«Великі трансформації»: в Україні створили онлайн-архів усної історії й традиційної музики

«Ми думаємо, що пам’ятатимемо все, але це неправда… Історично все втрачається в просторі й часі», – сказав американський історик Тімоті Снайдер на відкритті Інституту документування та взаємодії INDEX у Львові. Йшлося про необхідність документувати нинішню російсько-українську війну, щоб у вирі історії не втратити правду про неї. Але хіба це не стосується української історії взагалі? Що є основою пам’яті – національної, колективної, суспільної? Архіви й люди.

Саме для збереження цієї пам’яті створено онлайн-платформу «Великі трансформації» https://www.greattransformations-ua.org/. Архів, який ліг в її основу, є результатом наукових експедицій кінця 1980-початку 1990-х років американського дослідника, етномузиколога Вільяма Нолла і його українських колег. Сформувати його в сучасний онлайн-проєкт вдалося за підтримки Українського Культурного Фонду.

Архів усних історій про зміни у структурі української селянської культури 1920–1930-х років

По-перше, слід зазначити, що експедиція Вільяма Нолла була однією з двох перших усноісторичних експедицій в Україні, бо на той час усну історію не визнавали за науковий метод в Україні.

По-друге, команда дослідника, що складалася з істориків, журналістів, інженерів, музикознавців, музейників, записала понад 400 інтерв’ю з селянами, які застали часи колективізації. Член експедиції Владислав Паскаленко звернув увагу на мову опитуваних людей: «Сьогодні мова у всіх уніфікована так званим літературним трафаретом. Ми говоримо газетними словами, а ті люди говорили інакше – надзвичайно образно, соковито, використовуючи такі обороти, які науково хочеться назвати: архаїчно. Крім того, що мене особливо вразило, – саме слова з цих древніх оборотів і в Сумській, і в Черкаській областях були однакові! Відстань між областями чимала, а говорили ті люди однією мовою, яка відрізняється від сучасної».

По-третє, записані свідчення так вразили етномузиколога Вільяма Нолла, що він написав монографію «Трансформація громадянського суспільства. Усна історія української селянської культури 1920-30 років», яка стала важливою подією вже для двох поколінь українських істориків.

Архів записів кобзарів і лірників

Втім, головний інтерес етномузиколога Вільяма Нолла стосувався традиційної музики. Кобзарі як носії епічної традиції, що тягнеться від часів Київської Русі, особливо зацікавили дослідника, і він записав унікальні відео – спів легендарного Георгія Ткаченка, який перейняв кобзарську традицію від правдивих харківських кобзарів, зберіг її і навчив інших музикантів, Миколи Будника, братів Литвинів, молодих братчиків Кобзарського цеху Олеся Саніна і Тараса Компаніченка. Це безцінні свідчення реконструкції кобзарської традиції, носіями якої в минулому були мандрівні незрячі співці – кобзарі, лірники, бандуристи.

На питання, чому спеціально треба було знищити кобзарів, лірників, чому вони (радянська влада) вибрали знищити цих людей взагалі, Георгій Ткаченко відповів так: «Я вважаю, як в людини є орган, який відтворює кров, так у нації є відтворювач духу».

Лідія Лихач, директорка ГО «Центр досліджень усної історії і культури», який реалізував проєкт «Великі трансформації» (і дружина Вільяма Нолла) зазначила: «Ми повинні дивитися на музичну українську історію в світовому контексті. І епічна кобзарська традиція особливо виразна, бо вона неперервна кілька століть. Ми знаємо, як співали думи в XV столітті, і в XVI, і в XX-му. Бо наші сліпі менестрелі вчилися один від одного й передавали цей епос через думу, через пісню, псальму до наступних поколінь. Останнім, хто його зберіг попри всі заборони й нищення комуністичного режиму, був саме Георгій Ткаченко». 

Сьогодні на пріоритетному розгляді в ЮНЕСКО є досьє щодо визнання кобзарства нематеріальною культурною спадщиною людства. Один із ініціаторів подання кобзарства до спадщини ЮНЕСКО – український кінорежисер та лірник Олесь Санін. Тож раритетні аудіо й відеозаписи з експедиції Вільяма Нолла доповнять корпус свідчень високої кобзарської культури. А разом із проєктом Олеся Саніна і його колег-кобзарів «Дума», що представляє теперішніх носіїв традиції, стане надійною основою для вивчення нематеріальної української культурної спадщини.

Архів інструментальної і вокальної музики

Третя складова архіву – інструментальна й вокальна музика, записана безпосередньо від виконавців-носіїв традиції на Західному Поділлі, Гуцульщині, Черкащині, Волині. «Раніше гурти, які грали чи співали автентичну музику, самі рушали в експедиції і записували фольклор від старших людей. Зараз таких носіїв традиції залишилося дуже мало, і роль архівів стає дедалі важливішою», – каже Катерина Капра, співзасновниця  платформи традиційної музики «Рись».

Під музику кобзарів воїни набираються духу, стрілецькі й козацькі марші ведуть у бій, сумні  воєнні пісні звучать на прощаннях і похоронах. Вони зв’язують покоління і виховують дух.

На презентації онлайн-архіву Лідія Лихач передала директорці Музею Голодомору Лесі Гасиджак архів касетних записів Вільяма Нолла про зміни у структурі української селянської культури 1920–1930-х років. А оригінали музичних записів, аудіо та відео, – завідувачці відділу архівних наукових фондів рукописів та фонозаписів ІМФЕ Валентині Борисенко.