к у л ь т у р а
МУЗЕЙ
СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА КОРСАКІВ
місце, яке повинен відвідати кожен
«От якби взяти цей музей разом з будівлею, інтер’єром, атмосферою і «переносити» в кожне місто України», – фраза, яку вже вкотре повторюю, розповідаючи про свій візит в Музей сучасного українського мистецтва Корсаків (або скорочено МСУМК) у Луцьку. Я бачила чимало музеїв – кращих і головних у світі, була у більшості українських і маю три улюблені в Києві.
Але луцький музей мене дійсно вразив і закохав. Це при тому, що прямувала туди хоч і з інтересом, але і з сумнівами. Не вірилося, що в українському сучасному мистецтві віднайшлося аж 800 артоб’єктів і сотня митців, які, як заявлено на сайті МСУМК, у ньому й представлені. Не вірилося, що це дійсно музей світового рівня – у Луцьку? Навряд чи… Поки не побачила на власні очі.
КОНКУРЕНТ
ГУГЕНХАЙМА
Перше, що мене вразило в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків – масштабна площа. Чотири просторі поверхи, 13 залів, разом зі сховищами – понад 12 тисяч квадратних метрів. Музей розташований на території колишнього луцького заводу, а нині – культурно-розважального центру «Адреналін Сіті».
Я прийшла у будній день зранку – і це кращий час для огляду: ще майже немає відвідувачів, і можна насолодитися не лише картинами, а й атмосферою музею в цілому.
Він дійсно не схожий на інші. Тут нема канделябрів і ліпнини, скрипучого паркету чи важких темних штор. Тут просторо, світло й модерново.
Арт-атмосфера відчувається вже із входу: навпроти скляних величезних дверей простір під назвою ENTER, де завжди експонуються проєкти молодих митців.
У залах – картини, картини, картини… Різних жанрів. Різної колористики. Різних періодів. Але однаково «цікаві оку»
Навіть якщо не знаєшся на мистецтві, не відрізняєш абстракціонізм від реалізму, все одно зупинятимешся біля кожного полотна чи інсталяції, щоб роздивитися. В якийсь момент такого роздивляння навіть піймала себе на думці, що я в Музеї Гугенхайма чи в Центрі Помпіду – луцький музей їм дійсно не поступається. І через це ще дужче не віриться, що таке інноваційне місце створили не досвідчені мистецькі чи гуманітарні фонди, не Мінкульт, не міжнародні донори, як це часто буває, а одна луцька родина – подружжя Віктор і Леся Корсаки.
Фундатор МСУМК Віктор Корсак – кандидат медичних, доктор економічних наук, син відомого письменника й журналіста Івана Корсака. За першим фахом він лікар, якому пророкували велике майбутнє в хірургії, зараз – один з найвпливовіших підприємців Західної України, голова ради директорів компанії Volwest Group, в портфелі якої різні бізнес-напрями.
Леся Корсак – теж лікарка, терапевтка, «права рука» чоловіка і, за сумісництвом, керуюча партнерка Музею. Звучить офіційно, але попри посади й здобутки пан Віктор і пані Леся – люди без пафосу. Така справжня западенська інтелігенція.
ВСЕ ПОЧАЛОСЯ З ПОДАРУНКА
Корсаки – фанати свого діла: постійно в Музеї, особисто проводять у ньому мистецькі заходи й нерідко самі зустрічають гостей. Незалежно від того, хто це – Сергій Жадан, Арсен Мірзоян, Ірина Фаріон, травестідіва Монро, блогерка Крапка-Крапка, які побували в Музеї, чи журналістка з Києва, як я.
У кожного, хто спілкувався з фундаторами МСУМК, складається враження, що вони займаються сучасним мистецтвом усе життя – настільки добре знають не лише історію, жанри, нюанси, а й перипетії життя художників, представлених у Музеї. Питаю, звідки у медиків за фахом таке захоплення й занурення в мистецьку тему? Пані Леся усміхається: «З подарунка…»
Корсаки завжди були дотичні до культури – зокрема, й завдяки батьку, Івану Корсаку, інтелігенту, патріоту, номінанту Шевченківської премії. Власне, батьки й подарували Віктору Корсаку картину талановитого луцького художника Миколи Кумановського. Якось її побачив друг сім’ї і попросив у Корсаків таку, теж у подарунок. З цього й почався їхній шлях до створення Музею сучасного українського мистецтва.
Корсаки пішли знайомитися з Кумановським. Одразу купили 28 картин – «не могли обрати і не могли зупинитись», згадує пані Леся. При цьому не мали грошей, щоб оплатити всі.
Але Кумановський, напевно, відчуваючи, що віддає свої роботи в надійні руки і, фактично, у своє безсмертя, щиро сказав: «Беріть, колись розрахуєтесь». І Корсаки взяли…
Звісно, поступово розрахувались. Потім взяли ще. І ще: Кумановський творив невтомно до останніх днів життя, вражаючи шедеврами. Так у Корсаків з’явилася перша власна колекція його картин. Зараз – понад три сотні, єдине таке зібрання в Україні, яке тепер виставлене в окремому художньо-меморіальному музеї художника.
А тоді, у 2014 році, коли вдома зібралося чимало картин, і вже не лише Кумановського, Віктор Корсак подумав: Волинь така багата митцями, чому б їхні роботи не показати всім лучанам.
Він мав для цього приміщення – в «Адреналін Сіті», мав бажання, не мав лише досвіду в артсфері. Але пана Віктора це не лякало: за своє життя він опанував чимало напрямів. Ба, більше: став настільки обізнаним у мистецтві, що у 2021 році написав монографію «Як стати «іменем». Трактат про те, як «придбати квиток у вічність» – класна книга, рекомендую прочитати.
Досвідчений менеджер, він швидко розклав свою творчу ідею на бізнес-план. Залучив до роботи відомих художників Петра Гулина і Петра Бевзу, мистецтвознавців, архітекторів, митців. Зоя Навроцька, нині директорка Художнього музею м. Луцьк і керівниця науково-дослідного відділу МСУМК, згадувала, сміючись, що приєдналася до команди Корсаків виключно з поваги до цієї родини і сумнівалася, що з їх витівки щось вийде. Але у них вийшло.
МУЗЕЙ
БЕЗ НАФТАЛІНУ
У 2014 році Корсаки відкрили Галерею сучасного мистецтва «Арт-кафедра». До колекції волинських художників додавалися роботи інших творчих осередків. Почалися виставки, культурно-мистецькі суаре, творчі конкурси – луцька Галерея набувала дедалі більшої ваги у мистецькому середовищі, а в 2016 році стала базою мистецького форуму «WestArt Forum UA», фестивалю сучасного урбаністичного мистецтва «ПоліхромА» та багатьох масштабних арт-проєктів.
До 2018 року галерея розрослася настільки, що потребувала вже й більшої площі й масштабнішої діяльності. І в День Незалежності, 24 серпня, на її основі відкрився Музей сучасного українського мистецтва Корсаків.
Він одразу задумувався як «музей без нафталіну» – це визначення стало навіть назвою нової книги пана Віктора, яку він почав писати. В МСУМК нема «ореолу ортодоксальності», що, зазвичай, відштовхує від мистецтва. Музей, вважає Віктор Корсак, навпаки має заохочувати людину приносити мистецтво й культуру в своє життя. Так, основна експозиція Музею будується на історії, традиціях і називається «Генеза сучасного українського мистецтва». Але це не означає зашкорублий академізм. «Ми будуємо музейну інституцію найвищого рівня, яка змінює минуле, рефлексує теперішнє та творить майбутнє», – пояснює Віктор Корсак.
В Музеї сучасного українського мистецтва, каже Віктор Корсак, сповідують гасло британської галереї Тейт: «Ще раз поглянь, ще раз подумай»
Експозиції, виставки, мистецькі акції, арт-проєкти – усе формується таким чином, щоб не лише відкривати гостям актуальні процеси в культурі, досліджувати сучасне мистецтво, а передусім спонукати до мислення, діалогу, нової творчості, змінювати погляди на мистецтво, культуру, життя.
У МСУМК, як каже пан Віктор, панує «тотальний плюралізм». Немає канонів, догм, готових відповідей. Тут в одному залі найстарший експонат сучасного українського мистецтва – скульптура «Оголена» Олександра Архипенка 1907 року співіснує з інсталяцією «Нарцисизм» про сутність наших днів. Поруч з класикою сучасного мистецтва – картиною Анатолія Криволапа «Український мотив» експонується авторська техніка на полотні «Портрет друга» Віктора Мельничука, як зразок сучасного кібернетичного мистецтва. Не знали про таке? У Музеї Корсаків чекає ще багато відкриттів – тут не лише найбільша, а й найрізноманітніша колекція сучасного мистецтва.
У ЦЕНТРІ СУЧАСНОСТІ
Скільки загалом експонатів у Музеї? Пані Леся на секунду замислюється: «Більш як чотири тисячі вже є». А скільки зараз виставлено в експозиціях? Леся Корсак щиро знизує плечима: «Ми не рахували».
Порахувати дійсно важко. Під час моїх відвідин діяли основна експозиція, три змінні та три виставкових проєкти. Якщо додати колекцію Миколи Кумановського, то загалом в МСУМК виставлені до тисячі полотен, скульптури, арт-об’єкти, інсталяції. Представлені усі осередки (від Західного до Південно-Східного) й усі жанри, навіть так званий «закарпатський експресіонізм». Тут можна побачити як знаменитих художників Тістола, Криволапа, Горську, Антипа, Ройтбурда, так і взагалі невідомих загалу – стертих з історії ще совєцькою владою.
Відомий митець чи ні – для Корсаків немає значення. «Майстерність. Унікальність. Гуманізм. Випробування часом. Ось мої особисті критерії, якими я керуюся, вибираючи твір. Що буде з ним через 50 років? Чи буде цей артоб’єкт цікавий наступним поколінням? Адже мистецтво – це те, що залишиться в історії», – каже мені Віктор Корсак.
Я дивлюся на щемливий «Натюрморт» Олександра Валенти, несподіване «Розпʼяття веселки» Володимира Чорнобая, відтворене на картонній коробці, на яскраву «Велосипедистку» Андрія Александровича-Дочевського – роботи маловідомі, але не менш видатні, ніж “Фотопортрет” Олега Тістола чи “Футбол” Емми Андієвської.
МСУМК відкриває і повертає в історію десятки забутих українських митців. І не лише їхні картини, а й життєві історії…
Пані Леся показує мені офорти художника Олександра Аксініна, і поки я вдивляюся в їх дивовижну деталізацію, розповідає: художник був представником львівського андерграунду, нічого не боявся, окрім авіаперельотів – немов відчував, що загине саме в авіакатастрофі. Та ж «Велосипедистка» написана з реальної жінки, йогині, подруги художника, коли вони відпочивали на Кінбурнській косі. Це були її хвилини щастя, проте незабаром ця красива жінка померла від онкології. Або картини «Миті хаосу у підсвідомості» – їх написав львівський іконописець, науковець і… рокер Лев Скоп – той самий, що зіграв колоритного священника у фільмі «Довбуш». «Поруч – картини його дружини, Тетяни Думан-Скоп, теж видатні роботи», – розповідає мені пані Леся, і я переконуюся, як важливо відвідувати музей разом зі знавцем – ну хоча б з аудіогідом. Зовсім інакше тоді дивишся на твори, помічаєш те, на що сам не звернув би увагу.
Без пані Лесі, яка люб’язно стала моїм провідником по МСУМК, я б, скажімо, не звернула увагу на чималу кількість династій художників в сучасному українському мистецтві – з десяток ми точно нарахували. Без підказки я б не одразу помітила унікальну технологію, яку в Україні запровадив лише Музей Корсаків – називається Artivive: наводиш об’єктив телефону на картину, і зображення оживає.
Ця інноваційність теж посприяла тому, що за три перші роки існування Музей став одним з головних українських культурно-мистецьких осередків. З 2018 року Корсаки провели у Луцьку безліч виставок, освітніх, науково-дослідницьких заходів. Музей зростав і вже не тільки демонстрував сучасне українське мистецтво, а й сам ставав центром сучасного мистецтва України. Але ж почалася повномасштабна війна…
МІСЦЕ СИЛИ
23 лютого 2022 року Корсаки приймали гостей – друзів-митців, відкривали нову виставку Павла Ковача “Стіна”, обговорювали нові ідеї. А на ранок, як уся країна, прокинулися від вибухів. І у повному шоку.
Віктор Корсак, стратег, який звик дивитися на кілька кроків вперед, не вірив, що почнеться повномасштабне вторгнення – бо такий крок з точки зору адекватної людини банально не мав сенсу. Але наш сусід – неадекватний…
Доба знадобилася Корсакам на те, щоб організуватися й діяти. Пані Леся зайнялася евакуацією картин з Музею – невеличкою командою пакували, складали, перевозили у сховища. Віктор тим часом розгорнув допомогу військовим у різних напрямах. «Я розумів, що треба братися за те, де маєш компетенцію. А в нас кожен напрям бізнесу – конкретна компетенція», – згадує він.
Магазини його компанії взялися формувати сухпайки, клініки – аптечки та медичні рюкзаки, налагоджувалося виробництво турнікетів, м’яких нош та іммобілізаційних шин – усе це досі відправляється військовим у величезній кількості. Безкоштовно. Сам Віктор за ніч зібрав необхідну інформацію по такмеду в посібник і на ранок оголосив навчання для всіх охочих містян.
На першу лекцію з такмеду, організовану Віктором Корсаком, в «Адреналін Сіті» прийшло пів тисячі осіб. За кілька днів вже навчалися тисячі
У тирі КРЦ організували ще й навчання зі стрільби, навколо центру розташували зони з «виробництва» коктейлів молотова. В самому центрі розгорнули прихисток для біженців з усієї України. Загалом за ці півтора року прийняли понад сім тисяч переселенців, близько сотні тут живуть і досі – на повному забезпеченні.
Навчання з такмеду теж досі проводяться – час від часу особисто паном Віктором. А його посібник – тепер у вигляді маленької книжечки – кладуть до армійських аптечок, які компанія Корсаків разом з іншими потрібними на передовій речами продовжує відправляти на фронт.
У Музеї тим часом працював «Арт-батальон»: через місяць після вторгнення, з 25 березня 2022 року, пані Леся організувала мистецький марафон музикантів, художників, поетів, філософів, літераторів, танцівників, психологів. Щодня у виставкому залі вони проводили читання, концерти, зустрічі, вистави, перформанси, майстер-класи. Прийти або під’єднатися до онлайн-трансляції міг кожен.
Так Музей Корсаків став ще й місцем сили, куди містяни приходили заспокоїтися, відволіктися, переключитися, отримати розраду й відчути підтримку.
У щоденному режимі «Арт-батальон» працював до літа 2022 року. На початку червня з виставки картин «Пошук слів» Романа Мініна і Даніка Манжоса Музей почав потрошки відновлювати виставкове життя. І до кінця місяця знову відкрив свою експозицію.
У ПОШУКАХ СЕНСІВ
Півтора року Музей сучасного мистецтва Корсаків працює в умовах воєнного часу – і попри війну кожен день є відвідувачі. Хтось приходить подивитися постійну експозицію «Вектори українського фігуративу». Хтось «зависає» біля молодіжної артплатформи ENTER, де зараз свій проєкт «Світ для мене цікавий» створює молода мисткиня Лариса Стадник. Хтось прямує на виставку «Український абстракціонізм: танець неокортексу» або ж одразу іде на третій поверх – тут на величезному просторі експонуються понад 40 робіт українських митців арт-проєкту «Думи», який став знаковою культурною подією.
Ледь не щомісяця відкриваються нові виставки: зі свіжих – це проєкт «Металеві сльози» одеської художниці Франсуази Оз, «Дотики часу» Ярослава, Ярослави, Марʼяни та Ольги Мотики, перформатив «Вихід з тіні» Віктора та Наталії Проданчуків. Музей Корсаків попри війну продовжує відкривати українцям талановитих, креативних митців нашого часу. І, що не менш важливо, надає їм можливість, платформу переосмислювати сьогодення, цінності, сенси, нові виклики, відтворювати їх на полотні, в інсталяціях, перфомансах. Адже за їхніми творами колись, дасть Бог, вже наші нащадки вивчатимуть ці непрості 20-і роки XXI сторіччя…
Безумовно, в історію увійде ще одна ідея Віктора Корсака – масштабний арт-проєкт «Космогонія»
Арт-проєкт “Космогонія” включає сотні арт-об’єктів та представляє синергію різних видів мистецтв. Передусім це найбільша у світі картина «Космогонія» про унікальне українське бачення історії створення та розвитку планети, а також прогнозування майбутнього людства. Це гігантське, насичене образами, символами полотно – 2 000 квадратних метрів, 10 метрів висота, 200 метрів ширина! Над ним з листопада 2022 року працює відомий український художник Петро Антип. Також арт-проєкт “Космогонія” включатиме графіку, скульптуру, фото- й відеоарт, світлове мистецтво, саунд-арт, голографію, динамічні арт-інсталяції, кінетичне мистецтво, доповнену та віртуальну реальність.
Завершити «Космогонію» Петро Антип та Віктор Корсак планують навесні 2024 року і вірять, що ця подія стане знаковою не лише для українського, а й для світового сучасного мистецтва. Чому саме – розповімо в окремій статті. А поки триває процес створення “Космогонії”, рекомендую його побачити наживо – це майже “космічне” дійство і ще один привід відвідати Музей Корсаків.
Як і виставка «Космогонія сенсів» – найбільший виставковий проєкт 2023 року. В ньому представлені 300 художників та понад 500 мистецьких робіт. Усі теж об’єднані філософською темою – «космогонія сенсів», але різні за жанрами, стилями та техніками. Презентували виставку у п’ятиріччя музею і водночас в День Незалежності України – 24 серпня.
МИСТЕЦТВО
МЕЦЕНАТСТВА
Особисто мені на ґрунтовний огляд Музею дня не вистачило. В ідеалі візит сюди треба ділити на частини – так, щоб на кожен поверх по пів дня, неквапливо, вдумливо, з екскурсоводом. «Щоб вирватися з рамок буденності у простір, де життя тимчасово не існує», як зазначається у маніфесті МСУМК. Щоб поринути в унікальний артпростір, який так самовіддано, за власний кошт, власними силами збирає, зберігає й відкриває українцям родина з Луцька.
Закордоном таких людей називають меценатами. Таких людей колись було чимало і в Україні, на тій же Волині – знамениті Косачі. Жартую з паном Віктором: мовляв, реінкарнація не інакше – на зміну Косачам прийшли Корсаки. Він, затятий прихильник «залізного закону відповідальності», усміхається. Цей закон, упевнений фундатор Музею, має стати основною мотивацією кожної людини при прийнятті рішення: купити на три метри довшу яхту, нове авто, будинок, чи частину своїх ресурсів інвестувати у щось корисне для розвитку суспільства.
Корсаки інвестують в корисне. У те, щоб люди прагнули до мистецтва, до глибокого, цікавого, нового
При Музеї навіть організували міні-готель – щоб відвідувачі з інших міст могли зупинитися на день-два. Відкрили мистецьку бібліотеку й арт-крамничку з дуже класними книжками. По всьому центру «Адреналін Сіті» розвісили картини художників нашого часу – щоб відвідувачі були оточені мистецтвом за межами Музею також.
Пані Леся згадує, як спершу хвилювалися, аби відвідувачі КРЦ (а люди ж різні) не пошкодили, не зіпсували ці картини. «І ви знаєте, ніхто за весь час жодної картини не зіпсував. Навпаки, люди бачать довкола цю красу і поводяться краще, обачніше, ввічливіше», – ділиться Леся Корсак.
Віктор Корсак вірить у «дифузію інновацій»: якщо щось нове виникає в одному регіоні, то воно поширюється через канали комунікації та адаптується в інших. А значить є шанси, що незабаром такі музеї з’являться по всій Україні. Мені особисто і, впевнена, тисячам гостей, що побували в Музеї Корсаків, дуже цього хочеться.
А наразі – нумо їздити у Луцьк: просто у вихідні або ж спеціально на виставки, артзаходи – у Музеї попереду чимало подій. У мене особисто залишився свій «незакритий гештальт»: проєкт «Думи» через брак часу оглянула поверхнево. Треба повернутися…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Оголена натура Шевченка: історія його ню картин блудниць, одалісок і натурників
- Леся Воронюк, яка заснувала День вишиванки та створює ще й музей вишитих сорочок
- Скандальне українське мистецтво в стилі ню, створені задовго до «Впевненої»
