Великі справи “маленького жіночого видавництва”: Creative Women Publishing відзначає 5 років!

Вітаємо команду Creative Women Publishing, першого феміністичного видавництва в Україні, з першим серйозним ювілеєм – 5 років! Це чимало для “маленького” українського видавництва, як подекуди називають його співзасновниці. На нашу редакційну думку, це безпрецедентно, якщо врахувати, що 5 років припали на час ковіду і припадають на час війни. І попри такі випробування дівчата з CWP втілюють унікальні проєкти, видають неймовірні книжки, відновлюють історію українського жіноцтва і розвивають сучасну жіночу літературу України.

Про це, про перший ювілей, пройдений шлях, про жіночу підтримку і роботу в умовах стресу, про “слово року” і про те, чи видавництво досі «маленьке», ми розпитали співзасновниць Creative Women Publishing. Після привітань, звісно 🙂

Дівчата, розкажіть, що означало для вас створити феміністичне видавництво в Україні 5 років тому? І чи можна називати Creative Women Publishing “камерним” сьогодні?  

Ірина Лісова, директорка з нетворкінгу: Ви маєте рацію! Ми за інерцією називаємо себе “маленьке жіноче видавництво”. Колись у перший рік існування ми гордо мали стенд у відділі малих видавництв на Книжковому Арсеналі, де презентували наші перші дві книжки, “Про що вона мовчить” та “Анатомію письменниці”. Ми й справді камерні — не великий бізнес, а низова ініціатива. Ви вірно підсвітили, настав час прощатися з епітетом “маленькі”. Розширюється команда, ростуть наші наклади та аудиторія наших читачів, ми ледве встигаємо брати участь у книжкових подіях, на які нас запрошують. Зараз слово року у наших робочих чатах “все несеться”.  

П’ять років тому, коли ми створювали видавництво, це здавалося амбітним, але трохи божевільним задумом. Бо починався ковід, світ ставав на паузу і ми навіть не здогадувалися, які події потрясуть нашу країну два роки потому. Ми не знали, що буде далі після першої книжки, на яку збирали краудфандинг на платформі Спільнокошт.

Даша Непочатова, директорка з стратегічного розвитку і партнерств: П’ять років тому ми розглядали видавництво як частину парасолькового бренду жіночого креативного простору Creative Women Space. Ми почали працювати над ідеєю десь за рік до того, як його анонсували (підбирали команду, проводили декілька стратегічних сесій, щоб визначитися щодо місії), тому коли грянув COVID-19, ми насправді вже були готові його анонсувати. А через те, що креативний простір зачинив свої двері через локдаун, ми спрямували всі свої зусилля на ідею видавництва і на видання першої книжки «Про що вона мовчить», гроші на яку ми, як сказала Іра, зібрали на краудфандинговій платформі Спільнокошт, а потім вклали ці кошти в наступні видавничі проєкти. 

Ми починали видавництво без стартового капіталу. І з одного боку, ми нічим не ризикували, але з іншого – ризикували всім, бо до цього втратили креативний простір, унікальний феміністичний проєкт, який гуртував жінок Києва, та що там казати – з усієї України. І нам дуже хотілося, щоб наш креативний підхід втілився, знайшов своє життя у видавництві.

Ми свій шлях ще йдемо. І ще багато чого попереду. Але, озираючись назад, є чим пишатися, але є й те, за що мені особисто боляче, бо є про що горювати. Видавництво точно на шляху свого розвитку, нам потрібні ресурси, щоби масштабувати свою роботу, потрібні інвестиції. Але головне, що нас помітили, починають чути і давати місце на міжнародній арені.

Бачили ваше відео в соцмережах про своєрідні очікування і реальність, що означає бути видавчинею. Повеселило. Чи пам’ятаєте свої глобальні очікування на початку заснування Creative Women Publishing? А невдачі? Їх також можна вважати своїми досягненнями, адже так гартується сталь, чи не так. Розкажіть про це більше.  

Слава Світова, виконавча директорка: На той час ми вже мали свій жіночий простір в серці Києва, вели соціальне підприємництво, допомагали жінкам проявлятися у творчості і бізнесі. Я та інші письменниці проводили кола творчого письма. Ми побачили і відчули, як це, коли жінки проявляються через слово. І саме тоді ми й почали мріяти про певну родину Creative Women: у нас був Creative Women Space, але й ще Creative Women Food, а ще ми мріяли про Publishing і про Residence, словом, розумієте масштаби. 

У видавничий ринок ми хотіли внести щось нове, нестадартне, сфокусуватися на жіночій креативності, тож відразу розуміли потребу працювати з авторками-початківицями. Звісно, на той час ми уявити не могли якусь невдачу. У нас був інший склад команди і, здавалося, безхмарне майбутнє з картинкою горизонту, де зеленіє травичка і квітнуть троянди. 

Щодо реальності… Ну, найперше, ніхто з тодішньої команди, крім Іри Ніколайчук, не мав літературознавчого чи видавничого фаху. Звідси ми не розуміли поетапності виходу книжки в світ, які процеси вона повинна пройти, не розуміли, скільки треба інвестувати в неї. Логічно, було дуже багато викликів з налагодженням роботи бізнес-моделі, зокрема фінансової.  

Але у роботі ми рухалися за схемою мистецтва малих кроків. І тепер, коли я озираюся з висоти п’ятиріччя, я не відчуваю абсолютно нічого наддраматичного, з чим ми не справилися чи того, що нас могло би взагалі зупинити. Ані ковід, ані війна. Я бачу шлях з усіма його викрутасами, інколи стресовими, так, інколи з неприємними рішеннями, які доводилося приймати. Однаково, це наш досвід і наш ріст. Як дитина, яка просить батьків зробити зарубку на одвірку, щоб побачити, на скільки сантиметрів вона підросла, так зараз і я бачу наш ріст. У нас виросла команда, збут, бренд  — ми знайшли свою нішу, про це самі за себе говорять наші бестселлери: як репринтний жіночий альманах “Перший вінок”, так і “Я забула труси”. 

 
Наталія Старостіна, керівниця відділом збуту: Як керівниця у видавництві я нещодавно, бо до цього працювала в ньому менеджеркою зі збуту. Тому в мене не було особливих очікувань, я просто робила свою роботу, виконувала задачі, яких, щоправда, з кожним днем ставало все більше. І це було і є тим певним викликом, адже потрібно бути одночасно залученою в декілька різних процесів. Однією зі своєрідних “невдач” на цей момент є спроба автоматизувати процеси. На жаль, не все складається, але це і є точкою росту і розвитку для нас. Тож ми не здаємося. 

Якщо говорити про книжки, то хочу сказати, що кожна з них відрізняється за складністю і різноманітністю задач, кожна нова книга — це новий досвід і щоразу новий розвиток. А враховуючи, що я надалі продовжую працювати у збуті — це означає, що подекуди доводиться бути всім на світі, в тому числі й вантажницею, втім це й добре: ще нікому не завадили фізичні навантаження. 

5 років тому під анонсом видавництва, зробленим на порозі ковідного локдауну, вам писали коментарі з посилом, що ви, цитуємо,”тю-тю”. Що хотілось би сказати на це з 2025 року?

Оксана Боровець, креативна директорка: Ми, зрештою, і були тю-тю. Хіба розважливі люди засновують видавництво без стартового капіталу або йдуть на «Книжковий Арсенал» із двома виданими книжками? Але якби ми чекали ідеального моменту чи чужого схвалення, нічого б не сталося.

Напередодні річниці ми з Іриною Лісовою згадували часи, як усе розпочиналося. Ми тоді не думали про сміливість чи переживали, що скажуть люди. Робили що могли. І пишалися тим, що є.

Що б ви порекомендували тим, хто просто зараз хоче анонсувати щось дуже омріяне, але боїться подібної реакції?

Оксана Боровець, креативна директорка: Тим, хто зараз стоїть на порозі своєї мрії й боїться реакції оточення, я б сказала: просто йдіть вперед. У найважливіші моменти вам не потрібно бути «сміливими» чи «правильними» — достатньо бути собою.

Поговорімо про ставлення українського суспільства до феміністичної літератури, та й загалом до теми фемінізму. Чи спостерігаєте покращення в розумінні цінностей цієї царини? Як “виросла” ваша читацька аудиторія за весь період роботи видавництва?  

Ірина Ніколайчук, головна редакторка: Ясна річ, подібні зміни в цілому суспільстві потребують не одного року, й навіть п’ять років, зважаючи на всі інші виклики, з якими зіткнулася Україна в саме це п’ятиріччя — явно недостатньо для них. Але наша мета — поступова й ненастанна робота в напрямку того, щоби слово “фемінізм” нарешті перестало лякати пересічних українок і українців, і вони почали розуміти, що фемінізм є питомою, ба навіть наріжною цінністю нашого світогляду. Почавши з тези про те, що фемінізм — не десь у високих кабінетах чи грубих книжках і що він не про викличність чи ненависть до когось, а про емпатію, вміння побачити й почути одна одну, — ми вийшли на момент, коли відчуваємо готовність нашої авдиторії пірнути в історію українського фемінізму та жіночого руху на понад 100 років тому.

До речі, а як ви уявляєте своїх читачок? Які вони?  

Галя Вергелес, артдиректорка: Читачка видавництва Creative Women Publishing — це сучасна, активна й освічена жінка, яка цікавиться культурою, наукою та суспільними змінами, цінує якісну літературу, що відображає жіночий досвід та перспективи. Вона прагне читати книги, які надихають, розширюють світогляд та сприяють особистісному розвитку.

Вона, авжеж, поділяє феміністичні цінності, підтримує ідеї рівності та інклюзивності. Їй важливо бачити жіночі голоси у видавничій сфері, а також мати платформу для самовираження.Часто поєднує кар’єру з власними творчими або науковими інтересами. Полюбляє нішеві, експериментальні книги, відкрита до сучасного дизайну, любить насиченість і символічні кольори. Такою я її бачу.

Зізнавайтеся: які потаємні суперсили, завдяки яким вдається створювати такі вагомі літературні проєкти, є у вашої команди? Що вирізняє вас серед інших видавців в Україні? Команду — не видавництво.   

Яна Вікарчук, SMM-менеджерка, комунікаційниця: Напевно, наша шаленість і відкритість до найбожевільніших ідей. На прикладі моєї зони відповідальності: у нас від «та ти що, я ніколи в житті не буду танцювати для соцмереж» до змонтованого й опублікованого відео минає приблизно година. Або пропонуєш ідею: знімемо бліцінтерв’ю з людьми на вулиці, і спершу страшно, а потім не зупиниш Славу Світову з її барвистою парасолькою. 

І якщо це вам видається дрібницями, то так само було і з перевиданням «Першого вінка», а тепер із відбудовою дому Кобринської. Страшно, незрозуміло, але ми робимо. І ми всі такі! Нас вирізняє те, що ми не боїмось викликів. Ба більше, ми самі їх собі ставимо й потім радіємо, як класно в нас виходить. А коли страшно — робимо наляканими. Але ж робимо! І в цьому наша фішка: ми не кажемо, що не можемо зробити щось, а думаємо, як зробити так, аби змогли. Бо, знаєте, якби засновниці свого часу сказали, що в них немає грошей навіть на першу книжку, то й видавництва не було б. Але натомість вони знайшли, де ті гроші взяти. І тому ми є. І йдемо далі, вперед, напролом і пританцьовуючи не лише для відео.

Отже, минулий рік для вас став роком зростання і, логічно, розширення команди. Хочеться також почути й іншу сторону: як воно — долучитись до команди шалених креативних жінок? Якими були перші враження про CWP зсередини?  

Таніта Маре, івенткоординаторка: Я дізналася про Creative Women Publishing завдяки Славі Світовій, коли відвідувала її курс креативного письма. Мені близькі цінності видавництва, і я захоплююся книжками, які створюють дівчата.

А ще вони стали для мене прикладом незламності й потужною мотивацією: попри COVID і війну, вони не зупинилися й продовжували видавати книжки.

Тому, коли з’явилася можливість, я запропонувала їм допомогу на стенді під час фестивалю «Книжкова країна» — так і почався наш спільний шлях.

Найнеочікуваніша заява від видавчинь — про плани запустити проєкт загальнонаціонального масштабу, відбудови будинку Наталії Кобринської в Болехові. Як взагалі прийшла така думка?

Слава Світова, виконавча директорка: Така ідея виникла під час того, коли ми розробляли концепцію Школи письма для жінок “Вона пише” та почали думати про фізичне місце — письменницьку резиденцію. Але ми, повірте, довго не могли знайти таке місце, аби відповідало нашим уявленням про нього.   

Восени я прочитала черговий матеріал про Наталію Кобринську і натрапила на фото будинку і напис про те, що саме тут, на вулиці Зеленій у Болехові, Наталія Кобринська проводила свого часу знамениті феміністичні зустрічі з жінками. На превеликий жаль, той прекрасний будинок радянська влада зрівняла з землею грейдером, більше того, вирубала всі дерева в саду. 

Я відчула бунт, а разом з ним бажання відновити історичну справедливість і відбудувати той будинок. То була ідея-імпульс, яка пришвидшила моє серцебиття. Я пам’ятаю, як писала команді, жартуючи, що в мене тахікардія. Адже це було і є чітке розуміння, що ми знайшли саме те місце.

Це дуже амбітна місія! Розкажіть, які складнощі на цьому шляху сьогодні? У чому вони полягають та що полегшило б вам шлях до цієї сміливої цілі?

Тетяна Жидак, артменеджерка: Головна складність полягає в бюрократичному пеклі, що логічно. Ми у видавництві звикли працювати швидко, а тут усе за принципом «Знайдіть відповідальних людей, подайте запит, зачекайте, ще зачекайте, переживіть декілька обстрілів (бо ж війну ніхто не відміняв), відправте відповідь, зачекайте». Тому іноді здається, що ми не відбудовуємо дім Кобринської, а проходимо квест «Спробуйте знайдіть всі потрібні документи». Але хто сказав, що соціальне підприємництво — це легко? Отож-бо, набираємося терпіння і продовжуємо лупати сю скалу. 

Ми вже налагодили й радо співпрацюємо з міськрадою Болехова, місцевими інституціями, а також різними жіночими організаціями, які поділяють наші цінності. До слова, не чекаємо допомоги від держави — діємо самі, об’єднуючи всіх, кому близька справа Наталії Кобринської. Тому приймаємо будь-яку допомогу —  від доброго слова до суміші цементу. Бо тільки разом ми зможемо встановити історичну справедливість і відбудувати дім Кобринської, цеглинка за цеглинкою. 

На злобу дня не можемо не поцікавитися: що дозволяє вам залишатися в ресурсі, коли навколо хаос? Як підтримуєте себе, щоб не просто вивозити, а ще й творити такі глобальні речі? Якщо можна, коротко від кожної — такий собі список “швидкої допомоги” від усієї команди.

Фатіме Абель, операційна менеджерка: У нас склалась традиція, після кожної події ділитись враженнями у трьох словах від кожної. Мені дуже хочеться відповісти у цьому ж дусі: команда, цінності, підтримка. Навіть у найскладніші моменти, згадувати заради чого все робиться – це маяк. А потім просто розділити шлях на короткі відрізки і не зупинятись, поки не пройдеш обраний. Знаючи, що поряд люди, так само включені, яким так само важливо, які підставлять плече та подадуть руку, хочеться бути опорою й підтримкою навзаєм.

Яна Вікарчук, SMM-менеджерка, комунікаційниця: Коли відчуваю, що починаю палати, дістаю найкраще горнятко, роблю собі каву, беру якусь хорошу книгу, вимикаю всі сповіщення в телефоні і йду читати.

Оксана Боровець, креативна директорка: Або тисячу разів перепрошуємо, коли відповісти треба негайно або коли це, скажімо, у вихідний день.

Так, це дуже важливо для теплої атмосфери в команді. Що ще?

Слава Світова, виконавча директорка: наша Наташа (Старостіна — Прим. ред.), яка врівноважує всі занадто креативні ідеї. А ще віднедавна й Фатіме — вони обидві наші потужні аналітичні центри, які не дають цим шаленим жінкам вже зовсім зшаленіти. 

Тетяна Жидак, артменеджерка: А ще психологічна SOS-гілка у нашому командному чатику, яку створила нам Фатіме. Всі емоції, що потрапляють у цю “гілку” підтримки, там і залишаються.  

Ваша підтримка одна одній дуже відчувається…

Ірина Ніколайчук, головна редакторка: Так, це правда. Наприклад, одна з моїх життєвих необхідностей, особливо в ці часи (як молодої мами й сестри воїна), — відчувати, що я не сама з усім тим, що звалилось на мене і як на фахівчиню, і як на людину. Тому емоційна синхронізація команди, тримання руки на пульсі особистих контекстів одна одної й емпатійна, чуйна підтримка — життєво важливі для мене.

Насамкінець, після того, що ви вже створили і створюєте в процесі, трохи лячно питати, а що ж буде далі. Зрештою, які ще шалені плани мають креативні видавчині, скажімо, на наступні 5 років?  

Ірина Ніколайчук, головна редакторка: Що можемо пообіцяти точно — то це те, що розвиватимемо наші видавничі серії: серію жіночих письменницьких дебютів “Проявляйся”, серію видань та перевидань засадничих для українського фемінізму теоретичних праць “Своє”. У нашому видавничому портфелі наступних років ви побачите перевидання жіночої класики, а також дуже багато різножанрових перекладів знакових феміністичних текстів світової літератури — як художніх, так і нонфікшн. 

Також активно працюємо, як вже згадувала Слава Світова, над розробкою концепції жіночої школи письменницької майстерності “Вона пише”, втілюємо проєкт резиденції для українських письменниць “Дім Кобринської”… І точно готові до втілення нових шалених проєктів та задумів, які можуть з’явитися на цьому шляху!

З нетерпінням чекаємо нових видань та нових ініціатив наших колежанок з Creative Women Publishing і запрошуємо кожну нашу читачку на сайт видавництва — обрати собі нову книгу! Це буде найкращим привітанням з першим ювілеєм першого українського жіночого видавництва!