Режисерка Соломія Томащук: про свій фільм «Між нами», жіночий аб'юз та нову роль Ірми Вітовської

Стрічка «Між нами», знята режисеркою Соломією Томащук, за жанром – гостросюжетний трилер про низку актуальних соціальних тем: сімейне насилля, наркотична залежність, становище жінки у суспільстві та ПТСР. У центрі подій – дівчина Саша з травматичним минулим та хаотичними любовними стосунками, яку зіграла Анастасія Пустовіт. Поруч з нею, у несподіваному для себе амплуа Ірма Вітовська втілює образ лікарки Ані. Одного дня жіночі долі перетинаються, незнайомки стають найріднішими людьми. Але чи зможуть героїні зберегти стосунки за нових обставин, ставши заручницями вибору між правдою і брехнею, зрадою й вірністю? Й заручницями таємниці, що є між ними…

Режисеркою фільму є Соломія Томащук, і це її дебют у повнометражному кіно. Вона стверджує, що стрічка не є автобіографічною, хоча й вона мала свого часу нездорові стосунки з партнерами. Можливо, саме це спонукало її до створення такої історії.

Про це й не тільки «Українки» поговорили з Соломією – щиро й відверто

Соломіє, почнемо спочатку: розкажіть про свій шлях до професії? Чому обрали?

Мало хто знає, але у мене є перша освіта – модельєр одягу. Я навчалася цій професії у рідному Львові, але на другому курсі дуже захопилася театром і створила театральну трупу з своїх одногрупників та колег з коледжу. Ми зробили кілька вистав, і я абсолютно забула про навчання. Добре, що викладачі мені це прощали, бо знали, наскільки для мене важливо поставити ту чи іншу виставу.

Після чотирьох років навчання я вирішила вступати в інститут Карпенка-Карого та не продовжувати навчання на факультеті моделювання одягу.

Але так вийшло, що, коли я приїхала до Києва на курси, мене випадково записали не на театральну режисуру, а на кіно. Для мене все було нове – Київ, нові знайомства, своєрідна атмосфера. Пам’ятаю, що на першому занятті ми подивилися «Мамай» Олеся Саніна, а згодом була дискусія та розбір.

Мені це так сподобалося, що я замислилася над вступом на факультет режисури кіно

З якими викликами доводилося стикатися на початку?

Було важко знайти спільну мову з майстром, Ярославом Ланчаком. Як люди ми ладнали прекрасно, але коли доходило до творчості – це була просто масакра (жорстоке кровопролиття, масове вбивство, різанина). Я дуже хотіла знімати якусь «чорнуху», а майстер схиляв більш до поетичного. Лише з часом зрозуміла, що він мав на увазі. За це йому дуже вдячна і надзвичайно поважаю, хоча з дечим і не згодна.

Як ви обираєте, про що буде наступна ваша історія? Що слугує поштовхом?

До 24 лютого поштовхом слугували, скоріш за все, власні переживання. Зараз – реальні персонажі.

Невдовзі виходить у широкий прокат ваш повнометражний дебют «Між нами». Як народилися ідея фільму? Що спонукало розповісти історію аб’юзивної дружби двох жінок?

Спочатку це все задумувалося як іронічна комедія. Ми сиділи з чоловіком у барі й придумали таку історію про двох незнайомих жінок, котрі в певному моменті допомагають одна одній. Ця ідея не нова, просто взяли її за основу.

Згодом я почала її розробляти. Було цікаво, оскільки тут було й особисте – свого часу я мала нездорові стосунки з партнерами… Тому на пітчинг ми йшли з драмою.

Написали сценарій, зняли тизер. Але цього було мало. Після пітчингу я писала сценарій як трилер. Писала десь пів року точно

Як ви ставитеся до жіночої дружби? І чи існує вона у вашому професійному середовищі?

Серед моїх друзів переважають чоловіки, бо я їм більше довіряю. Жіноча дружба можлива, але вона дуже крихка. У мене є хороші подруги з кіноіндустрії, але ми не ходимо з ними на манікюр.

Ви зібрали справжній зірковий каст у своєму фільмі. Як вам працювалося з Ірмою Вітовською та Анастасією Пустовіт?

Повний метр – це, звичайно, виклик, але якщо ти працював з акторами на коротких метрах, то вже маєш певний досвід. З Настею ми й раніше працювали – я її ціную не лише як актрису, але як і прекрасну людину. І, сподіваюся, ця любов у нас взаємна. Я одразу знала, що роль Саші буде для неї, бо тільки вона могла би з нею впоратися.

Ірма – надзвичайно потужна та харизматична. Вона думаюча актриса, тож додала цій ролі нові кольори.

Ці акторки – сильні особистості. Як вони реагували на ваші вказівки, задачі, правки як режисерки-дебютантки у повному метрі?

Я не давала вказівок, бо вважаю, що кіно – це суто колективна робота. Ось ми й працювали над персонажами разом, а в кадрі лише робили якійсь корективи. І це, в основному, стосувалося камери та вигляду.

Можливо, ви маєте секрет у роботі з акторами? Можете поділитися?

Хай це прозвучить і доволі непрофесійно, але я люблю працювати з акторами-друзями. Я так часто роблю, бо мені максимально комфортно бачити «рідну» душу на проєкті.

Коли ти маєш порозуміння в реальному житті, не проблема знайти його і на майданчику

Який був особливий день під знімального процесу? Могли б його описати?

Я дуже люблю одну зміну, коли ми знімали спочатку розставання Саші та Захара, а під ранок – битву хуліганів. Це була суперважка зміна, але ми зняли мою улюблену сцену. З хуліганами теж було смішно, бо вони були справжні хулігани, котрі ніяк не могли зрозуміти, як то – битися на камеру. Дякую Андрію Панасу (покійному вже), котрий їх зацікавив у цій зйомці.

Як це – бути режисеркою під час повномасштабної війни? Чи плануєте зараз нові проєкти? Якщо так, то чи змінився вибір тем? Про що буде ваше наступне кіно?

Для мене зараз важко. Я не працюю в жанрі документального кіно – просто я його не знаю. Цього року я була в програмі Wajda School Film Bridge-Ukraine, і це дало мені змогу розвинути свій новий проєкт художнього фільму, про котрий, сподіваюся, ви скоро дізнаєтесь.