с у ч а с н і __ у к р а ї н к и

---

МАРʼЯНА
СЕМЕНЮК

українка, яка колись приїхала до Польщі на роботу, а тепер очолює одну з найбільших рекрутингових компаній і допомагає нашим жінкам реалізуватися

розмовляла Неля Зінченко

Марʼяна Семенюк приїхала до Польщі ще у 2012 році. Вона, медик за освітою, молода мама, залишила рідну Львівщину не від доброї долі, як і більшість українських жінок, які їхали за кордон. Зараз, через 12 років, їй самій часом не віриться, як кардинально змінилося її життя: заробітчанка, першою роботою якої був догляд у польській родини, тепер у Польщі генеральна менеджерка відділу рекрутації ринку СЕЕ (Україна, Молдова, Грузія, Вірменія) у рекрутинговій компанії EWL, яка забезпечує роботою не лише українок і українців, а й громадян інших країн. Що важливо: забезпечує офіційно – компанія є лідером на міжнародному ринку праці, з солідним досвідом у рекрутації та легалізації працівників у Європі.

В Україні Мар’яна не мала жодного стосунку до сфери працевлаштування: професію медика щиро любила – відчувала потребу допомагати людям. З допомогою й опікою була пов’язана і її перша робота у польській родині. Власне, через бажання допомогти вона відгукнулася у тому далекому 2012 році на прохання знайомого знайти робочих на меблеву фабрику. І Мар’яна знайшла. Не маючи досвіду, ще не знаючи системи, принципів, але знайшла. Вона пам’ятає тих перших робітників поіменно, а вони досі вітають її з днем народження і дякують за турботу, за своє нове життя.

Нова робота, яка виросла з допомоги знайомому, змінила життя Мар’яни теж – і особисте, і професійне. У той час працевлаштування українців закордоном зводилося до вивозу автобусами і неофіційної плати посередникам за робоче місце. Мар’яну ця схема не влаштовувала, і вона вибудувала рекрутингову структуру, яка працює з офіційними замовленнями від польських роботодавців, без оплат з боку кандидатів, з повним супроводом та підтримкою.

Вона – одна з тих небагатьох українських підприємниць, які досягли реального успіху в Європі. Ще й згуртувала довкола себе круту команду – теж українців, які працюють онлайн, працюють якісно, професійно, з шаленою мотивацією і рівнем довіри. Мар’яна добре розуміє, як важливо працювати з однодумцями, тому створила власну бізнес-школу і започаткувала перші професійні курси рекрутера, таким чином даючи українцям можливість працювати й у цій сфері.

Мар’яно, зараз у вас 12 років досвіду в рекрутингу, а починали ви з нуля – в чужій країні. Що було найважчим?

Напевно, відірватись від стабільної роботи, не маючи нічого – ні гарантій успіху, стабільності, ані якогось старту. Я починала з нуля. Абсолютно з нуля. І зробити ось цей перший крок було важко. Наважитися – це найперший переломний момент. Зате тепер кажу: немає речей неможливих – якщо людина про щось думає, значить вона вже готова до цього. Я тоді добре усвідомила, наскільки важливою є підтримка самої себе на цьому старті.

Я тоді пішла з більшої зарплати фактично у невідомість. Але натомість я отримувала розвиток, а я завжди ставлю на розвиток, і хороша зарплата прийде – з досвідом, з розвитком. Поки я у Польщі ставала на ноги, в Україні залишалася моя мама з сином. І це для мене була величезна мотивація – не просто стати на ноги, а піти далі. На моїй першій роботі – у польській родині – мене прийняли, як рідну, я мала хороші умови, зарплатню, але не мала перспектив. Перспективи – там, де є розвиток. У ньому наш головний ресурс, головний двигун у житті.

Як з’явилася компанія? І що, до речі, означає назва – EWL?

Компанія рекрутингу на той момент уже існувала – її створив поляк Анджей Коркус. Власне, він і залучив мене до цієї діяльності, а згодом ми відкрили дочірню компанію в Україні, яку я й очолюю.

Пан Анджей теж пов’язаний з Україною: його дідусь жив колись біля Львова, був висланий до Сибіру. Взагалі наша компанія з дуже великим сантиментом ставиться до України, з великим співчуттям до тієї катастрофи, що відбувається зараз. Допомагаємо, підтримуємо, на початку повномасштабного вторгнення організовували пункт матері й дитини для наших біженок. Чергували у цьому пункті сім’ями – і я, і мій чоловік, і наші діти. Проводили акцію «плецак (тобто рюкзак) для України» – таким чином збирали гуманітарну допомогу.

У чому полягає діяльність вашої компанії? Ви працюєте виключно з українцями чи з кандидатами будь-яких країн?

Спочатку ми працювали лише з Україною: 90% наших кандидатів звідси. Ми увесь процес рекрутаційний вибудовували довкола українців. Але зараз ми бачимо наш потенціал, технологічність нашої структури, можливості наших інструментів, отримуємо дуже багато аплікацій і маємо ціль у перспективі стати платформою, яка буде працювати з цілим світом і поєднувати роботодавця і працівника з різних країн. Нещодавно жартували з колегою, що коли охопимо всю планету, то переключимося на космос – бо там нас ще нема 😊

Я правильно розумію, ваша платформа працює за принципом, як українські сайти пошуку роботи?

Не зовсім. Сайти пошуку роботи – це оголошення вакансій і резюме: роботодавець або кандидат самі собі шукають потрібне. Наша компанія і наші рекрутери займаються повним супроводом процесу, щоб роботодавець отримав гідного співробітника: шукаємо потрібних фахівців, зв’язуємося з ними, консультуємо з усіх питань працевлаштування, допомагаємо з документами, легалізацією, приїздом, навіть проводимо кваліфікаційні співбесіди. Не знаю, чи є в Україні аналог такої послуги й сервісу.

Взагалі, робота рекрутера вона не є легка. Я б навіть сказала, що вона не для кожного. Навчаючи рекрутерів, ми пояснюємо: так, ця ніша дуже прибуткова, на цій роботі можна добре заробляти, але в ній треба направду комфортно почуватися – любити те, що робиш.

Серед тих, кого ви працевлаштовуєте, кого більше – чоловіків чи жінок?

Жінок, звичайно. Чоловіків катастрофічно не вистачає.

На які види спеціальностей беруть українок? Які це види робіт?

Здебільшого це робота на складах, пов’язана з пакуванням, комплектуванням – робота руками. Наприклад, пакування косметики, одягу, продуктів, техніки, різних виробів.

З вашого досвіду, які безумовні переваги мають українські жінки як працівниці – чим «беруть»?

Напевно, своєю працьовитістю. І своїм неординарним, креативним підходом – це однозначно. Поляки зараз різко відчули конкуренцію, особливо у сфері послуг. Я сама за послугами йду лише до українок, і не лише з почуття патріотизму. Українки привітні, доброзичливі – вони працюють на клієнта. І в неділю працюють, і о 5 ранку – взагалі, коли вам треба, тоді вони й працюють, на відміну від іноземок. Не знаю, чи є ще у світі такі жінки, як наші. В наших – і маленька дитина, і робота, і хатня робота, і до всього є наснага, є ентузіазм. Цьому багатьом іноземкам треба повчитися.

Знову ж таки, після війни багато бізнесу переїхало до Польщі, і я вам скажу, що у плані ведення бізнесу, налаштованості на клієнта, інтеграцій, спілкування не ми почали вчитися у поляків, а поляки – у нас. Українці добре розуміють, що успіх справи – це не так про гроші, як про контакти, і українці вміють вибудовувати оцю комунікацію: організовують безліч якихось клубів, навчань, кооперуються, спілкуються. І поляки дивляться на все це квадратними очима, бо їм незрозуміло. Вони звикли відпрацювати 8 годин і йти додому.

А чого вам особисто довелося навчитися тут у Польщі, ведучи такий серйозний бізнес?

Напевно, теж комунікації. Мається на увазі не знання мови, а ментальний рівень – тонко відчувати, куди можна «зайти», куди краще не заходити. А це для мене ціле мистецтво було – я потрапила у великі корпорації без якогось досвіду. Знаєте, це наче кинули на глибоку воду – або потонеш або попливеш. І я напочатку чимало постраждала через свою відкритість, безпосередність – тут інша ментальність, по-іншому люди думають.

Ще я навчилася структурувати – ідеї, бізнес-процеси і плани, щоб усе складалося воєдино, як пазл.

Щодо стандартизації: в Європі і у Польщі усі працюють за певними стандартами, напрацьованими десятиліттями. Чим вони відрізняються від наших?

Мені важко сказати за інші бізнеси, але у рекрутингу відмінностей багато. Наприклад, СV або резюме. В Польщі це норма навіть для різнороба. В українських кандидатів прохання написання CV досі викликає «квадратні очі». Хтось міг взяти листок А4 і написати “я, Іванова Людмила Іванівна, такого року народження”. Ми наших кандидатів виховуємо, вчимо, як має бути правильно. Бо треба показати свій досвід. Навіть якщо у мене зараз немає відповідної вакансії, але в перспективі вона може з’явитися, і я обов’язково згадаю про умовну пані Ольгу, яка має потрібні навички.

Крім CV ми ще навчаємо писати листи мотиваційні, вчимо презентувати навички саме до тих запитів, які потребує рекрутація. Тому так, стандарти відрізняються, але наші люди вчаться, і ми вчимося разом з ними.

Якщо порівнювати рекрутинг до війни, на початку війни і зараз – чи змінився, назвемо його так, «портрет» українського кандидата і, зокрема, жінок?

Відзначу, що так. Але скажу по-іншому: цей портрет не те щоб змінився, він змінив у польській спільноті сприйняття української жінки. Це не лише жінка, яка працює на прибираннях або опікункою, а це бізнеследі, яка відкриває у Польщі свою справу, купує тут помешкання, їздить своєю машиною. Вона не потребує роботи, вона ще тебе найме.

Мені здається, що і ви для поляків теж стали своєрідним «розривом шаблону»: дівчина приїхала на роботу з догляду, а проявилася як абсолютно самостійна, самодостатня, розумна, з бізнес-жилкою пані. Чи чули ви такий подив на свою адресу?

Був такий момент, коли я брала на роботу до себе менеджером поляків. Для них це був той самий «розрив шаблону» – я, українка, і я їх працедавець. Не могли повірити спершу. І коли вже знали мою історію, все одно дивувалися: це реальна історія? Дівчина з України, без стартового капіталу, без якоїсь там підтримки і зараз очолює компанію у Польщі.

Я приїхала в цю країну в дуже важкий для себе час. Але недарма кажуть: коли ти торкаєшся дна, треба максимально відштовхнутися – лише так підеш вгору. В кожній людині є для цього всі ресурси. Якось на навчанні наші майбутні рекрутерки мене питали, як зважитись, де взяти підтримку. Кажу: ти сама собі найбільша підтримка в житті. Ніхто тебе не підтримає так, як ти сама себе. Я була в такому стані, і сама собі стала тим мостиком, який мене підтримував. Так, завжди будуть помилки, ризики – це не хліб, але це знання. Завтра може статися будь-що, але досвід – той ресурс, який завжди буде з тобою. Це той підхід, який і я особисто завжди повторюю, і в нашій бізнес-школі навчають.

Розкажіть детальніше про школу: для чого її створили, в чому особливість, хто і як в ній може навчатись?

Понад рік тому ми починали з одного курсу, на якому просто готували рекрутерів: як спілкуватися з кандидатами, які є юридичні і правові питання працевлаштування, легалізації. Згодом курс доповнювався, поглиблювався, додавалися нові напрямки, розросталися запити – так виникла ідея школи. Повноцінної, з project-менеджером, з досвідченими лекторами і водночас хорошими менторами.

Зараз у школі викладаються авторські курси з піару, маркетингу, легалізації, таргетованої реклами, дизайну та інших напрямів, які розширюють можливості спеціалістів на ринку праці. Вже після першого курсу нашої школи людина може працювати нашим рекрутером. Тобто, ми даємо знання і ми даємо роботу.

Скільки вже випускників маєте?

За рік ми провели вже сім хвиль лише курсу рекрутера. А це близько 140 студентів, які вже працюють з нами в статусі повноправних партнерів. Більшість з них – це жінки, хоча хлопці також є. 

Студенти таких курсів – це українці? І бізнес-школа розрахована на українців?

Так, і навчання ведеться українською мовою. Можливо, в перспективі щось будемо міняти, але наразі бізнес-школа розрахована на українську аудиторію.

Ви теж викладаєте в бізнес-школі?

Дуже мені хочеться. Я вела кілька бранчів мотиваційних. Планую вести курс продажів. Це моє – мені завжди подобалось спілкуватися з людьми.

Чи є аналоги таких вузькоспеціалізованих курсів з рекрутингу у Польщі чи в Україні?

Ви знаєте, напевно, немає. Курсів зараз багато є, але от саме аналогу конкретно з рекрутингу, у сфері працевлаштування до країн Європи, я не зустрічала. Хочемо, щоб ця школа – нішева, спеціалізована – стала нашою фішкою.

Щиро цього вам бажаю. Якщо помріяти: максимальна точка розвитку вашої діяльності – як ви її собі уявляєте?

Яке гарне питання. Спонукає до роздумів… Хотілося б дорости до рівня відомої міжнародної платформи. Певно, хотіла б, щоб ця платформа надавала послуги ще ширші, ще більші – і для мігрантів наших, які не знають своїх прав, приїжджаючи за кордон, як і я колись.

Хотілося б для бізнес-школи щонайменше 200 на місяць – нам би було приємно.

Ми собі поставили ціль на 2024 рік влаштувати 22 000 кандидатів. І я підписалася під цим. Це амбітна задача, але у нас в крові оце вміння навіть з попелу відновлюватися, попри обставини й часи.

Час – де його знаходите при такому навантаженні, у нескінченних справах і таких завданнях?

Тайм-менеджмент. Розставлення пріоритетів. На те, що для нас важливе, ми завжди знайдемо час – завжди. Я мала такий період на початку роботи рекрутером, коли нічого не встигала, і це був суцільний стрес. Хотіла всім відповісти, з усіма все встигнути – і там, і там, і там. Років три, може, чотири працювала без вихідних – без суботи і без неділі. Кандидати могли мені зателефонувати і о 5:00 ранку з питанням, як пересісти на автобус, наприклад. В якийсь момент я зрозуміла: або я зійду з розуму або щось треба з цим робити. І, власне, почала розставляти пріоритети і працювати по пріоритетах. По-іншому нічого не вдасться.

Який для вас особистий пріоритет на найближчий час? Суто жіночий.

О, гарне питання. Суто жіночий… Знаєте, я через свій трудоголізм часто забувала, як це – просто жити, спостерігати, як сонечко виходить, заходить, квіточка цвіте. А коли в мене народилася друга дитина, я почала це усвідомлювати й програвати в собі. Тому для мене пріоритет – навчитися зупинятися, не бігти.

Що б ви порадили тим українським жінкам, які опинилися у Польщі не з власної волі, а через війну, і досі тут залишаються, бо не мають куди повертатися, але й тут не почуваються своїми.

Не знаю, чи моя відповідь допоможе, але вона буде щирою принаймні. Я поїхала з України через ситуацію в сім’ї, коли розлучилася з першим чоловіком – мені психологічно треба було дистанціюватися. Я приїхала тестово на два місяці попробувати взагалі, що це таке. Пам’ятаю, як перетнула кордон, довкола світили ліхтарі, тиша, містечка, повітря таке свіже – я наче потрапила у сон…

Польща направду мене прийняла – я тут почала дихати на повну. Можливо, таке відчуття в мене склалося, бо я звільнилася від непростих стосунків. Але я дійсно хотіла звільнитися, почати нове життя – я була відкрита до нового. Це ж не тільки країна тебе приймає, а ще й ти приймаєш зміни, які приходять із зміною країни. Якщо ми закриті, якщо робимо щось через силу, то як прийде хороше? Хороше приходить, коли ти хочеш цього, відкритий до цього. Всесвіт добрий. Він чує наші бажання. Головне, самій розуміти, чого насправді ти хочеш. Слухайте себе, дівчата…