесь, хто є взірцем у творчості?

Кумирів я зустрічаю щоденно, бо людьми надихаюся дуже легко. Кожен, кожна – окремий Всесвіт. Якщо говорити про когось більш відомого, то це львівський музикант Мар’ян Пиріг, учасники та учасниці гурту «ДахаБраха», митець Ромко Чихарівський, поети Іван Малкович, Микола Воробйов, Юрко Позаяк, Микола Вінграновський, Віктор Кропивний; прозаїки Тарас Прохасько, Тарас Антипович, Мирослав Лаюк та багато-багато інших.

Дуже поважаю діяльність людей, котрі транслюють традицію: учасників та учасниць гуртів «ЩукаРиба», «Вільце», «US Orchestra», «Шум’я», реконструкторки Оленки Дідик та Ярини Дронь, фольклористки Ярини Сізик.

Чи плануєте ви продовжити вчитись далі? Якщо так, то де?

Так, продовжую і продовжуватиму – змінюються тільки формати. Дуже хочу навчатися в Україні, але онлайн-навчання для мене – трохи «каторга». Тому зараз займаюся самоосвітою. Я сама організовую своє навчання: знаходжу курси, ходжу в бібліотеки, слухаю подкасти та лекції, спілкуюся з людьми, у котрих хотілося б щось перейняти.

Якою суперсилою ви хотіли би володіти?

Я би хотіла вміти «виліковувати» людей від… храпу 🙂

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Соломія Крушельницька: «чарівна Баттерфляй», яка врятувала Пуччіні і не врятувалася від “власті совєтов”
• Олена Журлива: «пантера чоловічих сердець» і поетеса розстріляного відродження
• Мама Пташки з «Азовсталі»: «У мене з донечкою тісний зв’язок»