Як девʼять бабусь тримали в таємниці благодійну справу протягом 30 років

Уявіть звичайне американське передмістя в Західному Теннессі. Протягом трьох десятиліть, коли більшість містян ще спали, в одному з приватних будинків починалася робота, про яку ніхто не знав. Понад 40 років тому літні пані, які називали себе The 9 Nanas, або “дев’ять бабусь”, обєдналися, аби анонімно допомагати нужденним, без відома чоловіків та інших осіб.

Група діяла таємно тридцять років! Вона випадково стала надбанням громадськості, і у 2012 році про неї писала вся головна американська преса. Бабусі допомагали за власні кошти: комусь сплачували прострочені рахунки за комунальні послуги, комусь купували одяг та предмети першої необхідності. А ще відправляли посилки з домашніми кексами та записками: «Хтось тебе любить»…

Щоранку о 4-й годині жінки прокидалися, щоб разом готувати тісто. Вони не працювали в кафе чи на фабриці, не отримували зарплату й не мали офіційного бізнесу. Але мали місію — приносити щастя людям, які його потребують. І починалося це щастя з випічки. Жоден із їхніх чоловіків не здогадувався, що відбувається за дверима кухні. Усе, що залишалося після трьох годин випікання, — це аромат ванілі й лимона, який поволі зникав із повітря до світанку.

УСЕ ПОЧАЛОСЯ З ГРИ В КАРТИ

Вони не були рідними сестрами, але називали одна одну саме так. Їх обʼєднувало не лише спільне минуле, а й виховання: кількох із них виростили бабуся та дідусь після смерті матері. Одного разу за грою в бридж жінки почали згадувати ті часи, коли їхня мама Рут дізнавалася з газети про чиюсь втрату і, не знаючи людей особисто, надсилала їм кекс. Просто щоб підтримати. Просто щоб хтось знав: про нього думають.

Ця проста ідея стала відправною точкою. «Ми подумали: а що, якби у нас був мільйон доларів? На що б ми їх витратили?» — згадувала Мері Еллен. Грошей, звісно, не було. Але був азарт. Одна з жінок запропонувала відмовитися від послуг пральні, прати сорочки чоловікам самостійно й відкладати зекономлене. Спочатку не всі були в захваті — «у пранні є щось, що мені не подобається», — зізнавалася одна з них. Але згодом стало зрозуміло: щомісяця це дозволяє збирати близько 400 доларів. І цього вже було достатньо, щоб почати справу.

ЯК ДІЯЛИ ДЕВʼЯТЬ БАБУСЬ

Все відбувалося максимально тихо. У супермаркеті чи перукарні жінки прислухалися до розмов, запам’ятовували історії про вдову, яка не може сплатити рахунок, або про матір-одиначку, яка відклала покупку дитячого взуття. Вони не контактували з цими людьми напряму, але дізнавалися адресу і надсилали пакунок. Усередині завжди був кекс за рецептом мами Рут і записка з єдиною фразою: «Хтось тебе любить».

Із часом вони стали сміливішими. «Ми навіть їздили по районах і шукали будинки з вентиляторами у вікнах», — розповідала Мері Еллен. — «Це означало, що там немає кондиціонера. Ми запам’ятовували адресу, а потім до світанку поверталися, залишали пакунок і зникали».

Жінки також користувалися купонами, знижками та збирали «зелені марки»американської системи лояльності. Ходили в універмаг у день розпродажу і знали, як перетворити 100 доларів на купу речей на всі 700.

ВСЕ ЗМІНИЛА БАНКІВСЬКА ВИПИСКА

Більше ніж три десятиліття ця діяльність залишалась у повній таємниці. Але одного дня все змінила банківська виписка. Чоловік Мері Еллен помітив аномальний пробіг на машині та зняття готівки. «Він приніс роздруківку й дивився на мене так, наче я подвійний агент», — пригадує вона. — «Я зрозуміла, що далі вже не приховаєш».

Жінки зібралися у вітальні Мері Еллен і розповіли правду: про прання, підслуховування, нічні виїзди й коробки з випічкою. Чоловіки були приголомшені. Але не тим, що їхні дружини роками приховували щось. А тим, що вони робили це стільки років. Згодом більшість чоловіків приєдналися й почали записувати адреси, допомагати з доставкою та брати участь у нових ідеях.

ВІД ТАЄМНОГО ПЛАНУ ДО ОНЛАЙН-МАГАЗИНУ

Зі справжнім розголосом жінки зіткнулися лише після того, як історію дізналися їхні дорослі діти. Саме вони переконали матусь: пора продавати фунтові тістечка онлайн, щоб зібрати більше коштів. І це спрацювало: замовлення почали надходити сотнями. Щоб не заважати родині, дев’ять бабусь перебралися на комерційну кухню одного з їхніх синів. Там вони й далі працюють уночі, щоби ніхто не здогадався.

У команді зʼявився навіть «координатор щастя» — молода помічниця під кодовим іменем Сонячна. Її імʼя не розголошують: для батьків вона працює в маркетингу, а насправді — підслуховує у магазинах, щоб знаходити нових людей, які потребують допомоги.

ЯК ЗБУВАЮТЬСЯ МРІЇ

З часом жінки зібрали майже 900 000 доларів. За ці кошти вони допомогли сотням родин, передавали подушки та постіль для притулків, сплачували рахунки й дарували святкові моменти. І продовжували діяти, влаштовуючи «Місяці щастя», коли надсилали невеличкі подяки людям у всіх 50 штатах. Але навіть тоді вони вважали, що суть зовсім не в цифрах. «Іноді ми просто відкриваємо телефонний довідник і обираємо, кому надіслати кекс», — каже Мері Еллен. — «А якщо бачимо в магазині когось, кому явно потрібна допомога, просто починаємо наповнювати його кошик. Це наш спосіб сказати: ми тут. І ми піклуємося».