Марія Грушевська: трагічна доля першої леді України

В історії України Марію Грушевську найчастіше згадують як дружину Михайла Грушевського. Проте вона була значно більшою постаттю, ніж просто супутниця першого президента Української Народної Республіки. Освічена інтелектуалка, перекладачка, публіцистка, громадська діячка й учасниця Української Центральної Ради, вона десятиліттями залишалася найближчою соратницею чоловіка. А після його смерті пережила арешт єдиної доньки, самотність і принизливе співіснування з людьми, яких радянська влада поселила в її власному будинку.

Освічена галичанка, яка стала дружиною Михайла Грушевського

Марія Вояківська народилася в селі Підгайчики на Тернопільщині. Батьки подбали про її освіту: вона навчалася у Тернополі, Станіславові, Львові та Кракові. Після завершення навчання працювала вчителькою, і педагогіка залишалася її улюбленою справою.

У 25 років Марія переїхала до Львова, де познайомилася з молодим істориком Михайлом Грушевським. Їхнє знайомство швидко переросло у велике кохання. У 1896 році вони одружилися й прожили разом майже сорок років.

Марія супроводжувала чоловіка в усіх життєвих випробуваннях: під час заслання, еміграції, політичної діяльності та повернення до радянської України. Саме їй Михайло Грушевський присвятив свою головну працю — «Історію України-Руси», над якою працював понад три десятиліття.

Не лише дружина, а й самостійна діячка

Марія Грушевська була однією з найосвіченіших українок свого часу. Добре знала іноземні мови, цікавилася мистецтвом і багато писала. Як зазначають дослідники Інститут історії України НАН України, вона не обмежувалася роллю дружини Михайла Грушевського. Марія була активною учасницею українського культурного життя, займалася перекладами, публіцистикою та громадською діяльністю.

Її статті регулярно друкувалися у «Літературно-науковому вістнику» та «Артистичному віснику», а завдяки її перекладам українські читачі знайомилися з творами Гі де Мопассана, Йоганна Вольфганга фон Гете, Антона Чехова та інших європейських авторів.

Під час Української революції Марія не залишилася осторонь державотворення. У 1917 році вона увійшла до складу Української Центральної Ради від просвітницьких організацій Києва, а також стала скарбничою Українського національного театру.

Мало хто знає, що вона мала чудовий голос. У Львові Марія співала в хорі товариства «Боян» і приятелювала із всесвітньо відомою оперною співачкою Соломія Крушельницька.

Після смерті чоловіка її життя перетворилося на боротьбу

У 1934 році помер Михайло Грушевський. Через чотири роки радянська влада завдала Марії нового удару.

У 1938 році заарештували їхню єдину доньку Катерину Грушевську — відому етнологиню, науковицю та найближчу помічницю батька. Її звинуватили в антирадянській діяльності та участі у вигаданій «фашистській організації».

Марія Грушевська не припиняла боротьби за доньку. Вона писала численні звернення до державних установ і навіть надіслала листа Йосипу Сталіну з проханням переглянути справу. Відповіді, яка могла б урятувати Катерину, так і не отримала.

Улітку 1940 року Катерину етапували через Владивосток до Москви, а згодом до Києва. Майже три місяці мати й донька перебували в одному місті, але влада навмисно не повідомила про це Марію. Вони так і не зустрілися.

Пізніше архівні документи засвідчили, що Катерина Грушевська померла у 1943 році в Темлазі та була похована в Новосибірську. Марія про смерть доньки так ніколи і не дізналася.

Останні роки серед принижень

Після арешту доньки Марія Грушевська залишилася сама.

У її будинок у Києві радянська влада підселила подружжя комуністів Плотичерів. Вони зайняли кабінет Михайла Грушевського, користувалися родинним майном, а сама господиня фактично стала чужою у власному домі. За спогадами сучасників, нові мешканці постійно принижували літню жінку та привласнювали її речі.

Марія Грушевська померла у 1948 році в тяжких побутових умовах, так і не дочекавшись звістки про доньку. Її поховали поруч із чоловіком на Байковому кладовищі в Києві.

Сьогодні Марію Грушевську дедалі частіше називають першою першою леді України. І не лише тому, що вона була дружиною голови Української Народної Республіки. Її власна біографія — це історія жінки, яка працювала для української культури й державності, залишалася поруч із чоловіком у найважчі часи, а наприкінці життя сама стала жертвою радянських репресій, навіть якщо формально ніколи не була засуджена.

Читайте також: Олена Степанів: галичанка, яка стала першою в світі жінкою-офіцером