Перша українська жінка-композиторка Стефанія Туркевич: донька священника, заборонена совєтами

Стефанія Туркевич-Лукіянович народилася у 1898 році у Львові у родині священника. І батько, і дідусь служили отцями у греко-католицькій церкві. Змалечку дівчина проявила виняткові музичні здібності, опанувавши фортепіано, арфу та фісгармонію. Батьки дали їй хорошу освіту – Стефанія навчалася спершу у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка, у Відні, потім – у Львівському університеті вивчала філософію, педагогіку і музикознавство. Навіть після заміжжя у 1925 році з Робертом Лісовським, видатним художником-графіком, й переїзду до Берліна вона не припиняла здобувати освіту, навчалася музики в Державній вчительській семінарії, Консерваторії польського музичного товариства. 

У 1934 році захистила дисертацію з музикознавства у Празі й отримала звання докторки філософії. Тема дослідження — український елемент у творах Чайковського “Черевички”, М. Римського-Корсакова “Ніч перед Різдвом” у порівнянні з оперою Миколи Лисенка “Різдвяна ніч”. Ця тема безперечно свідчить про те, що Стефанія знала своє коріння й етнічну приналежність.

Її стиль вирізняється модерною, безкомпромісною мовою з відчутним тяжінням до контрапунктного мислення, а у вокальних творах — особливою свободою й глибиною художнього висловлювання. У своїй музиці Туркевич вдало поєднувала постімпресіоністичні й експресіоністські риси з витонченою фактурою й українськими інтонаціями. Композиторці були особливо близькі великі музичні форми.

Вона брала участь у концертах та радіопрограмах у Львові, переважно як піаністка-виконавиця власних творів. У 1935-1939 роках викладала гармонію й фортепіано у Вищому музичному інституті у Львові, а з 1939 року — в об’єднаній консерваторії. Виступала з науковими доповідями на ювілейних вечорах та конференціях. Окрім того, Стефанія була членкинею Союзу українських професійних музик — впливової спільноти композиторів, що видавала підручники й журнали, організовувала концерти та проводила майстер-класи.

У 1937 році Стефанія вдруге вийшла заміж – за відомого у Галичині психіатра, письменника Нарциза Лукіяновича і додала його прізвище до свого дівочого. У 1944 році, коли на територію Галичини просувалася радянська влада, родина виїхала до Відня, звідти – до Англії. Через життя й працю в еміграції її музика тривалий час залишалася забороненою в радянській Україні й була майже невідомою на батьківщині аж до початку 1990-х років. Одним з небагатьох джерел, де можна було дізнатись про композиторку, стало опубліковане інтерв’ю в 1935 році в часописі “Нова хата” з Меланією Нижанківською, з якого можна довідатись про Стефанію не тільки як про науковицю чи композиторку, а ще і як про маму й дружину. 

Твори композиторки знову зазвучали у 2000-х роках на сценах України та діаспори. Однак багато композицій досі не виконувалися на сцені. Серед популярних творів Стефанії Туркевич-Лукіянович були дитячі опери: «Цар Ох», «Кузь», «Яринний городник»; а також балет — «Мавка» за драмою-феєрією «Лісова пісня» Лесі Українки, проте ця робота не була завершена остаточно.

Маючи величезний талант, більшість життя ця талановита українка тікала від війн та переслідувань, а згодом емігрувала до чужої країни. Вирвана зі свого кола, продовжувала творити аж до самої смерті. Стефанія Лукіянович померла у 1977 році в Кембриджі.