Є люди, які постійно ниють і скаржаться на життя – завжди незадоволені, нещасні, у них все погано, а навіть якщо добре, то це просто якесь непорозуміння і от-от стане ще гірше. Є такі люди й поруч з нами – у когось вдома, у когось на роботі, у когось по сусідству. Як спілкуватися з такими нитіками, песимістами й послідовниками славнозвісної фрази жіночки з косою «все пропало, пропало все»?

Перш ніж вирішувати, варто зрозуміти причини, чому нитік ниє. Чомусь же молодий хлопчина поранений після пела війни не втрачає оптимізму, наснаги, готовий гори звернути і жити. А тітка у повна сил у затишному офісі присьорбує теплий чай з бергамотом і причитає: робота погана, всюди корупція, ціни ростуть, чай неміцний, директор тупий, я така нещасна.

Якщо це не разовий випадок і не в ПМС, не «загострення» від чари-бари-кільцьовього-затемнення-ретроградного-меркурія і не “депресія” після сварки з коханим, тоді “все погано” – це чиста маніпуляція. Свідома або несвідома – суті це не міняє: в людини завжди «чорна смуга», бо їй так… вигідно.

«Все погано» як дозвіл на бездіяльність

Всі пропозиції й варіанти розв’язання проблеми людина, навіть не спробувавши, одразу відкидає. Натомість каже «ти не розумієш», «та я вже пробувала», «це не допоможе» – людині не потрібні рішення. Їй потрібно почути підтвердження, що все дійсно погано», «ніц не вдієш» і спокійно жити далі. Змиритися з тотальним безпросвіттям легше, аніж підняти свій зад і це «погано» змінити.

«Все погано» як спосіб самоствердження

Типова ситуація: ви щиро ділитеся хорошими новинами, успіхами і замість дружньої радості чуєте зітхання: «бачиш, як тобі щастить», «бачиш, як тобі допомагають», «бачиш, який у тебе чоловік (дружина, друг, батьки, робота)» – «щастить тобі». Ви ніяковієте – вам, виявляється, просто таланить, а людині ні – тому вона така бідна-нещасна.

Насправді вона не бідна і не нещасна, вона просто заспокоює своє его і виправдовує свою нереалізованість «глобальною несправедливістю». І тупо перекладає відповідальність за свої проколи чи бездіяльність на невезіння.

«Все погано» як потреба у схваленні

«Я ж поганий(а), що з мене взяти», «все погано, бо я погана», «кому я така нещасна потрібна» – коронні фрази таких «жертв» нещасливого кохання, обставин, батьківської байдужості. При цьому вони не хочуть жалості, ображаються на співчуття, але постійно повторюють «я погана і все погано».

Таке ниття дійсно звучить не для жалості – навпаки: задля звеличення, похвали «ні-ні, тебе просто недооцінили, недолюбили, ти найкраща, найрозумніша, най-най».

Нитіку просто потрібне підтвердження власної унікальності й особливості

Як поводитися з такими людьми

Спілкування з «жертвами» – це типовий «драматичний трикутник», який описав ще у 1968 році класик транзактного аналізу Стівен Карпман. Згідно з його теорією, люди у такому «драматичному» спілкуванні опиняються в одній з трьох ролей: рятівник – переслідувач – жертва. Якщо ви спілкуєтеся з «жертвою», значить, ви берете на себе роль «рятівника», а суспільство, життя, обставини стають «переслідувачами».

Але трикутник небезпечний тим, що в очах жертви рятівник дуже часто перетворюється на переслідувача – незабаром ви станете ворогом, бо «байдужі», «надто розумні», «надто успішні», «черстві» і не здатні зрозуміти, як «все погано».

При цьому рятівник згодом сам стає жертвою, адже поступово втрачає впевненість у собі, починає сумніватися, виснажуватися, відчувати провину, сором, роздратування спілкуючись з тим, у кого «все погано».

Якщо дійсно хочете припинити ці «ігри», дайте собі відповідь на питання:

  • навіщо мені потрібна ця людина?
  • що я отримую від цього спілкування?
  • як би мені хотілося спілкуватися з цією людиною?
  • чи можливо реалізувати бажаний формат спілкування? Як?
  • чи готова я витрачати свої сили на проблеми цієї людини?

Головне – чесність із собою. Хочете почуватися рятівником? Тоді терпіть і далі слухайте про те, як все погано. Набридло? Тоді обмежуйте або зовсім припиняйте спілкування.

Якщо це неможливо зробити, бо «жертва» – хтось із рідних, тоді зводьте його тужіння до прямих відповідей на ваші ж питання:

  • чим я можу тобі допомогти – конкретно?
  • що ти готовий сам(а) робити?

Пам’ятайте, ви відповідаєте лише за своє життя і своєї дитини до досягнення нею 21 року. Решта людей самі обирають свій шлях і сприйняття життя. Хороше чи погане.